Після вбивства відразу двох Лестрейнджей мені одразу стало легше. Я відчув, що ініціатива перейшла до мене в руки. Здається, що в пожиральників не залишилося жодного лідера, який міг би добре організувати напад. А оригінальний план прихвостнею Темного лорда зазнав краху, не витримавши моєї присутності в центрі подій. А ще, крім того, годі було назвати їх удачними. Та ті, що летіли в мою сторону авади мало не нервували, та і взагалі настрою не додавали, тим більше що вкорочуватися мені було ну дуже не бажано, але загалом я все одно відмінно справлявся, граючи від оборони.
Не дарма я все ж таки в останні місяці подав на трансфігурацію, зараз та якраз була мені дуже до речі, допомагаючи захищатися від цілого потоку авад, що у якийсь момент почали швидше просто осліпляти, ніж по справжньому лякати мене. Та й не могли пожирати вічно, відчувши деяку свободу дій, я почав діяти все агресивніше, частіше атакуючи противників. І навіть якщо я вже не намагався спалити все пекельним полум'ям, але сил і навичок у мене було більше ніж достатньо, щоб в якийсь момент група пожирачів почала діяти разом для того, аби захиститися від моїх стихійних атак.
Так, все ж добре, що на другому курсі я вибрав поетичну магію як основний напрямок для розвитку. Це дуже бентежило мене, навіть коли йдеться про великі битви. Навпаки, я був особливо хорошим у таких битвах. Я ніколи не стикалася з особливими труднощами. Головне, щоб магія була достатньою для всіх моїх потреб, все ж сили були досить енергозатратною і трансфігурація вимагала від мене деяких витрат магії.
Правда, я все одно повинен був виграти досить швидко. Рядовим жителям було справді важко витримати такий темп бою. Тим більше, що повністю пристосуючись до своїх ворогів, я навіть до звичайних променів і проклять почав часто використовуватися, чудово розуміючи, як кучки пожирачів просто колись захищатись ще й від цього. Ті і так викладали на повну, намагаючись боротися з хвилями вогню, води та льоду. Саме ці вірші я волів атакувати, не дозволяючи пожирачам звикнути до мого прання атаки.
Все ж я не збирався бути пильним у цій ситуації... Я навіть за спиною своїм стежив, боячись якогось фокусу з боку Рона або Поттера. Герміона, звичайно ж, прикривала мені спину, а близнюки були зайняті « допомогою» мені, кидаючи в сторону пожирачів свої не надто бойні заклинання і прокляття, але чильна обережність щодо Поттера мені точно не зашкодить... Власне, саме ця обережність, яка змушує мене пересканувати все навколишні мене простір, і допомогла вчасно зреагувати на появу нових діючих осіб у цій битві.
Кілька десятків чарівників блискавично вривалися у приміщення з аркою смерті, використовуючи всю ту саму прослугресію для швидкого пересування. Правда, ці кадри віддавали перевагу білий туману, чорному що не надто важливо. Я все одно сприймав їх присутність з радістю дати бій ще і їм, тим більше, що колір туману можна змінювати за власним бажанням. Хоч би в рожевому тумані переміщайся, для цього навіть особливо заморочуватися з закляттям не доводиться.
- Непогано справляєшся, малий. - Одобрився знайомий голос, в бік якого я ще мить тому був готовий кинути не надто приємне прокляття розривають серце. Добре, що я встиг розпізнати голос Грума в останній момент. Ще інші згустки туману вже почали приймати форми знайомих мені чарівників. При цьому тут були не тільки члени Ордена феніксу, але і найняті мною люди, що повинні були підстрахувати мене ще в відділі таємниць. Але судячи з усього щось пішло не так. Особливо враховуючи те, що з тих чарівників, які мене розуміли, тут було лише четверо, вмикайте Німфадору. Остання, до речі, не збиралася розмінятись по дрібницях відразу ж після свого появи вдаривши пожирач масштабної трансфігурації з повітря.
Могутнє, нічого не скажеш. Я поки що так не міг. Очевидно, що і споживачі були оцінені такий напад, позбавляючи майже половини командного складу. Трансфігуровані плити чудово так відвернули ошуканих чарівників, а пучені на величезній швидкості голки звернули більшу частину пожирачів у шибків. А вже в наступні хвилини ті, хто міг захиститися від чарівників, отримали сильну воду, яка захищала їх.
І навіть якщо опір з боку пожирачів все ще не було зламано, але з появою підмоги, ініціатива остаточно зникла від них. Правда, сам я вже в цю справу не втручався. Тільки закинувся деякі стимуляючі енергетичні речовини зіллями і почав спостерігати за ситуацією, роблячи при цьому досить втомлене обличчя. Звичайно, серйозно встати я ще не встиг, але іншим про це знати не треба, багато хто з тих що прибули і так дивно каються у мою сторону.
Я не був надто поспіхом, щоб продовжувати руйнування своїх резервів. Було підозрою, що ця битва лише почалася... Що дуже скоро і підтвердилося, коли пара тих, хто виживав зажиренячів, стала темним туманом, використовуючи якийсь артифакт як світло-шумову бомбу та відволікаючи маневра. При цьому сам артефакт був призначений явно не для цього, але дестабілізація магічного контуру викликала дійсно сильний вибух, що зміг на кілька мигвань приголомшити навіть мене самого.
З вух потекла кров, а звичайні звуки різко втрачають у обсягі і ясності, та й дзвін у вухах досить сильно давив на мізки, через що я не встиг зупинити втікачів. Добре в момент вибуху я дивився злегка убік, через що яскраво спалахнув від знищення артефакту і не осліпила мене занадто вже сильно. Кругом перед очима, звичайно, пішли, але нічого більше. Та і з тим я досить швидко справився, власне, як і угодою, залпом випивання ще одне п'є. І якби я була звичайною чарівником, після таких змішань мені було б забезпечено, але я все ж вірив у своє тіло, щоб продовжувати ковтати зілля при будь-якому вдалому випадку.
- Не влазь у гуляш подій. - Строґо наказав я, віддаючи точно таке ж зілля Герміоне ... Але Ніфадоре вистачило мого кивка, оскільки та постраждала кілька менше за інших. Той просто пощастило, що в момент вибуху та і сама щось кричала, через який тиск на барабанні перетинки було мінімізовано... При цьому я не просто так сказав подібне, адже Поттер, ніби одержимий різко ривнув слідом за пожирачами, забувши навіть кулі з пророцтвом у своїй руці, нехай і не випустивши той.
Так, я все більше переконуюся в тому, що зараз хлопець, ймовірно, перебуває під чиїмсь контролем. Так просто б навіть такий імбієць як він, не побіг би в слід за втечею противником. У цьому банально не було особливого змісту, особливо коли поруч стільки навчених чарівників... Але ні, той рвав вперед акі одержимий. Добре, що інші чарівники вчасно помітили цей його маневр, рванячи слідом за ним. Хтось навіть спробував зупинитися хлопця, але отримав в груди оглушливе прокляття, чого ніхто точно не очікував від Поттера.
- Я піду за ними. - Кротко кинув я парі знайомих аврорів з ордену, що, очевидно, вже взяли на себе обов'язки по догляду за школярами. Не просто так ті взяли нашу компашку в своєрідне кільце, очевидно не збираючись відпускати у слід за Поттером його друзів. Правда, я в цю категорію ось ніяк не належав і нещодавнє представлення все ще занадто свіже у головах чоловіків, щоб вони дійсно вирішили зупиняти мене. Ті, швидше вже, зраділи, що я не стану осторонь і навіть підозрюючи, ніби справа тут не чисто.
І не дивно підозрюють, адже Поттер рухається саме до того місця, що я позначив своєрідним центром розвідувальної мережі, яку я відчув ще при вході в відділ секретів. Та й інші заклинання вбудовані в захист міністерства там також були присутні у великій кількості, що наводило на дуже очевидні думки... Але відступити я все одно не міг. Не в той момент, коли моя кров переповнюють бойові зілля у зв'язку із гормонами, а магія буквально шаленить в тілі.
Навіть якщо я рухаюся прямо до пастки Дамбльдора, призначеної для Темного лорда, я був готовий до подібного... Ну а ще у мене просто не було вибору, меду. Договір з директором все ще не виконано.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda