— Як думаєте... - Хтось із присутніх перед багаттям сказав.
Це був досить молодий хлопець, що виглядав. Нічне повітря обдувало прохолодним вітерцем, через що він сидів у вовняній ковдру. У темряві він мало що міг розгледіти, але чітко бачив руїни стін фортеці.
- ...вони з'являться?
- Що? — Перепитав чоловік, що сидів поруч.
У його голосі чулася нерішучість, але він був з тих хто не міг всидіти на місці, якщо йому щось цікаво.
- Я про це місто.
- Хіба його можна назвати містом? Це ж руїни.
Юнака сухо посміхнувся і його плечі обм'якли. Його ім'я - Че Галь Ен, але куди частіше його називали "Маленьким драконом".
- Чому ти так холодно водиш себе? — запитала Тан А Хі.
Хоча їй вже багато років, вона все ще мала неймовірно чудову красу. Їй було вже під сорок, але вона все ще була незаміжня.
- Та він сам не знає, що говорить, ось я і вставив слова.
- Хіба ти сам таким не був? Молодість-то свою згадай, - сказала Тан А Хі, і хлопець підняв на неї холодний погляд.
Жінка поїдалася від його виду, але відразу розтрощила плечі.
- Не кажи, що не пам'ятаєш. Тоді, на півночі...
- Чому ти говориш мені про північ? - У погляді Мо Сон Чана чигала ворожість.
Тан Хі здригнулася і закрила рота. Те, що відбулося на півночі, точніше, те, як сталося з загін нападу на Кім Джон Хьона, для Мо Ен Чан було особливо болісною темою. Він став єдиним, хто зміг вибратися звідти, зі своєї родини. Його батько під час нападу на чарівників. Зрештою голова сім’ї загинув, а загін поніс серйозні втрати.
Мурим приніс свої співчуття у зв’язку з тим, що сталося, але наклав жахливий штраф на їхню сім'ю. Щоб виплатити його, він мусив продати майже всю свою землю. З кровних родичів залишився тільки один Морон Чан, і в нього тепер не було нічого: ні землі, ні грошей. Якби молодий Чан не подолав такої високої вищості, то вся їхня сім’я була б просто забута.
— Так, зберіться все.
Спочатку було чотири найсильніших родини: нам Ґун, Танн, Мо Ен і Че Ґаль. Але після того, як сім'я Мон Ен зазнала краху, її місце зайняла родина Хван Мун.
"Сібратися" тоді запропонував великий, наче ведмідь, юнак з вусами, якого звали Хван Бо Мюн Ун. Він, на відміну від усіх інших, привітно посміхнувся і спробував розвіяти напругу.
- Ти ж розумієш, що Ен запитав це з цікавості? Чан, не прискіпуйся до нього так сильно.
Він вийшов в центр, щоб перешкодити ворожому погляду Мо Йон Чана, спрямований на Танн А Хі. Та вивернулась і ще раз подивилася на Чана.
- Не наїжся, зрозумів?
— Слухай, заспокойся.
Хоча Хван Бо Мюн Ун виглядав набагато старшим, але насправді був на кілька років молодший за Мо Ен Чана. Че Галь Йону ще не виповнилося двадцяти років. Серед них найстарша — Тан А Хі. Вона ще не досягла того, чого хотіла, тому залишилася незаміжньою.
Троє членів цих сімей прийшли до руїн, які десять років тому були містом під назвою "Гермуд" через дивні чутки. Доти, доки вони не зрозуміли цього, але думали, що присяга на крові була пов’язана з клятвою.
Усе почалося п’ять років тому, коли з'явився один чоловік на ім"я "Повелитель Крові". Після того, як Самарьон дізнався про сумні новини, Володар Крові використав ситуацію і створив із членів Самаряного Кривавого союзу. Більше того, він привів до нього темних і звичайних магів, які залишилися без захисту після смерті Кім Джон Хьона.
Він насильно відлучив усіх сильних чарівників від своїх фракцій. Хто знає, коли надумає з'явитися Кім Джон Хён, але все, що він зробив до свого зникнення назавжди посіяло в людях страх перед темними магами. Таких чарівників і зібрав в собі Кривавий союз. Раніше вони ховалися в Самарян, потім у Харасі, і якийсь час взагалі ніяк не виявляли себе.
Але коли Володар Крові зібрав їх усіх, почалися проблеми. Вони всі не могли зійтися характерами, і в результаті Кривавий союз став ще небезпечнішим, ніж колись Самаряни.
І ось тепер Кривавий союз щось затівався у Гермуді. Джерело було не те, щоб достовірним, але ігнорувати цю інформацію вони не могли. Можливо, все було не так, як розповів джерело, але їм здавалося, що в місті, точніше, у його руїнах, точно щось відбудеться.
- Ен, а хто з'явиться? — запитав Хван Бо Мён Унн.
— Как хто? Примаракі, - відповів Че Ґаль Ен так, ніби чекав, поки хтось задасть це питання. - Стільки людей померло тут десять років тому...
Тоді король магів Кім Джон Хён і наступний за ним підрозділ з лицарів смерті влаштували різанину у Гермуді. Ні в чому невинні громадяни стали зомбі.
— Знаю. Хоча я не впевнений, що насправді сталося в цьому місті.
Хван Бо Мён Унн шумно видихнув через ніс. Він ставився до того типу людей, які не розпускають пліток і не люблять плітки.
Почувши це, на обличчі Че Галь Йона з'явилося непорозуміння.
- Десять років тому в цьому місті король магів Кім Джон Хен влаштував справжню різанину. Але в результаті священики і святі не змогли більше терпіти його витівки, а потім з силами спочатку вбили лицарів смерті, та й самого Кім Джон Хьона.
Принаймні, такі до нього дійшли чутки.
- Але Примарний Коп'єносець... — Сказав Че Галь Ен і замовк.
Його старший брат, Че Галь Те Рьонн загинув через Примарного Коп'єносця. І не тільки, він також зачепив і Мо Ен Чана. Через Примарного Коп'єносця він втратив сім'ю. Але чомусь вираз обличчя Мо Ен Чана не було таким вже похмурим, як він очікував. Точніше, на його обличчі не було взагалі ніяких емоцій.
- Він раптом збожеволів... Втратив розум і збожеволів. Через те, що священики і святі зазнали великих втрат у бою з армією нелюдей та Кім Джон Хёном, вони були не в змозі впоратися ще й з Примарним Коп'єносцем. Їм нічого не залишалося крім як відступити... Останнє, що вони бачили, це як Примарний Копеносець пожирав позосталих зомбі.
— А... - Почувши це, Хван Бо Мэн Ун здригнувся. - Він просто жрал зомбі?
- Так, у нього явно хороший апетит... А що було далі?
— Священики знову зібрали загін і повернулися в Гермуд, щоб схопити Примарного Коп’єносця. Но... У місті вже нікого не було. Єдине, що вони побачили — залишки тіл зомбі. То... те, що він прожував але з'їдати не став.
- І куди пішов Примарний Коп'єносець?
- Не знаю, але якщо священики залишили Гермуд, то він спить Примарний Коп'єносець з кимось схопився. У місті залишилися сліди цього.
- Так він помер?
- Цього я не знаю. Священики намагалися довідатися, що сталося з ним, але в результаті вони не змогли витримати всього цього жаху у місті і просто пішли. А після цього... - Че Галь Йон знизив голос. « Місто, оповите цією злою аурою, стало руїною і вже ніхто не може жити ». Навіть всюдисущі щури не стали збиратися в Гермуд. Через десять років ця зловісна аура, звичайно, спала. Але якщо в місто увійде проста людина, то вона або втратить розум, або помре.
- Так значить... Мусите з'явитися привиди?
- Так, з'являться привиди несправедливо вбитих людей. Саме через них у місті панує ця жахлива атмосфера. Люди, які проїхали поруч, бачили привидів і чули крики звідти, де не було жодної душі.
Всі на короткий час замовкли, але потім тишу порушив Моону Чан:
- Не впевнений щодо приводів, але ось не люди точно з'являться. Тому що лиховісна аура, яка вбиває і калічить людей, натомість вздоровлює та годує монстрів. Я впевнений, що це місце давно заселили не люди. Ми ж на півдні. Хіба ти не повинен знати про них більше мене? — Мо Ен Чан глянув на Че Галь Йона.
Вони жили в Дейвені, а це близько від півдня.
— Знаю. Нелюди дійсно набридливі і жорстокі, але якщо Кривавий союз щось там затемнює, і якщо до того що відбувається, приклали руку темні Маґі ... то їх точно необхідно зупинити. Ви так не вважаєте? Раптом вони намагаються повторити те, що намагався зробити Кім Джон Хён десять років тому?
— Зі смертю нічого не поробиш, — відповів він. — Скільки ж слави й чести, то після смерті нічого не залишиться.
Так, смерть — це кінець. Він ніколи не забуде. Десять років тому він почав активно вивчати Ці, щоб повністю не втратити те, що залишився від його сім’ї. Незважаючи на те, що він перейшов через кордон вищості, то вважав себе мало цього й продовжував навчатися нового дня від початку до кінця. Він хотів стати настільки сильним, щоб йому не було соромно постукати у двері Мурама. Він знову міг зробити своє ім’я важливішим, але коли він помре, нічого не залишиться. Він згадав образ свого мертвого батька і закрив очі.
Незабаром сонце почало опускатися, і вони попрямували в сторону Гермуда. Вони хотіли з’ясувати, що сталося в цьому місті і що має відбутися.
А що, коли вони не зможуть? Адже вони повинні будуть повернутися в Мурім і доповісти про те, чого дізналися.
Перш ніж увійти в місто, Тан А Хі роздала всім по пилюці. Незважаючи на те що за ці довгі роки якась дурна енергія почала слабнути, нічого доброго не очікувати. Всі вони поклали по пілюлі в рот і Тан А Хі подумала:
« Час іде, а я продовжую займатися тим самим. Стояло вже давно вийти заміж і припинити страждати цією нісенітницею. Ось закінчимо цю справу і я точно заміж вийду», з цими думками вона проковтнула пігулку.
Вона не могла подумати, що через кілька годин побачить те, чого навіть не злякається.