Глава 1251
- Чорне зцілення!. - Видихнув старий. Все тіло пробило великий тремтіння. - Хто посмів? Хто підмінив мої фіолетові кристали на цю погань?
Від його юрви здригнулися стіни, з стелі то тут, то там посипалися струмки піску. Весь Палац затрясся, деякі навіть посипалася кам'яна закладка. На щастя, винниця всієї свистоляски не втрачала часу дарма і встигла втекти якомога далі, так що кривава хвиля люті Предка Мо досягла її постолку-поскольку. Значно менше пощастило експертам, які блукали зовні подвір’я: у бідолашних потемніло в очах і заклали вуха, так що ніхто не зміг протистояти на ногах та охоронцях.
- Щось сталося з Старим Зрадом! Найди першої старшини! - Повелів капітани першого пораненого солдата і точного пінка підбурив його до воріт, так що сам втратив рівновагу й впав на землю.
Боржник, не будь дурнем, як тільки сила інерції припинила свій вплив на його філійну частину, сайгаком покакав у вказаному напрямку, щоб швидше « обрадувати» Першому Старійшині ще деякі проблеми.
Читач! Пам'ятай! Купуючи, завантаживши і просто читаючи ці розділи на інших сайтах, ти спростовуєш вбивство якісного перекладу новела на просторах рунета й дуже розстроює перекладача конкретним чином цього твору :(Не треба так, будь котиком ): З сторінки проекту:
Нещасний старійшина за останні дні дуже накушувався горезвісними новинами, обзавився неприємною сивиною, а місцями навіть проплившими, страждав безсонницею і всього через дві нервові ночі та три напружених днів став схожий на незграбне побачення. Викрадення Дерева Божественного Духа, пограбування скарбниці — це не просто « неприємність»; дані інциденти є справжньою катастрофою, яка може навіть похитнути (якщо не розвалити до самого заснування) весь авторитет Центрального Дворецького Дворця! Протягом усіх цих днів старійшина вів помести, відряджував людей на повторні пошуки злопихателя і регулярно самостійно скакав територію та околиці — усе це не було б даремним. І ось, коли він вже валився з ніг і вирішив дозволити кип'ячому мозку хоча б трохи відпочити у його покої увірвався охоронець.
- Перший старійшина, перший старший! Трапилося щось жахливе!
Старик кинув сумний погляд на постелене ліжко, і звернув всю свою грізну увагу на гонця:
- Сподіваюся, у тебе дійсно вагома причина щоб відволікти мене в такий пізній час. Інакше пошкодуєш, що народився!
- Перший старійшина, щось приєдналося з Старим Предком! - Не соромився солдат. - Будь ласка, покваптесь і погляньте самі!
У цей момент старійшина майже повністю зрозумів, як волосся стало дибки і навіть засідали ті ділянки, які залишилися темними. Серце зникло десь у шлунку: невже і з Предком приєднається біда?
- Перший старійшина! - Переляканий вигукнув вартовий, побачивши, як начальство зміцнялось у три погибелі і закашлялося кров'ю. Він же... він же не сказав нічого такого, поки було абсолютно незрозуміло, чи сталося щось серйозне! Чи їхній шлюбний старійшина так здав за останні дні?
Раптом нічну тишу порушив чийсь ясний крик. І доносився він якраз з забороненої зони на сході!
- Це ж старший брат! - Прошепотів неслухняними губами старійшина і обмочився на вихід, вже на біжу стираючи з обличчя залишки крові.
Приблизно на півдорозі він зіткнувся з Володарем Дворца Мо, судячи з його нездорової блідої обличчя, який також зовсім недавно порошав навколишнє середовище алими бризками. Не було часу розкошувати й пиячити, так що чоловіки вже вдвічі побігли до палацової залу — саме там Великий Предок погодився культивуватись у повному усамітненні! Їм треба було лише молитися до всіх відомих богів, щоб з їхньою останнім козирем нічого не сталося: якщо відсутність скарбів і Дерева Божественного Духа сім'я ще могла дещо пережити, то без легендарного Предка всьому Центральному Дворцу точно прийде кінець!
Глава 1252
Коли ці два чоловіки зрештою досягли, палацовий зал, сама споруда явно перебувала на останньому подиху — здавалося, перший же порив вітру завалить його до основи. Ще більше шокувала картина масового лежбища сторожів — всі експерти валялися на землі, затискуючи кровоточиві вуха, очі, носи...
Перший старійшина стурбовано переглянув Мо Цзисю, очевидно, що сила Предка значно зросла. Але чи слід їм вважати це успіхом або нещастям?
- Зараз головне - з'ясувати, чи не сталося нещастя зі Старим Предком. З рештою розберемося по ходу - постановив Володарю Дворца і першим увійшов у напівзруйновану залу. Перший старійшина слідує за нами.
- Хто? Хто посмів? Я наказую тобі здатися! Мені потрібні твої безладні очі! - ревав Зрадок, мечалася по кімнаті. Коли Мо Цзисюй зіткнувся з таким видовищем, то спочатку поспішав, але потім крик « Батьку!» підбіг до старого. Але на півдорозі виникла нездоланна перешкода у вигляді звукової хвилі від чергового напівзрозумілого предка — бідолаха негайно відлетів назад і вдрукувався до поблизьких стін. У очах потемніло те чи від удару, то від сили енергетичного сплеску, з носа відразу ж хлинула кров.
- Батьку! - Тепер у голосі Господаря Дворца вкупі звучала образа і непорозуміння: що ж з ним сталося? Достопочесний Предок був сам на себе не схожий. Волосся здибалися і стирчали в усі боки, очі почерствіли від капілярів, у них не було ні краплі осмисленості, тільки гнів на невидимого ворога.
- Це ти? Ти підмінив мої фіолетові кристали на ту погань? Тыы! - Старенький слово не впізнавав ні улюбленого сина, ані рідного брата. У кілька кроків наздогнався п'ятий Мо Цзисюя, він вчепився кісточками у горло бідолашного і безжалісно затрусив того в повітрі.
- Батьку, Отче! Це я! Цзисюй! - Бляха, чоловік, який намагається розчавити задушливий потяг. Коли Господаря Дворца вже весь посинів, отмер і перший старійшина — здається до нього тільки зараз дійшло, що картина перед його очима аж ніяк не тягнеться на родинні обійми.
- Старший Брат! Відпусти його, це ж твій син! Твій старший відрив! Що з тобою? Ти наче осліп!
Читач! Пам'ятай! Купуючи, завантаживши і просто читаючи ці розділи на інших сайтах, ти спростовуєш вбивство якісного перекладу новела на просторах рунета й дуже розстроює перекладача конкретним чином цього твору :(Не треба так, будь котиком ): З сторінки проекту:
Подібно до цього, перший старійшина старався влити у нього максимальну кількість духовної сили. І його розрахунки виявився правильним: від енергетичної « постріли» старий на секунду застиг, розчавився, нарешті пальці і дозволив сповзу нашому синові вдихнути вожене кисню. У голові предка трохи прояснилося, і тепер він дивився на тих, хто хапався за свою шию та відкошував Мо Цзисю зі щирим нерозумінням того, що відбувається.
- Цзисюй! Хто посмів з тобою це зробити? Негайно кажи, я надеру цього підонку дупу! - Розгнівання старого не було меж: тільки він один мав право вдарити свого сина! І більше ніхто! Будь-хто, хто хоч пальцем зачепить Мо Цзисю, заслуговує смерті!
Господар Палац зробив кілька задумів. Він би, звичайно, з задоволенням полюблявся видовищем, як його батько намагається надрати дупу самому собі, але в даний момент всім їм було явно не до веселощів. Здається, що його обожнюваного батька з якоїсь невідомої причини затьмарив розум і, як виявилося, на повістці два важливих запитання: хто винен, і що робити?
- Старший Брат, ти що, не пам'ятаєш, що тільки що сталося? — Обережно, щоб не провокувати нового спалаху божевілля, сказав перший старійшина.
- Що сталося? - Гнів на обличчі предка змінився дещо спантеличеним.