Десять років тому в Гермуді загинуло кілька десятків тисяч людей. Саме тут жив король магів Кім Джон Хен, і тут же злетів із котушок Примарний Коп'єносець, почав живцем поїдати зомбі. Минуло десять років відтоді, як тут відбулися всі ці страшні події. Тепер же від міста нічого не залишилося, крім руїн.
Колись давно Гермуд вважався одним з найгарніших міст на півдні, але після подій десятирічної давності він здобув погану репутацію і славився тим, що більше нагадував Ада. Тому ніхто не приходив сюди, і місто почало розвалюватися.
Звичайно, таке жахливе місце поблизу села посіяло тривогу. Його погану славу доповнили чутки про те, що Кривавий союз затіє щось в місті, але про це поки відомо дуже мало. Зібравши всю доступну інформацію, вони дісталися до Гермуда в надії дізнатися щось ще, але зробити цього їм не вдалося.
Після того як Примарний Коп’єносець спить, місто наповнило зловісну аура. Навіть місцевий ґрунт вимерла, і навколо не було жодного бур’яну. І так, бідняків тут теж не було. Тут часто заходили люди, щоб вдосконалюватися негативною енергією, але навіть найсильніші з них не могли впоратися з нею і у кращому випадку просто відходило геть.
Зараз кількість негативної енергії скоротилася, і місто можна було відвідувати, але прості люди все ще не могли витримати таке випробування. Але через це поблизу міста почали розгулюватися люди, спостерігаючи за місцевою енергією, яку раніше не могли отримати.
Через нелюдей Гермуд ще більше оброс чутками, через які люди поїхали настільки далеко, наскільки можливо. Ніхто не знав, що тут відбувається і які будуть наслідки.
— А! — Несподівано пролунав крик.
« Невжели... Це Кривавий союз?»
Погляд Мо Ен Чана, що замахнувся мечем, дригнув. Він не встиг стежити за швидкими рухами противників, які більше походили на похмурі тіні. Певно, вони перемогли кордон вищості. Бледенна шкіра, червоні очі... І гострі ікла. Це явно не люди.
« Вампіри!. Але чому вони тут?."
Це означає, що у Кривавому союзі були і вампіри?
Мо Ен Чан закричав зубами і скріпив меч. Він намагався напасти на ворога, але не зміг. Але вороги прийняли це запрошення і відповіли йому. Він проковтнув повітря і вийшов з оточення монстрів.
Вампіри мали великий спектр можливостей, ніж люди. Зазвичай вампіри, які ви щойно знесли, легко прикінчити, але вони не лише покладалися на свої фізичні можливості, а й явно не дурнили.
Мо Ен Чан впав у ступор. Ще один ворог, якого вони зустріли з жахливим ревом, — перевертні. За ними в чорних робах йшли темні чарівники. Очевидно, що всі вони переважали загін Мураму як числом, так і силою.
— Сдавайтесь, і ми вас не вб'ємо.
Мурими поступилися. Звичайно, не всі погодилися з цим рішенням і частина з них продовжувала бій.
— Скільки померло?
— Двадцять три. Дванадцять травмованих, інші легені поранені, про які не варто хвилюватися.
Про стан загону говорив член Кривавого союзу, Шура Яндао, і треба сказати, що його ім'я було досить відомо. Завдяки своїй славі він здобув високе місце і в Кривавому союзі. Він схилив голову і говорив про обстановку. Вислуховуючий його вампір кивнув і підійшов до темного мага.
- Ми впораємося?
— Я не дам тобі конкретної відповіді... Друк, накладений на це місце, відрізняється від інших. Вона не магічна, а створена за допомогою чар - відповів темний маг, і вампір мимовільно насупився.
- Не засмучуйся. Темні маги тут саме для того, щоб зняти друк.
« Що?»
Мо Ен Чана та інших муримів, які вирішили здатися, взяли в полон, а не вбили. У них не було шансів, бо вони навіть не могли повністю скористатися Нейгуном. Але пускай їх і схопили, вуха їм ніхто не закривав.
« Печатка... Що за друк?»
Він не розумів, про що розмовляють ці монстри. Їх взяли в полон, і тепер вони мали думати про те, що робити далі. Вони здалися добровільно, але це не принесло стільки шкоди.
"Чому ж нас не вбили і взяли в полон?"
Поки він думав над цим питанням, Тан А Хі сиділа поруч з ним і опустив голову. Її дратувало, що вони вляпалися у неприємності під час її останнього завдання. Вона вже думала, що коли закінчить справу, то зможе спокійно повернутися додому, вийти заміж за чоловіка з важливої родини і нарешті відпочити.
— Эй! - Викрикнув Хван Бо Мен Ун, повністю покритий ранами.
Він був тим, хто вирішив не опускати рук і продовжував бійку, вихопивши до нитки та отримавши пристойну кількість поранень. Він гукнув найближчого вампіра і подивився на нього наповненими кров'ю очима.
- Що ви збираєтеся тут робити? Куди ви нас притягнули?
Пленних привели в місце, де відчувалась найстрашніша енергія серед усіх руїн. Хван Бо Мён Ун глянув на поїжджого Че Галь Йона і озирнувся навколо. З одного боку від них сиділи перевертні і пили алкоголь, а з іншого — вампіри, які спостерігали за мурімами.
— А що ти будеш робити, якщо дізнаєшся? - Пробурмотила жінка-вампір, що справить враження холодної особистості. — Невже ти думав, що тебе просто так взяли в полон?
- Що? — Випалила Тан А Хі, побачивши посмішку на губах вампірші. - Ви ж сказали, що не вб'єте нас якщо ми здамося!
