Глава 1746
Що стосується того, щоб перебратися через хвилі, то це було неможливо, але Су Ло завжди відчувала, що під цією річкою темно-зеленого кольору на дні ховається велика небезпека. Про це їй підказало шосте відчуття. Якщо цього не було потрібно, Су Ло не хотіла завдавати собі шкоди.
Тепер їй було два шляхи. Перший - це перебратися через темну річку на інший берег. Інший — повернутися до Нанґун Люню з тією ж дорогою, з якою вона прийшла.
Якби вона змогла перебратися через темну річку, то дуже швидко побачила б лабіринт четвертого випробування, але якщо повернеться до Нангуна Льюню, шлях назад буде довгим. Крім того, вона може повернути Дунфан Сюаня з величезною бойовою силою.
Раніше вона спеціально втікала, щоб відволікти його, так навіщо їй його повертати? Якщо вона випадково зустріне їх у бою, а Дунфан Сюань допоможе гігантському дракону, то чи не пошкодує він про це? Хоча Су Ло вирішила спочатку перетнути річку, а потім вирішити.
Те, над чим слід подумати тепер, — це питання безпечно перетнути річку.
Раптом вона згадала сцену, коли Нанґун Льоунь привіз її на суходіл із Східного Китайського моря. Тоді це були лише дві дерев’яні дошки, але Нанґун Льоунь переніс її через море впевнено і легко — немов на ковзанах по льоду та з великою швидкістю.
Куточок рота Су Ло підвівся в усмішку. Невдовзі вона знайшла дерев’яну дошку, щоб наслідувати методи Нанґун Люня. Але коли вона вже готувалася опустити дошки на річку, то побачила, що земля трохи дряться.
- Не добре! - Су Ло, з тривогою, вигукнула.
Вона підняла голову і подивилася — перед нею стояв Дунфан Сюань з похмурим обличчям. Його погляд був схожий на погляд голодного вовка, його холодні очі втупилися прямо на неї!
Су Ло раптово пробіг холод. Дунфан Сюань був схожий на вулкан, який ось-ось вибухне, і викликав відчуття жаху, від нього хотілося зірватися з місця та бігти.
Серце Су Ло було кілька стривожене, але обличчя залишалося спокійним, як водна гладкість. Вона посміхнулась і спокійно сказала:
- Брат Дунфан, давно не бачилися.
- Давно не бачилися? - Дунфан Сюань кипів від люті і вирвав кожне слово. Його тон був гладким, коли він відчекав ці три слова.
- Ти мене вже давно не бачив, а я мушу подякувати тобі за те, що ти провів мене по цьому шляху: усміх Су Ло була сліпучою, як феєрверки, і в очах читалися задоволенням собою та насмішкою.
Її усмішка і поведінка розпалили гнів Дунфана Сюані, якого він спеціально придушив.
- Ах ти погань! Здохни! - На цей раз Дунфан Сюань навіть не почав витрачати час на зайві слова в її адресу. Він негайно застосував свій найбільший убивчий прийом!
- Лід і вогонь встромлюють у небо! – проричав він.
Здавалося, температура в околицях впала до точки замерзання. З усіх боків до Су Ло один за одним кинулися стовпи полум’я!
В одну мить холодний лід скував обидві її ноги через що вона не змогла зробити і півшага.
Товсті стовпи полум’я, наче стріли, з гуркотом розколювали небо і падали додолу, немов приплив із надзвичайною силою.
Су Ло хотіла уникнути цього, але вже давно зрозуміла, що не може зрушитися. Тепер вона стояла, як статуя, нерухомо і могла стати лише живою мішенню.
Загалом один рух — і ситуація різко змінилася. Су Ло опинилася в дуже небезпечному становищі.
Дунфан Сюань використовував сто відсотків своєї сили в цьому русі. Він впав на неї, наче дощ. Було видно, наскільки він роз'ясний в цей момент; він був майже на межі божевілля.
Але хіба Су Ло могла перетворитися на нерухому мішеню, будучи живою? Це було неможливо. Хоча Дунфан Сюань витримав уроки з попереднього досвіду, він все ще мав невеликі колоди.
Глава 1747
Дунфан Сюань не дозволив Су Ло знову закопатися під землю, тому він встановив у ній надійний захист.
Однак у той час коріння Дерева Акації почали швидко проростати в шар льоду і незабаром на його центральній частині можна було побачити Су Ло, з коренів, які, наче павутина, розповзалися та розвіялись.
Після павутиння з корінням вперед вирвалася фігура Су Ло. На її голові виринулися дві вогняні колони, з яких шипів звук і червоні розжарені промені світла. Су Ло зачинила голову руками і впала на землю, підсвідомо окутуючи себе Просте пустотою, щоб уникнути наслідків атаки.
Дунфан Сюань побачив, як Су Ло збочується і його серце переповнилось лютістю. Він зробив крок вперед, і його рука знову випустила нескінченний потік атак.
Тепер Су Ло не могла вільно рухатися. Якщо б її безпосередньо поранили, то це означало б загрозу для неї життю.
У такій ситуації їй залишалося тільки дістати свій козир.
Тільки помахати рукою, і перед нею повільно з’явилася фігура. Ця висока фігура сповнювала людей почуттям безпеки.
- Мо, старший Зрадков Мо! - Коли він побачив людину перед собою, то був настільки здивований, що мало не відкупив собі язика!
Як старійшина Зрадів Мо міг бути тут? Вхід на Тайну Територію Бродячого дракона мав вікове обмеження. Незважаючи на це, старійшина Мо не повинен був сюди потрапити! Але перед ним дійсно стояв старший сім’ї Мо з Центральноговорця. Дунфан Сюань бачив його раніше, тому він точно не міг помилитися.
Старший сім’ї Мо з крижаним поглядом подивився на нього, не кажучи ні слова.
- Що відбувається? - Дунфан Сюань повернувся, щоб запитати Су Ло, яка вже піднялася і спокійно стояла поруч зі старійшиною.
По її неквапливому вигляду неможливо було зрозуміти, як шкода вона виглядала зараз. Її губи скинулися в примарну посмішку:
- Що відбувається? Все так, як ти і думав.
Почувши це, Дунфан Сюань підсвідомо підняв голову і подивився на Старійшину Предків Мо!
- У Міста Чистилища немає образ чи ненависті до Центрального Дворця. Не кажучи вже, що ця боротьба між молодими людьми може стати на бік і свідчити про них. - Дунфан Сюань знав, що сила старійшин Урака Мо була величезною, бо раніше він вже був на вершині ранги Святого. Він просто не міг перемогти Старійшину Предка Мо.
Дунфан Сюань дуже боявся його, тому він використовував праведність для того, щоб протистояти йому. Він також щиро попросив старшина Мо не втручатися, але Дунфан Сюань розчарувався через те, що ядро старійшини вже перетворилось на маленький Камінь.
Рот Малого Кам'яня скричав в байдужій усмішку, і він повільно виплюнув слово:
- Ні.
Дунфан Сюань розгубився. Вираз його обличчя став ще серйознішим:
- Старійшина Зрадів Мо наполягає на участь?
Старший Мо апатично посміхнувся:
– Мусить.
Він відповідав ні повільно, ні швидко, але від озлобленості Дунфан Сюань мало не виплюнув кров.
У цей момент рука Дунфан Сюаня стискалася в кулак, на якому виступили вени, але він з усіх сил терпів і потім холодно сказав:
Чому ви далі наполягаєте?
Насправді маленький Камінь теж не хотів битися з ним. Його тіло ще не повністю злилося з тілом старійшини Мо. Тепер сила Дунфан Сюаня зросла, так що шанси на перемогу були тільки п'ятдесят на 50. Але найцікавішим є те, що Дунфан Сюань не знав у якому становищі перебуває старійшина Мо. Він як і раніше вважав Старійшину передків Мо людиною, що перебуває на вершині ранги Святого, тому відчував стримуваний страх, пов'язаний по руках та ногах.
- Ти можеш піти, — повільно вимовив глибокий голос Малого Каменя.
Дунфан Сюань був розлючений!
З великим трудом він зловив Су Ло після довгої погоні, і невже тепер він повинен був відпустити її? Він не хотів цього робити!
Несподівано він побачив, що його очі були насторожі.