***
Не встигла я опам’ятатися, як пролетіло вже три місяці.
У академії Кратьє пройшли зимові канікули і настав час готуватися до випускного. Оскільки я не здавала екзаменів окремо, то насамперед зустрічала пізніших учнів. Щодня я була напруженою, тому грала роль наставника і спостерігала за тренуванням молодших студентів на полі бою.
Тим часом Маріанн жодного разу не написала. Ані я, ані Філія, ні Айріс не отримували жодного листа.
Навіть вестічки немає.
Але якби щось сталося, вона б заздалегідь повідомила про це...
Стук-тук.
Перед вікном була пташка, яку прислали з дому. Так, думаю, якщо щось сталося, то ти б приїхав ось так. Після того, як я впустила птаха до кімнати, почувся голос батька:
— У тебе все добре?
Голос мого батька був трохи дивним.
— Я була зайнята підготовкою до випускного екзамену. Удома нічого не сталося?
—...
У відповідь була лише тиша. У мене з'явилося передчуття, що щось дійсно сталося.
— Дома... Щось сталося.
Моє передчуття не обманило мене.
- Так, що сталося? Почекай... чи був нещасний випадок?
Я боялася. Моє серце забилося частіше!
- Твій тато тепер дідусь. Вітаю, Кайле, ти стала тіткою!
Це так...
Хвилину! Що?
— Герцог Демірофф так само погодився з цим. Треба провести сімейне зібрання, обов'язково приїжджай додому у ці вихідні.
Я не розумію, про що ти говориш.
— Тату, почекай хвилину. Я не розумію, про що ти говориш. З чим погодився герцог Деміроф?
—...
Знову настала тиша. Тато був шокований.
— Франц і Маріанн вирішили провести весілля. Я думаю, покликати тільки близьких гостей, але здається, це ще потрібно обговорити. Мені потрібно знати твою думку, Кайла. Кайла? Чуєш мене?
Виникла пауза. Я просто хотіла уберегти Франца від початкової історії. Зараз я дійсно збентежений.
***
Коли я прибув на залізничну станцію в метро громадського поїзда, мене чекав Алто.
Я й досі не могла повірити в новини про Франца і Маріанна. Окрім того, що ці двоє були не в дуже хороших відносинах між собою, так у мене ще й стояло питання над людиною на ім'я Франц.
Це ж світ BL - роману « Чарівний мирж » і головний герой цієї історії, Франце, не міг бути зацікавленим у жінці. Водночас його ставлення до Маріанни було сухим і незграбним. Вони справді збираються одружитися?
- Давно не бачилися, леді Кайла.
Альто привітався зі мною. Я сіла в карету, так йому і не відповівши. Подорож додому була довгою, але в голові у мене крутилося багато різних думок, я відчувала себе дивно.
— Уже майже півроку минуло відтоді, як ви приїжджали сюди востаннє на канікули.
Усміхаючись, він поділився зі мною незначними новинами про останні події. Потім, повернувшись, я подивилася на нього. Він вже довгий час служить нашій сім’ї.
Щоб перехопити лист Франца і Рітауса, а також відправити його до школи для дівчат, ми ретельно шукали інтернат якомога далі від Хвандо. Зараховуючи Франца туди, ми передали пожертви від його імені. Про що він думав, коли погодився виконати мій наказ?
- Як ти вважаєш Альто, мене можна назвати хорошим приймачем сім'ї?
— Чому ви зараз це питаєте?
Альто здивовано запитав мене.
- Я багато чого приховую від своєї сім'ї, і ти чудово знаєш про це.
— Да, это так.
Альто кивнув головою.
- Лікар Франца зробив все, про що я його просила, не питаючи чому це... Зрештою це розлютило іншу людину.
Я пригадала Маріанну, яка кілька місяців не надсилала мені листів.
- Здається, всупереч очікуванням відбувається щось дивне... У будь-якому випадку, я їхала сюди лише з думками про свою сім'ю.
- Леді Кайла, нічого серйозного не сталося.
Альто правий, але я вже була в страху перед майбутнім, яке ще не настав.
— Дак як я виглядаю в твоїх очах?
Я відчула, як Альто глибоко задумався.
« Дуже добре, що леді Кайла трохи задоволена. Я не можу сказати добре це чи погано. Такого ніколи не траплялося за винятком останніх декількох років, іноді виникає відчуття, ніби ви інша людина."
Альто мене шокував. Я дійсно не була справжньою Кайлою Веста.
— Але щоб бути головою сім’ї, треба бути рішучою людиною. Так само, як ви.
- Навіть якщо ти працюєш таємно?
— Давайте поговоримо про це наступного разу.
- Чому ж наступного разу?
Альто розсміявся.
— Ну, думаю люди можуть робити ту саму помилку все своє життя.
Альто знову засміявся.
— Все в порядке. Давай поїдемо далі
Дякую. Останнім часом я почуваюся погано.
Альто намагався перекласти тему. Це нагадало мені мого батька, який постійно говорив про розвиток роду Веста.
— Я б хотіла приїхати до Весту після того, як Маріанн вийде заміж. Але я повинна ...
- Леді Маріанн буде комфортніше, якщо поруч буде герцог Демірофф...
Альто посміхнувся і більше нічого не сказав. Я лише потиснула плечима і відвернулась до вікна.
Для Франца і Маріанна це було спочатку гнучким завданням. Не можу в це повірити, адже вони не були разом у оригіналі. Чи зможу з цим привітати їх, як належить старшій сестрі?
Карета їхала швидко, але в моїй голові з-за всієї цієї ситуації народжувались тільки важкі думки.
— Кайла!
Це була Маріанн. Посміхаючись, вона зустріла мене, як тільки я прибула.
- Ми справді давно не бачилися.
- Я чула новини. Как... Ти себе почуваєш?
— Ми з дитиною добре себе почуваємо.
Остання наша зустріч була в академії Кратьє. Я пам’ятаю, як Маріанн завжди дотримувалась правил, але саме вона зараз у такій несподіваній ситуації.
- Який у тебе термін?
Маріанна була одягнена в плаття зі шнуркою по груди. Живіт ще плоский, було не схоже, що вона чекає дитину, але на ній було просте шовкове плаття і проста зручне взуття. Вона справді вагітна.
- Десь вісім тижнів.
Ці слова, Маріанн яскраво і щасливо усміхнулася. Вони настільки відрізнялися від її звичайної мови обличчя.
— Маріанн, ти повинна була накинути шаль!
Коли я і Маріанн сиділи в кімнаті на першому поверсі, до неї підійшов Франц з шальєм у руці.
— Зараз прохолодно. Ти повинна бути надзвичайно обережною.
Було дивно бачити Франца, який намагався піклуватися про Маріанн.
— Хіба я не можу через стільки місяців побачити свою сестру?
— А, сестро! Ти вже приїхала. Давно не бачилися! Я хотів побачитися з тобою.
Ну і ну, тепер він виявив присутність своєї сестри, яку так сильно хотів побачити.
- Ти дуже швидко реагуєш.
— Маріанн треба бути акуратною.
Він сидів поряд з нею, уважно вивчивши, чи їй зручно. На мить я задумалася, чи це дійсно той самий Франц.
- Дякую, Франце.
- Не за що.
Коли Маріанн усміхнулася в відповідь на щасливе обличчя Франца, той не вагаючись поцілував її в щоку.
—...!
У мене кров похололася в жилах. Не тому, що їхня любов була з ряду геть вихідний, а тому що її учасником був Франц.
- Кайла, як тобі цей шовк?
Маріанн запитала про шаль на її плечах. Вона була кремового кольору з прекрасною вишивкою у вигляді маленької пташки.
— Це було зроблено самим Францом.
— Кха-кха!
Я подавала чай, який щойно ковтнула.
- Сестра, ти можеш потрапити на Маріанн!
Франц усе більше й більше вражає мене.
— Маріанн, ты в порядке?
Франц витягнув носову хустинку з кишені і витер Маріанн від чаю. Така ж маленька пташка була на хутрі...
— Коли ви встигли налагодити стосунки?
Коли я поставила це запитання, двоє закоханих подивилися на мене. Їхні обличчя стали червоними.
- Це тому, що... ми заручені.
— Маріанн, а ти що скажеш
— Мы... ми не так вже й близькі.
Ще до того, як Маріанна вирушила в Окулус, Франц не написав їй і листа.
То що ж сталося за ці три місяці?
Маріанн уникнула мого погляду з почервонілою особою.
— Сестра, я и Марианн уже дорослі. Просто весілля мине трохи раніше, ніж планували.
- Але ви все ще...
Я замовкла. Франц не сказав нічого поганого. Вони вже заручені, а також дорослі.
— Час обідня. Спускайтеся в їдальню.
https://literna.net/uk/books/201-po-pershe-zakhovai-mo-moho-molodshoho-brata