— Яка ти наївна, — розсміялася вампірша. — Ви все помрете. Думай просто, що вам не пощастило.
— А-а!
Почувши ці слова, Тан А Хі розплакалась. Коли вона дізналася, що невдовзі помре, то не могла стримати сліз. Мо Ен Чан, закривши зубами, спробував поворухнутися. Він не для того вчився Ці, щоб померти в такому місці. Але їх сили блокувалися, і Нейгун не вдавалося використати, так що його шанси звільнитися наближалися до нуля.
— Дозвольте запитати дещо перед смертю, - сказав Че Ґаль Ен.
Він подав тремтіння в голосі і з посміхою подивився на вампіршу.
— Буде сумно вмирати, не знаючи відповіді. Що... Що ви збираєтеся робити тут, і чому не вбили нас відразу, а взяли в полон?
— Вы – жертви.
Тепер у них вже не було причин приховувати правду. Звичайно, вони не могли визнати цього раніше. Інакше мурими так легко б здалися.
- Жертви, які дозволять зняти друк.
— Друкувати? І що в цьому місті запечатано?
— Ребекка, - інший вампір почув, як жінка веде розмову з полоненими і гукнув її, поставивши назад у його сторону. — Все готово.
— Добре, - Ребекка поглянула на Че Ґаль Йона. - Малюк, вибач, що повторююся, але вам просто не пощастило.
Вона залишила полонених з цією думкою наодинці, а сама повернулася до решти васпірів. Хван Бо Мюн Ун закричав слідом Ребекі, але та просто відмахнулася.
« Печатка... Друк...»
Ча Ґаль Йон розумів, що вони можуть померти невдовзі, але тепер він більше діяв не через страх, а за цікавість того, хто лежить на місті.
Підійшли темні чарівники. Вони підняли руки, і магічне коло на землі почало підніматися в повітря. Погляд муримів кинувся вгору. Для темних магів життя сотень муримів було маловажною справою і більше нагадувало розтрату. Шанс облажалися в нелюдей був великий, але неважливо яким буде результат, вони не ламаються.
— У нас вийде? — запитала Ребекка біля васпіра, що стоїть.
Лаошен був родичем відомої Дженіелли. Саме він займав п'яте місце серед усіх тих вампірів, які належали до королівського роду.
— Не знаю, — пробурмотів Лаошен, втративши переноску.
Оскільки вже темні маги не були впевнені у успіху, то він точно нічого не міг підтвердити. Але він знав, що повинен будь - якою силою зняти печатку з цієї землі, адже це було заповітним бажанням його господині, королеви вампірів.
- Якщо не вийде, то тут нічого не поробиш. Буде трохи шкода, але нічого, підготуємо нових жертв.
— А душ людей точно буде достатньо для друку?
- Що ти пропонуєш знайти того найбільшого заклинача? — Роздратований запитав Лаошен.
Ребекка потиснула плечима.
- Але якщо королева...
- Досить. Майбутнє, яке вона бачила, вже не має сенсу. Вона більше не може бачити майбутнє, а значить і не зможе знайти того заклинача, що наклав друк на місто.
Через таку різку відповідь Ребекка більше не задавала питань. Вони не мали нічого іншого, як тільки сидіти і чекати на те, що станеться.
Темні чарівники почали читати закляття. Ті, хто підійнявся в повітря, засвітилися навколо і полонені були затремтіли. Проломити захист магічного кола неможливо, так що темні маги були впевнені в тому, що взяті у полон мурими, а точніше їх душі, точно підуть на те, щоб зняти друк.
Темні маги не поспішають і робили все поступово. Першими почали помирати ті, хто перебував у самому центрі. З їхнього погляду спершу зникало світло, а потім вони просто помирали. Ніхто цього не бачив, але душі загиблих людей вилітали з їхніх тіл і переміщалися в намальовану в центрі кола друк.
Стук-тук. Стук-тук. Хтось тихо стукав у невидимі двері. Ти почуєш такий звук минулої ночі, то неодмінно б розлютився через те, що йому заважають спати.
Його очі різко відчинилися, але голова і тіло як і раніше видавалися важкими. Голова була абсолютно порожня, ніяких думок, але спати не хотілося, ніби він тільки що прокинувся після довгого сну. Поступово цей звук почав нагадувати не набридливий стук двері, а тріск скла. І для того, щоб перестати чути цей звук, потрібно остаточно прокинутися і піднятися з місця.
— Ох ты белочь! — За глухим постукуванням почувся знайомий голос. - Нарешті прокинувся?
— А... « Перед тим як остаточно прийти до тями, він побачив той образ ».
У самому центрі сидів Ходже, там же, де він востаннє його бачив, а навколо був старий світ. Але тепер у ньому немає жодних розколів.
— Пора тобі вже вставати, — теж почав Ходжу. — У результаті все вийшло саме так, як ти і говорив.
- Ти чекав мене?
— Я вже думав про те, щоб просто здатися і піти, — спробував Ходже. — Знаєш, я занепокоївся, коли побачив, що твоє підсвідомість відновлюється. Я задумався, а не може повернутися і Пожирач ...
Незважаючи на всі турботи Ходжу, Пожирач не з’явився. Він просто був другою особою Сун Міна в його підсвідомості, яку він убив раз і назавжди за допомогою Білого шипу. Пожирач більше не воскресне.
- Як довго ти тут будеш сидіти? Ти ще не до кінця прокинувся? Може тебе стукнути разок? — запитав Ходже.
Сон Мін почув це і розсміявся, помовши головою.
— Ні, все нормально, підемо, — сказав він.