Зазначену Поттером двері компашка Візлі впадали буквально з палаючої землі під ногами. Хтось з пожирачів вчасно сформулював нам підхід до поставленої мети, і якби я не помітив вогняне заклинання в бік Уїзлі, бути тим самим підсмаженим до кришталика петушками. Хоча Герміоні і не було б достатньої кількості, захист артефактів далеко не абсолютний. Ну та не суть, все ж я встиг зреагувати на атаку, поклавши на гриффіндорців кілька магічних щитів.
А потім і сам пірнув у стіну вогню, за кирку втасуючи в неї ж Поттера. Стрибнути у вогонь - це в будь-якому випадку безпечніше, ніж залишатися наодинці з пожирачами, що вже ось-ось, судячи настрої почнуть авадам швируватися. Правда, магічний вогонь все одно не вдалося повністю заблокувати, через що частина мого одягу і волосся трохи підгоріла. При цьому Поттеру в даному випадку пощастило, бо він був трохи позаду мене, і його лише обдали жаром.
Правда, після того як ми все ж вдерлися у двері, опинившись за кілька метрів над кам'яним полом, провалився удача Поттера. Ну чи це я множичко помстився тому, захистившись його тілом від падіння, не важливо, насправді, тим більше що сам хлопець практично і не постраждав. Я впевнений, що під час тренування по квідчу той і не з такої висоти цілував землю так що повернувся в стрій практично миттєво.
- Зберіться в купу! - Ряв я, різко пурхнувши головою, щоб зосередитися свій погляд на інтер'єрі кімнати, в яку ми звалилися. А інтер'єр був такий собі, особливо в світлі того, що всі двері до кімнати були на кілька метрів вище рівня підлоги. Скоріш за все, слід бути обережним, якщо Арка помре і почне активувати. І так, ми потрапили в кімнату з знаменитою аркою, легенда про яку у народному фольклорі більш ніж достатньо. Власне, через це я і зміг так легко розпізнати похмурий вид конструкції. Він читав її точний опис у деяких книжках.
- Не встанови нас! - Побоюючись себе в безпеці, рикнув на мене Рон, за що відразу ж отримав вітряним тараном у груди, кубарем відлетів від мене на кілька десятків метрів. Однак лише Поттер швидко поспішив на допомогу. Навіть брати Рона не захищали свого брата, поміщавшись за спину і навівши палички в бік дверей, з якими ми щойно вилетіли.
- Ще одне слово, і я буду використовувати тебе як живого щита. - Резко кинув я, черговим заклинанням вітру підтасовуючи паручку гриффиндорців ближче до близнюків Уїзлі. - А то у мене якраз деякі сумніви, що звичайні щити врятують нас від авад. - Додав я, в основному для Герміони, щоб та навіть не намагалася виставляти магічні щити. Дівчинка, звичайно, і так повинна розуміти такі прості правдиві, але в вирішальний момент через страх, хвилювання та просто стрес, може і зробити таку безглузду помилку.
На цьому моменті злегка прибитий Рон остаточно заткнувся, а Поттер опустив очі, припинивши гіпнотизувати мене своїм похмурим і злим поглядом. Мабуть, пару баранів, нарешті зрозуміла, що в недавній заваречці ті вижили лише завдяки моєму захисту ... Довго ж до них все доходить. Близнюки відразу прочитали ситуацію, і тепер вони дивляться на мене з страхом та хвилюванням. Власне, як і Герміона, що, здається, вперше побачила мене в дії.
Ну, так і нехай на даний момент емоції моїх підзахисних - останнє, що мене взагалі хвилює. Тим більше, що Герміона вже заспокоювалася, приймаючи той факт, який я щойно оббирав життя кількох пожирачів. Саме це, як я зрозумів з надто сильного мислення дівчини і налякало ту найбільше. Так-то вона і раніше знала, що я досить сильний маг, особливо на фоні інших наших однолітків ... Це було схоже на те, що я думав про пожирачів смерті.
Особливого хвилювання перед битвою я не відчував. Моє тіло і магія були в оптимальному для бою стані, та й емоційно я був повністю готовий до майбутнього битви. Я навіть відчував деяке збудження і азартну реакцію від майбутньої битви, чудово розуміючи, що рівень моїх противників не настільки серйозний, як я спочатку думав. На фоні Дамбльдора і Воландеморта ті, що просто нав'язані мошки, нехай з краплею отрути в блях.
Загалом так, особливого хвилювання або страху я не відчував, тільки зібраність і крапельку азарту. А тому, коли пожирателі почали влітати до кімнати під час цього темного туману, то біш використовуючи напівтрансгресію для пересування, я реагував більш ніж вчасно. Вал вогню, закріплений вітром і трасфігурованою сталевою крошкою, перешкодив дорогу для темних фігур, відразу ж поковтнувши стразу трьох з них ... На виході ми отримали три мішки з кістками та кров'ю, що чисто по інерції летіли кудись у наш бік.
Мда. Саме за цим Том ніколи не використовував даних підвидом трансгресії. У такому стані було досить складно зреагувати на масштабну стихію, і в цілому ризики при використанні такого заклинання доволі великі. Хоча, я в будь-якому випадку не умію поки що трансгресувати. Вік не придатний, для подібних заклинань, хай навіть я і знаю, що й як робити при цій самій трансгресії.
- Малий виродок. - Рябнув дійсно озвучений Лестрейндж, приймаючи свою звичайну форму, відсилаючи мені під ноги бомбарду, або якийсь її уґрунтований аналог. - Здохни! - Буквально зриваючи голосові зв'язки, і перехід на болючий хрип, ряв той, посилаючись слідом за вибухним вбивче прокляття. Так, в хід пішли авади, ось тільки момент той вибрав ... не надто вдалий. Мабуть, смерть брата осліпила досить сильного й досвідченого чаклуна, через що той почав робити дуже великі помилки.
І в даному випадку його помилкою було те, що він сам і створив для мене своєю бомбардою потрібний для трансфігурації матеріал. А фізичні щити і перешкоди цілком собі блокують аваду, через що вся ситуація була не так вже й небезпечною, та й товариші Лестрейнджа, ще не встигли зайняти зручні позиції для атаки, тому сам чоловік у підсумку залишився без прикриття. Так ще й малюнок бою для своїх товаришів поламав, створивши не простий пучок авади, а повноцінний промінь, енергії від якого вистачило б на створення справжнього смерча з пекла ... До якого я, власне, і вдався.
Так, пробачати такі помилки я точно не збирався, особливо коли з'явилася така вдала можливість позбутися останнього чистокровного Лестрейндж. Так що Адве полум'я зірвалося з моєю палички навіть швидше, ніж я встиг до кінця продумати свої подальші дії... Що не завадило моєму вогні, контроль над яким я втратив всього на пару хвилин, поширюватися на досить важливу частину території цієї кімнати, поковтнувши при цьому Рудольфу.
Сам він, при цьому, швидше на одних лише рефлексах умудрився виставити кілька щитів, але розпізнати в моєму атакі пекельне полум'я все ж не встиг. Могутнє закляття вогняної магії, вершина магічної думки і одне з тих заклинань, за використання яких можна цілком собі сісти в Азкабан... Таке закляття просто не залишило навіть найменшого шансу на виживання одного врятованого пожирача.
І навіть те, що інші пожирачі вчасно оглухалися, випустивши в всю нашу компашку яскраві вогні авад вже ніяк не могло врятувати їх лідерам. Правда, мені довелося все ж важко. Не бажаючи вмирати від власного ж заклинання, я почав тушити пекельний вогонь паралельно з цим, трансфігуруючи навколо себе і компашки грифиндорців відразу кілька не найгучніших, але цілком собі сталевих стін, що й прийняли на себе весь урон від убивчих проклять.
І якщо в будь-якій іншій ситуації, така багатозадачність не стала б для мене проблемою, то стосовно пекла все не так просто. Заклинання взагалі досить просте за своєю природою, навіть простий студент Хогвортса, отримавши необхідні знання, мабуть, осипав би виклик Адського полум’я. Проблема ж цього закляття в іншому - його дуже важко контролювати, і ще важче повністю загасити. Всепожираючий вогонь просто не хотів покидати цей світ, пожираючи навіть розлиту в повітрі магію для свого посилення.
Проблемне закляття, але я все ж впорався з ним, нехай і ціною легкого шуму в голові. Ментальне перенапруження від подібних фокусів - це не найбільша ціна, тим більше що непохований шум у голові пройшов так само швидко, як і з'явився... Не лізли б ще ці мудаки в модних чорних балах мені під руку, і все взагалі було б чудово.
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda