Я не був першим, хто кинувся за Поттером. Більшість тих, хто прийшов до нас на допомогу чарівників, кинулися за ним куди раніше мене. І напівтрансгресія давала про себе знати, дозволивши член ордену взяти Поттера у своєподібне кільце. Зупиняти його ніхто не поспішав, боячись зустріти опір з його боку. Хлопець же був явно не в собі, рівно до того моменту поки не досяг залу з камінами ... Саме посеред цього залу той і встав як вкопаний, щоб вже через секунду його тіло мілко затремтіло, перш ніж звалитися у найсильніші атаки блювання.
Здається, що він був під насильницьким контролем. Саме так, принаймні, і повинна виглядати людина, що тільки-но від такого контролю позбувся... Або ж цегляний зал вже через кілька секунд накрив сильну хвилю магії. Ця магія, від однієї присутності якої тремтіння пробирає до самих кісток. Магія найвищої шибениці, яка змушує усіх заціпеніти в приміщенні. Навіть я, якщо бути чесним, такий тиск зумовив смерть на кілька хвилин. Та й дихання у мене скирло зовсім не просто так.
Ось тільки я на відміну від інших чарівників оправився від тиску дуже швидко, та і саме поява Воландеморта вже не справило на мене настільки сильне враження, хоча тиск його магії лише посилилося, коли фігура в матово-черній матері з'явилася у полі зору. Так, минулого разу я спостерігав за ним здалека, та й часу спостерігати відличим у мене як був не було, але зараз я чітко бачу палаючий в глибині очей Тома вогонь лютої ненависті до всього живого. У цих очах також було багато безумства.
- Гаррі Поттер... - Навряд чи не втікаючи на парсетанг, прошивав Темний лорд наближаючись до заціпенілий підліток. - Віддай мені пророцтво. - Висунувши з балахону костяву долоню, наказав Том. І Поттер навіть дригнувся було виконати даний наказ, але все ж зміг себе здерти, та й я не стояв на місці ... Звичайно, лізти на рожен мені дуже не хотілося, але розуміння того, що ось буквально наступний рух лича обірве життя Поттера, спровокував мене на дії. Я все ще був відповідальний за його життя, та і ефект несподіваності був на моєму боці.
Темний лорд банально не очікував, що в даний момент хтось наважиться тому перешкодити, але полум'я падав на межі моїх сил переконалося темного мага у зворотному напрямку. Той навіть відступив від подібної атаки, все ж сил на заклинання я вклав цілу вуму, у мене навіть магічна паличка в руці завібрувала з напору чарівну енергію. І навіть якщо ця атака більше нашкодила самому Поттеру, ніж будь-який інший зароб Тома, але я не очікував цього. Головне, що грифіндорець все ще був живий, а решта мене вже мало хвилювало.
- Малфой! - Яросно вкинувшись, прошипів лич, а я відчув, як мої ментальні щити здригнулися під потужні центральна атака у виконанні Темного лорда. Мене навіть на мить повело від сили цієї атаки, але я швидко взяв себе в руки і зміг впоратися з подібним. Добре, Том не став використовувати цю можливість для атаки, нехай і дивився на мене з ще яскравішим спалахом ненависті в очах. - Авада Кедвара! - Взрів той, відсилаючи товстий промінь смертельного прокляття в мою сторону. Саме до того моменту, коли я вже встиг зібрати очі в купу, а значить і привести себе у бойову готовність.
Звичайно, битися з Темним лордом не дуже те й входило у мої плани, але потягнути час я все ж міг спробувати. Фізичні показники були на максимумі, щоб я без серйозних проблем зміг ухилитися від чужого прокляття, а ментальні щити на зводу, аби наступна бранда Темного лорда, тільки трохи приступила мою реакцію. І я, якщо бути чесним, молився усім відомим мені богам і самому Мерліну, тільки б Том не повернув свою увагу до Поттера, дозволивши мені ще трохи погратися з ним у цю смертну гру...
І так, мене накрив черговий приступ азарту, але справи все ж не в ньому. Я просто відчув одиночну активацію каміна, розуміючи, що головний кукловод всієї цієї п'єси вже ось-ось з’явитися на сцені. Мені ж головне, протриматися до того моменту ... Добре, Том явно не очікував від мене скільки або гідного опору, через і не убив у перші моменти битви. Якби той був дійсно серйозним, і я б помер ще в той момент, коли відбився від першої його ментальні атаки.
Але так все обійшлося, та й Дамбльдор не підвів вогнем закривши мене і інших членів ордену, що також після секунди заціпеніння приєдналися до битви. Особливо яро бився Грюм, обернувшись справжнім вихром заклинань, більшість з яких майже не можна було назвати розвішеними. Так, той теж був тим божевільний, але його роль він виконував відмінно, знявши з мене частину тиску і відтягнувши Поттера собі за спину.
Дамбльдора не думав про те, щоб повернути назад свою спину до свого начальника. Інші члени ордену, до слова, подібні до зіровки не демонстрували, але також хотіли зосередитися на атакі Темного лорда... Поки зал камінної мережі не почав заповнюватися пожирачами, що, очевидно, отримали наказ свого лорда, розпочавши діяти.
Природно, що це приміщення скоро стало більш магічним. Воно нагадувало з тіл, заклинань і борців чарівників. Особливо яскраво в цій звалища виділилися Дамбльдор і Волландеморт, що вже вдруге на моїй пам'яті зійшлися у битві. Лише цього разу директор явно відчував себе куди впевненіше, та й місце битви, він вибрав ідеальне для себе. Поблизу стояв пристойний фонтан, з якого він спокійно використовував воду в битві і для трансфігурації, та й взагалі була видно підготовка директора до даної битви.
Багато заклинання та зачаття на цьому залі стали своєрідною пасткою для Темного лорда. І той був просто зобов'язаний все це зрозуміти, але чомусь навіть і не думав відступати або грати від оборони. Ні, цей божевільний, навпаки, після кожної підлянки директора тільки більше розпався, демонструючи вищість у чистій могутності і заклинанні некроманії. Саме її той використовував особливо активно, іноді навіть умудряючись навертати в бойових інфферналів повалених та поранених чарівників ...
Я ж у всій цій потасовки намагався особливої участі не приймати. Мій контракт з директором було виконано відразу ж після його тут появи. Тим більше, що я в будь-якому випадку зробив кілька більше домовленого, не збираючись і далі захищати тшку Поттера. Я навіть у таємниці сподівався, що його скоро запахнуть випадковою заклинанням, але йому поки що зло. Власне, як і нам з Німфадорою, яку я дбайливо підмивав, використовуючи численні щити для нашого захисту. Та, правда, теж не діяла в всю трансфігуруючи підношене сміття для нашого захисту.
Ну та не суть, головне, що в головну гущу подій ми не лізли, так і в цілому вибрали досить успішну позицію для оборони і спостереження. А спостерігати за ситуацією нам було все ж необхідно. Якщо вже ситуація почне остаточно виходити з під контролем, я був готовий втрутитися у весь цей бідолаха, чудово розуміючи, що іншого шансу позбавитися від Тома у нас зрештою може і не бути.
Але поки що все йшло відносно непогано. Між пожирачами і Орденом фенікса встановився деякий паритет, незважаючи на те, що пожирачів було явно більше. Дамбльдор з Темним лордом теж билися на рівних, навіть директору і допомагав час від часу той же Грюм. Хоча, той не стільки допомагав, скільки просто намагався задушити Темного лорда, не брезгуючи навіть трьома непростимими прокляттями ...
А якщо говорити прямо, то аваді він шов майже частіше самого Тома, використовуючи при цьому директора як своєрідний щит. І здається мені, що ця тактика для даної пари цілком звичайна, занадто вже вдало директор підлаштує під атаку свого помічника. І заклинання активізувалося, щоб захистити одного каліки, що навіть кілька нелогічно в даному випадку.
Але хто я, право слово, такий, щоб засуджувати дії даної пари. Недавно Дамбльдор був готовий втопити приміщення у вогняному пеклі, якби він раптом вирішив затриматися. Власне, саме через існування такої можливості я взагалі ризикнув втягнутися у бій з Темним лордом. Скількома силою, але полум'я пекла може зробити дуже і дуже погано.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda