Сан Мін опустив очі на ключ у своїй руці. Ключ, який у минулому житті був каменем. Він хотів дізнатися більше, але поки що не було можливості. Потрібно поспілкуватися з досвідченими людьми в місті.
"По-перше, Невіл ..."
Але через те, що Сан Мін був членом Еребіса, їм не було потреби особисто.
Хлопець збирався зв'язатися з Невілом і попросити у нього інформацію, але в цей момент з пагорба спустилося кілька людей і пішли до нього. Сун Мін знову одягнув маску і вирішив, що зв'яжеться з Невілом пізніше. Тепер головне - вибратися з цього місця.
Хоча ті, хто йшов до нього, виглядали як найманці високого класу, вони не становили жодної небезпеки для Сун Міна. Він подивився на них і, розгорнувши техніку, зник. Вони могли вважати, що їм пощастило, якщо вони не зіткнулися з ним.
Хлопець перемістився в інше місце і переконавшись, що поруч нікого немає, зв’язався з Еребером. З'явився у тіні Сун Міна Невіл, як завжди, вклонився.
- Щось сталося?
— Я хочу перевірити дещо, - Сан Мін простягнув руку на якій лежав ключ.
Невіл подивився на золотий колір і, дивно нахилив голову.
— Це... ключ. Де Ви його взяли?
— В підземелле.
— Да? Я можу його взяти? — Невіл ввічливо запитав.
Він простягнув долоню, щоб взяти ключ, і в момент, коли його пальці майже торкнулися предмета, його вдарив електричний струм, та його руку відкинуло назад.
— А! — Збочено вигукнув Невіл.
Він подивився спершу на свою руку, а потім на ключ, до якого йому не вдалося доторкнутися. Сан Мін також не сподівався такого розвитку і здивовано подивився на хлопця.
— Зачекайте... — Невіл знову потягнувся до ключа, але результат не змінився.
І цього разу його рука, не встигне доторкнутися до ключа, відлетіла назад. У нього з'явилося неприємне відчуття, і він помолився.
— Думаю... це робоча річ.
— Особиста?.
— Да. Іноді рідко, але таке трапляється. Зазвичай на таких речах лежить магія або прокляття, тому варто було б називати це "артефактом". але в вашому випадку цю річ просто не може взяти хто-небудь інший.
— М-м... — Вислухавши Невіла, Сун Мін зморщився і задумався.
З огляду на те, що він і так нічого не знав про цей ключ, то ще й не давався іншим людям.
- Отже, немає способу дізнатися що це?
— Спробуйте знайти в сусідніх містах артефакт ремісників. Або ж я можу порадити кого-небудь з наших.
— Вперёд.
— Зрозумів, — відповів Невіл і зник.
Але минуло небагато часу, як хлопець знову проявив себе.
- У найбільшому місті, яке називається "Бехенґеру" є фахівець на ім'я Прод. Хоча він і не складається в Сюрерісі, але вивчивши інформацію про нього, я можу сказати, що це найкращий варіант.
Бьохенґеру не було далеко. Якщо Сун Мін відправиться прямо зараз, то встигне до заходу сонця. Хлопець подумав, що це хороша ідея і вирішив поїхати прямо зараз. Він дізнався від Невіла, відкрив техніку і подався до Бехенґера. Завдяки високій швидкості він дістався до потрібного місця ще перед тим, як почав темніти.
Його не було в Бехенґеру десять років, і багато змінилося з тих пір, але у минулому житті Сон Міну подобався це місто, коли він був приблизно в цьому віці.
Оскільки було ще не так вже й пізно, Сан Мін попрямував до фахівця, якого порадив Невіл. Його крамниця була розміщена на центральній площі, тому далеко не довелося йти, а двері були відчинені.
— Добрый ве...
Сан Мін увійшов всередину. Прод виявився чоловіком середніх років з малими зморшками і в окулярах із товстими лінзами. Він, мабуть, злякався маску привида, яку носив Сан Мін, не договорив начату фразу.
Продився в себе і запитав:
— Вы відвідувач?
— Да.
Почувши відповідь, чоловік наче спав напруження. Сон Мін не розпався і підійшов до столу майстра. Він дістав ключ і поклав його на стіл Прода.
- Що це?
— Ключ, який я отримав у підземеллі. Я не знаю, для чого він потрібен.
— Підземелле... Гм, зрозумів.
Прод не був здивований словами Сун Міна. Хоча відвідувачі зазвичай приносили артефакт, знайдений у стародавніх місцях, він мав досвід роботи з предметами підземелля.
- Я чув, що це особисті речі.
— Яку?.
Почувши про це, чоловік обережно простяг руку в бік ключа.
У момент, коли він хотів доторкнутися речі, його вдарив електричний струм і Прод прибрав свою долоню подалі.
- Так він не дає нікому доторкнутися...
— Можете оцінити його?
— Я спробую, — сказав чоловік і почав готувати.
Сан Мін думав, що той буде використовувати звичайну магію, але він дістав різне обладнання і ще раз подивився на ключ. Він приколов рот і почав тихо вимовляти закляття.
— А-агрих!
У процесі читання він ніби подавався повітрям, через що зупинився і зробив кілька кроків назад. Сон Мін, який спостерігав за ним, був здивований.
- Що таке?
- Його... неможливо оцінити.
Чоловік раптово зблід і витер рукою краплі поту, що скочуються зі лоба. Він зковтнув і тремтячим голосом продовжив:
— Навіть якщо ви знайдете іншого оцінника, він скаже те саме. Цей ключ... Його неможливо оцінити.
- Що це означає?
— На ньому лежить дуже складна магія. Якщо ти не помиляєшся, то можеш легко попрощатися з життям.
Почувши це, Сун Мін нахмурився. Він опустив погляд на ключ, що лежить на столі і поставив ще одне питання:
- А якщо позбутися магії?
Це буде зовсім непросто. На ньому абсолютно точно лежить заклинання, але воно неймовірно сильно і відноситься до стародавнього роду магії. Вона дуже відрізняється від тієї, до якої ми звикли в наш час. Якщо знавець стародавньої магії не володіє нею, то він може померти.
- Що ще за стародавня магія?
- Магія, яку зараз ніхто не використовує. Ох... Пробачте мені. Я не візьму з Вас грошей, бо моя спроба провалилася, так що спробуйте звернутися до іншого спеціаліста.
Сан Міну нічого не залишалось, крім як забрати ключ назад і вийти з крамниці. Він опустив очі на те, що лежить у його руці. Камінь з минулого життя перетворився на ключ і прив'язався до Сун Міну. Але оценщик сказав, що на ньому лежить давня магія, через яку не можна дізнатися про нього більше. Все це викликало в хлопця сумніви.
— Давньої магії...
Він знову зв’язався з Невілом і той задумався, почувши питання Сан - Міна. Хлопець знову зникав для збору інформації, але невдовзі повернувся.
- Про давню магію знає власник синій вежі, Сіос.
Сун Мін не зустрічався з ним особисто, але чув про нього від Невіла. Коли він шукав спосіб пожерти серце дракона, Невіл сказав, що власник блакитної вежі хоче його купити.
- Де він зараз?
— Сяос знаходиться в Одуні, це місце, де розміщена синя вежа. Вежа зазвичай не залишають їх без особливих причин.
Одун був досить далеко звідси. Але, на щастя, Сон Міну потрібно було саме туди. Тому що Самарян лежав у місті Харас, який йшов після Одуна.
"Ну і, зрештою, у тебе просто з'явилася якась дивна річ" - пробурмотів Ходже.
Сон Мін хотів прибрати ключ до мішка, але, мабуть, тому що він був особистим, в мішок він теж не ліз. Хлопець щось мимовільно пробурмотів і прибрав ключ за пазуху.
"Зато точно не втратиш."
« Я навіть не знаю, як його можна використовувати».
« Якщо це ключ, то він повинен щось відкривати».
« Дякую, я це і без тебе зрозумів. Проблема в тому, що я не знаю що саме він відкриває".
„Дверь, мабуть ”, відповів Ходже. — А може й не двері»
На це запитання не можна було відповісти подібно. Спершу треба зустрітися з власником синій вежі, яка знаходиться по дорозі до Самарієн, а вже там вони і вирішать, що робити.
« Минулого разу я дійшов досюда...»
Бахенґер і Дженабіс були розташовані недалеко один від одного. Сан Мін припустив, що він ще повернеться сюди, але не знав коли. Він повернувся і подивився в сторону міста.
Дженабіс.
Саме тут він вперше зустрів Ві Джі Хюн і завів багато інших знайомств.
« Я думав, що одного дня треба буде повернути борг".
Сон Мін згадав Джека, який люб’язно надав йому нічліг. Якщо так, то саме вони допомогли йому на початку шляху. Якби Джек не дав йому дешевий ночувати, а Ганс не продав мішок та іншу екіпіровку... Звичайно, він не помер, але мав би набагато більше проблем.
"Надо хоча б привітатися."
Сан Мін не збирався йти туди прямо зараз.
Він провів ніч у готелі Бехенґеру і вранці наступного дня вийшов на вулицю.
Десять років тому шлях з Дженабіса до Бехенґеру у Сон Міна зайняв кілька днів, але зараз ця відстань видавалась не такою вже й далекою.
Прибувши до Дженабіса, Сун Мін поїхав на фабрику, де працював Ганс. Він почав шукати ларек, де раніше проводив більшість свого часу і зрештою знайшов.
Минуло трохи більше десяти років, і Ганс став старшим за середнього віку чоловіком з сивим волоссям. Ганс сидів, розстеливши циновку і розвклавши на ній речі. Сан Мін, побачивши його зі спини, розсміявся. Він зняв маску і зупинився за пазухою у чоловіка.
- Як справи?
— Що?.
Ганс обернувся, щоб подивитися хто поставив це питання. На його обличчі з'явилися зморшки. Він підняв на хлопця погляд і здивовано нахилив голову.
— Хто Ви?.
Ганс не впізнав Санміна. Звичайно, це було б мудро зробити, адже минуло більше десяти років і він значно виріс. Багато чого сталося, і його зовнішність сильно змінилася.
Сун Мін розсміявся і дістав мішок.
— Пам'ятаєте це?
— М-м... — Ганс прищурився.
Мабуть, він і його не впізнав. Нічого не поробити, адже він протягом десяти років багато кому чого продав. Сан Мін простягнув мішок Гансу і сказав:
- Тринадцять років тому Ви дуже допомогли мені.
— А...
Коли Ганса почула про тринадцять років, її очі охолоджувалися. Він прикрив рот і піднявся з місця.
— Ты... Сан Мін? — З радістю в голосі запитав чоловік.