Глава 1744
- Як це може бути? Як? Огидна дівчинка! - Дунфан Сюань підняв голову до неба і голосно завивав.
Він зрозумів, що був дурнем! Круглим дурнем!
У радіусі п'яти кілометрів від нього всі живі істоти перетворилися на пил, а те, що він шукав, він ніс на власному плечі... І ось, нарвався на таке нещастя. Дунфан Сюань не знав, що ще сказати.
Невдовзі після цього Дунфан Сюань заспокоївся.
Зрештою він зрозумів, що найважливіше не виливати свого гніву. Натомість він повинен знайти спосіб зловити мерзенну Су Ло, яка постійно вислизала з його рук.
- Погана дівчинка, навіть не думай, що зможеш втекти! - З ненавистю проривав Дунфан Сюань, але невдовзі заспокоївся і почав аналізувати ситуацію.
Тепер він був упевнений, що Су Ло завжди ховалася в цьому стародавньому дереві. Коли ж вона втекла? Якщо вона втекла по дорозі... Дунфан Сюань уважно оглянув стародавнє дерево і похитав головою — він відкинув цю ідею. Якщо Су Ло втекла під час пошуків, неможливо, щоб він цього не відчув.
Тоді залишалося тільки одне: він встромив у землю стародавнє дерево, і з’явився шанс вислизнути. У той час стародавнє дерево викинуло з нього руку, доторкнувшись до землі.
Якщо Су Ло могла прокласти тунель під землею... Хоч би якою великою була діра в його свідомості, він все одно не міг уявити собі фантастичну картину кореневої системи Держави, де було достатньо одного тичка, щоб з'явився підземний тунель.
Дунфан Сюань подумав, що якщо Су Ло може прокладати підземні тунелі, то це пояснює, як вона ніби випарувалася в повітрі, коли її атакував величезний сніговий ком. А потім дивна поява її всередині стародавнього дерева.
Додумавшись про це, Дунфан Сюань негайно відсунув стародавнє дерево і подивився вниз.
Перед Дунфан Сюанем з'явився отвір, достатньо широкий для того, щоб через нього можна було пройти людина.
- Мертва дівчинка! - У погляді Дунфан Сюаня з'явився зловісний і жорстокий вираз. Ця чорна діра доводила, що всі його припущення були правильні. У той же час вона доводила, наскільки хитрою була ця мерзенна дівчина Су Ло.
- Не думай, що цього разу ти дійсно втекла. Почекай, поки я зловлю тебе, і я точно поставлю тебе відчути, що означає благати про смерть! - Очі Дунфан Сюаня були холодними і темними. Незабаром його фігура швидко увійшла в отвір.
Цей отвір було викопано деревом Акації, тому, коли Дунфан Сюань швидко увійшов всередину, воно відразу відчув його. У той же час воно передало цю новину Су Ло.
- Так швидко? - Су Ло злегка нахмурилася. Реакція Дунфан Сюаня виявилася набагато швидше, ніж вона передбачала.
Що ж тепер робити? Думки швидко проносилися в її голові. Чорна дірка не була придатною для бою, але вона дуже підходила, щоб у ній сховатися. Раптом Су Ло задумалася, її чорні зіниці заблудлі, і люди, знайомі з нею, зрозуміли б, що в цей час їх слід уникати.
Але Дунфан Сюань не знав цього, тому він все ще намагався її переслідувати.
Су Ло тихо запитала Дерєва Акації:
- Під землею, чи може ваша коренева система розширитись?
- Можливо! - Дерево Акації схвильовано поплескав себе по грудях, його тон був надзвичайно гучним і чітким.
- Тоді це добре! - Серце Су Лоаха було дуже веселе, а потім вона дала Дереву Акації кілька вказівок. Похопивши листям, вона сказала: « Швидше йди! » Цього разу все залежатиме від тебе.
- Служити господині — це привілей для мене! — Оскільки дерево Акації мало вигідне місце для використання своїх навичок, на його обличчі з’явилося хвилювання, яке неможливо описати словами.
Отримавши вказівки Су Ло, дерево Акації отримало нові обов’язки.
Глава 1745
На вигляд дерево було зовсім маленьким, але його коріння розросталося зі швидкістю неозброєним оком. Вони стали товстими і міцними, а потім дуже довгими. Чотири товсті корені простягалися до чотирьох сторін.
Насправді план Су Ло був дуже простий. Лише тепер вона пригадала ситуацію в Пещері Демони — лабіринті, і майже за кожним поворотом з’являлося ще кілька доріг на вибір. Тому Су Ло також навчилася цього уроку і дозволила Дереву Акації прокласти чотири різних шляхи. У такому разі, коли Дунфан Сюань піде сюди, він не буде довго вагатися. Крім того, якщо є чотири стежки для пошуку правильного, то доведеться витратити багато зусиль.
Швидкість Су Ло не могла зрівнятися зі швидкістю Дунфан Сюаня. Якби її постійно переслідували в цьому підземному тунелі, рано чи пізно вона б потрапилась, але тепер Су Ло використала цей метод, і це сильно перешкоджало Дунфан Сюаю вистежити його.
Весь гнів в серці Дунфан Сюаня перетворювався у швидкість, і він пустився в погоню, але не встиг він далеко втекти, як побачив перед собою чотири маленькі трошечки, та вираз обличчя Дантан Суань трохи змінилося.
- Чи може бути, що під ними вже був тунель? - Очі Дунфан Сюаня широко розкрилися від недовір’я. Якщо Су Ло вміла рити ями, то як вона могла бігати і копати одночасно? Та ще й по чотирьох стежках?
Поки Дунфан Сюань бормотів собі під ніс, його кроки припинилися. Пальцями він зачерпнув невеликий шматочок землі, щоб уважно вивчити його. Після цього його брови напружено стискалися:
- Щось не так... Певно, ця земля не могла існувати довго. Якщо все так, як тут...
Дунфан Сюань дійшов висновку: на стороні Су Ло повинен бути організм, який справді добре копіює ями.
Навіть на цьому етапі він не міг уявити, що насправді риття ям — це просте завдання, як розростання кореневої системи Держави Акації.
На чотирьох дорогах попереду всі сліди перебування Су Ло були стерті. Хоча це не так вже й погано, як у випадку з Дунфаном Сюань, який вибігав на дорогу і поспішав назад, все ж таки йому залишалось нічого іншого, ніж випустити духовну ауру та перевірити. Серед них було три дороги, які залишалося менше ніж кілька кілометрів до зупинки. Тільки одна з них тягнулася без кінця.
- Сучка! - Дунфан Сюань люто виплюнув. Він встав і кинувся в погоню.
Це відбувалося не раз, а безліч разів.
Кожного разу, коли швидкість його тіла зростала до межі, він виявляв чотири дороги попереду. Потім він по черзі оглядав їх, вибирав необхідну і збільшував швидкість. Таким чином, відстань між ними збільшувалася. Як Дунфан Сюань міг зловити Су Ло таким чином? Відстань між ними не тільки не скорочувалась, але й зростала.
Так Су Ло проклала підземний тунель і довгий час непритомно просувалася.
Коли вона побачила, що попереду волога атмосфера, то зупинилася.
Коли Су Ло піднялась наверх і виглянула з-під землі, вона відчула, що несприйнятливе сонячне світло, але все ж швидко прийшла в норму.
Попереду була велика річка, яка текла на захід. Су Ло дістала карту і перевірила: якщо вона хоче йти на північ, то повинна піти саме цією широкою річкою.
Но... Су Ло уважно оглянула річку - її поверхня була темно-зеленого кольору, чиста, але не прозора. Ніхто не знав, що криється під нею. Тепер річка була спокійна, як дзеркало, без єдиного рябі. Її ширина становила кілька сотень метрів, і тепер Су Ло перелетіти її було просто неможливо.