Глава 1742
- Що ти хочеш зробити? - З-під великого дерева Су Ло з гуркотом стікали дві великі смуги сліз. Чи була на світі більш трагічна історія, ніж її? Спочатку вона вважала, що найнебезпечніше місце в житті є найбезпечнішим, але хто б міг подумати: найбрудніше місто все ще залишається найбільш небезпечним.
- Давай! - Розповідав гучний крик Дунфан Сюаня, а потім пролунав гуркіт. Довгий стовбур дерева опустився прямо на його плече.
Су Ло тільки відчула, як її тіло на мить похитнулося, і її тонкий та слабке тіло покотилося на схід, а потім впало на захід. Після цього вона виявила, що Дунфан Сюань справді ніс це дерево, щоб прочесати все навколо.
Су Ло відчувала, що слова не можуть описати її стан і настрій. Спостерігаючи за тим, як Дунфан Сюань рищет у всіх напрямках, вона розуміла, що цей хлопець все ще не здався і досі шукав її притулок. Коли Су Ло побачила, скільки сил він витрачає на пошуки, то відчула глибоку симпатію до Дунфана Сюнне. Їй не залишалося нічого іншого, як сказати, що він теж був трагічною дитиною. Вона лежала у нього на плечі, але він все ще не знав про це, продовжуючи безупинний пошук в радіусі десяти метрів.
Крім того, його рухи були вкрай шаленими — у тих місцях, де він проносився, усі стародавні дерева перетворились на порошок, а живі істоти стали недіяльними.
Тепер Су Ло долав два шляхи. Перший - поки Дунфан Сюань сходить з розуму, непомітно вислизнути. Другий - скористатися тим, що Дунфан Сюань божеволіє, і вбити його одним ударом меча, щоб вирішити всі свої проблеми.
Що ж вибрати? Су Ло погладила підборіддя і почала роздумувати.
Поміркувавши трохи, вона прийняла рішення. Постійно бути переслідуваною, щоб померти, вона не хотіла, а якщо взяти ініціативу у свої руки, то напад може призвести до несподіваних наслідків. Розміркувавши, Су Ло вирішила піти другим шляхом.
Але таємне вбивство Дунфан Сюаня було дуже складним завданням. Якби Дунфан Сюань не увійшов у духовну Реку, то таємна атака Су Ло мала б 50 відсотків успіху. Тепер же вона не мала й 20 відсотків впевненості. Але шанс випадає лише раз. В майбутньому у неї не буде такого шансу по дурості залишитися на його спині. Якщо вона не зробить цього зараз, то коли? Рот Су Ло скривався в холодній усмішки, рукава були відірвані, а кинджал з'явився в долоні її спочатку порожній правої руки.
Су Ло спокійно зітхнула і почала чекати слушного моменту.
- Мертва дівчинка, куди ти зрештою втекла? - Пробурмотів про себе Дунфан Сюань. брови були щільно стиснуті, настільки щільними, що могли розчавити мурашку.
У радіусі десяти метрів не було ніяких ознак людського життя, жодного живого створіння. Су Ло мовчазно стискала кинджал, міцно зажмуривши очі; вона боялася, що коли виявить необережність, то її виявлять Дунфан Сюань.
- Незважаючи ні на що, потрібно знайти цю мерзенну дівчину. Інакше, коли Нанґун Левунь розведеться з велетенським драконом і піде в погоню, тоді й виникнуть проблеми — тоне Дунфан Сюаня чула нетерпіння.
Він знав, що цей світ збалансований. Він взяв команду Короля Драконів, яка викликала гігантського дракона. Але він знав, що час його появи буде обмежений, але ось наскільки сильно, він не знав.
Кинджал Су Ло повільно тягався вперед ... Пробивши кору дерева, кинджал проколов її наскрізь і впоперек.
Три дюйми, два дядьки, один... Серце Су Ло стисалося, і вона трохи занервувала, адже зараз вона хотіла вбити саме Дунфан Сюаня, а не когось іншого, чия культивація була набагато вище її.
Глава 1743
У той момент, коли кинджал Су Ло готувався завдати запеклий удар, раптово рука Дунфан Сюаня потягнулась назад і поставила стародавнє дерево вертикально.
Су Ло відчула лише легке запаморочення і, коли вона прийшла в себе, то виявила, що у неї не було жодного шансу, тому що стародавнє дерево тепер було оськнуте до землі.
На щастя, вона зробила дуже швидко, підсвідомо вибравши кинджал. Її серце було розбите. Вона нарікала на себе за те, що пропустила таку чудову можливість вбити його. Крім того, вона побоювалась, що найзоріші очі Дунфан Суаня побачать сліди кинджалу.
- А? - Здивований Дунфан Сюань, він швидко помітив зміни в корі дерева. Випадковий збіг обставин, діра була паралельно його погляду.
- Біжи, швидше! - Су Ло таємно наказала Дереву Акації: якщо не побіжить зараз, то їм хана.
Дерево Акації поспішно кивнуло, і серед його величезного кореневої системи один корінь швидко витягнувся вперед. Під землею він безшумно витягався, як вода в струмку. Навіть Дунфан Сюань не зміг його відчути.
Су Ло, ризикуючи бути виявленою, затамувала подих і вхопилася за корінь Держака Акації, який безшумно опустив її під землю. Незабаром він швидко послав її вперед. Під час всього цього процесу Су Ло не рухалася, бо якби вона зробила хоч найменший рух, то коливання аури були б спрацьовані Дунфаном Сюаннем.
Вона просто лежала нерухомо, а її тіло було пов'язано одним корінням з кореневою системою Держаки Акації. Потім вона дозволила йому швидко перенести її.
Не будемо говорити про те, що Су Ло зараз безшумно покидає це небезпечне місце, краще поговоримо про Дунфан Сюані. У цей час він не відкочовувався, дивлячись на крихітну дірку в корі дерева. Його очі звузилися до розміру маленьких щілин — це явно був слід від кинджала. Більше того, згідно з тим, що ця діра мала бути створена зовсім недавно. Це дерево він завжди носив на плечі, як же тоді тут утворилась ця щілина? Мозок Дунфан Сюаня працював на високих швидкостях, і раптом в його очах блиснув світло, а у голові з'явилося неймовірне божевілля — це неможливо, правда?
Дунфан Сюань додумався цього і, не задумуючись, з розмаху вдарив кулаком по стародавньому дерев'яному дереві, але вже по одному ударі він відчув, що щось негаразд.
Він згадав, що це стародавнє дерево може витримати безліч ударів, саме тому він придивився до нього. Тепер він з тією ж силою вдарив по ньому, і трохи менше половини дерева підірвалося та завалилося, а в середині дерева перед ним з'явився отвір, де могли б поміститися п"ять чоловік.
- Ця аура... — Затамувавши подих, Дунфан Сюань уважно стежив за аурою в центрі стародавнього дерева. Коли йому було важко визначити її, він одразу відчув себе не найкращим чином. Його колір обличчя став попільним, а очі налилися кров'ю. Його зловісний погляд був сповнений ненависті, коли він дивився на старе дерево, а вираз обличчя хиталося між ясним і пасмурним, то раптово темний, тоді несподівано світлим.
- А-А! - Дунфан Сюань був розлючений до крайнощів. Незчисленна кількість ударів знову повалилася на багатостраждальне стародавнє дерево. Слава богу, воно вже вийшло з-під контролю Держака Акації. Тепер це знову було звичайне стародавнє дерево, досить старе і нічого більше. Можна лише уявити, наскільки воно було міцне. Лише кілька ударів, і воно перетворилося на порошок.
Щойно дерево Акації побачило, що ситуація не така вже й важлива, як потрібно, воно відкинулося від використання духу розуму для контролю над стародавнім деревом. Після цього він пішов за Су Ло і помчав. Звичайно, воно не залишилося осторонь, щоб дозволити Дунфан Суаню ображатися над ним.