Утеча від жовтої віспи не вважається провалом місії!
Голос капітана загіну ехо рознісся по залу, і кожен ніндзя Івагакуре чітко почув ім'я Наміказе Мінато.
— Намікадзе Мінато...
Третій Цучіке Онокі з кам’яним обличчям повторив це ім'я, задумливо приглушився.
— Я знаю, хто це.
- Він учень одного з трьох саннінів – Джіраї.
- І єдиний учень серед усіх трьох саннінів.
— Но...
- Йому ще 20 років, правда?
- І він вже здатний самотужки протистояти нашій армії шінобі?
Онохі висловив свою недовіру, але на відміну від решти присутніх, він залишався набагато спокійнішим.
Насправді...
Окрім Хоноки.
Інші ніндзя не могли зберігати такого ж холоднокровного стану.
Багато хто тут думав, що капітан передового загону явно перебільшує.
Як одна людина може бути настільки сильною?
Один раз побити дисципліновану, багаторічну армію Івагакурі?
Це неможливо!
Хто повірить?
Та що вже там, навіть якщо б він був не просто учнем одного з саннінів.
Навіть якби всі три санніни з'явилися разом, вони навряд чи змогли б зробити таке. Так думали більшість людей.
Якби Коноха дійсно була такою сильна...
Вона б не опинилася в такому становищі, не втратила би стільки людей. Річ у тім, що причиною їхньої слабкості є брак спільних сил.
Но...
Для Хонокі.
Все було зовсім по-іншому.
Він ніколи не сумнівався, що такі воїни можуть існувати.
Він не сумнівався, що саме в Конохі міг з’явитися один із них.
Кінець кінцем.
На відміну від усіх інших.
Він уже стикався з подібними ситуаціями!
У молодості він на власні очі бачив того, хто міг самотужки протистояти цілій армії!
Легендарного Масару!
Но...
Що незрозуміло? Як Намікадзе Мінато зміг досягти такого рівня?.
У чому справа?
У очах Онохі виникло питання. Він продовжував роздумувати, адже це була аномалія, несподіваний поворот подій, що повністю виходила за межі його прогнозів.
Після того як Оні поставив це запитання.
Усі присутні почали дивитися на капітана загін. На відміну від Онохі, вони відразу почали сумніватися в правдивості сказаного.
Не може бути!
Чи дійсно існує ніндзя, яка здатна самотужки боротися проти цілої армії?
Як це можливо?
Хіба може бути хтось настільки сильний?
У глибині душі вони просто відмовлялися вірити в це.
Мені здавалося, що це неможливо!
— Верно!
Капітан загін кивнув, озирнувся навколо і зустрівся з їхніми поглядами, не зміг приховати страху, який все ще жив в його очах.
— Коли з’явився жовтий світ, ми навіть не могли уявити його силу так сильно, що він зможе навернути нас усіх у втечу!
Говорячи це, капітан загону ніби знову занурився в ті події. Його погляд став розсіяним, серце шалено закололося. Це було схоже на повернення в кошмар, у який він ніколи не хотів повертатися, але який тепер вимушено хвилювався знову, наче піддаваючись тортурам.
- Ротей-доно першим рнув у атаку на Намікадзе Мінато, але ще до того, як зміг хоч якось доторкнутися до нього, Мінабо вже звалив його на землю. Він був убитий миттєво, навіть не встигши зрозуміти, що сталося!
- Не тільки Ротей-доно нічого не зрозумів. Ми, всі ніндзя, що були там, теж не змогли зрозуміти, як це сталось.
— Потім тіло Намікадзе Мінато трохи змінилося, майже не випускав чакру, просто почав метати кунаї один за одним... А потім, миттєво перетворюючись на жовті спалахи, рухався між ними. Скрізь, де він з'являвся, розлетілися бризки крові...
— Наші бійці падали один за одним, навіть не розуміючи, що відбувається. Ми не могли чинити опір, навіть не бачили його атаки!
У голосі капітана загіну чувся глибокий жах. Він згадував той момент так, ніби розповідав жахливу казку. Його обличчя ставало все блідіше.
Почувши слова капітана, всі присутні також почали змінюватися.
Це виходило за межі їх розуміння.
Просто почувши це...
Вони навіть уявити собі не могли, як це виглядало.
Звучало як щось фантастичне.
Але, дивлячись на вираз обличчя капітана загону, вони розуміли, що він не обманює. Саме так і сталося.
І це було дійсно моторошно.
— Це...
Обличчя Онохі було дуже спокійним. Почувши цю розповідь, він одразу представив собі одну фігуру.
Синя форма ніндзя, сріблясте волосся, наложне протектор, що закриває обличчя...
Перший з найстрімкіших ніндзя — другий Хокаґе.
Сенджу Тобірама.
— Техніка, що літає Бога Гріма!
Онохі назвав цю неймовірно складну просторову дзюцу, і в його очах спалахнула ще більша серйозність.
— Кицючи!
Онокі різко повернувся до свого сина. Його погляд і голос були суворими. Було ясно, що тепер він віддасть наказ.
- Тут!
Кицючі зробив крок уперед. Він занадто добре знав свого батька і розумів, що тепер виконають важливі слова. Він випростався, стоячи надзвичайно рівно.
— Передай мой приказ!
Онохі різко і голосно викрикнув. Його голос звучав, як грім. Без слідів хвороби — це тільки рішучість і сила.
- З цього моменту...
— Всі ніндзя Івагакуре...
- Незалежно від обставин...
— Якщо зіткнешся з Жовтою Молечею Конохи, Намікадзі Мінато...
- Треба негайно втікати!
Онохі гучно і жорстко звучав холодною мовою. Але всі присутні в кімнаті розуміли, що ці слова приховували гірку неминучість.
— Э-це... — Кицючі здригнувся, його губи смерднули. Він чув перший такий наказ. Це було схоже на підписання якоїсь принизливої угоди.
- І ще одне.
Здавалося, що Онохі наказав не мати нічого спільного з цим. Глибоко зітхнувши, він додав: « Якщо ви зустрінете Жовту Моління — біжіть. Це не буде вважатися провалом місії!
— Хс-с...
Усі ніндзя в кімнаті, включаючи Кетучі, шумно затягнули повітря. Ніхто не міг собі уявити, що Цучікаґе дасть подібний наказ.
Насправді.
Ці слова Онокі чув ще в юності від Другого Цучінга.
Якщо побачиш Сенджу Тобіраму, не намагайся битися, просто біжіть. Навіть якщо рваниш першим, все одно можеш не встигнути.
Виходячи з наявних даних.
Онохі не міг точно оцінити силу Намікадзе Мінато.
Він не знав, чи зможе тягатися з ним.
Але в одному він був упевнений...
Техніку, що летів Богом на північ від Гріма Намікадзе Мінато, є ворогом, з яким ніндзя Іви не зможуть справитися.
Тікайте!
Це єдиний спосіб вижити!
Тому що він знав.
Якщо Намікадзе Мінато захоче наздогнати...
Втекти все одно не вдасться!
Зрештою, це ж Хірайшін але Дзюцу!
Можливо, інші ніндзя Івагакурі не усвідомлювали всієї могутності цього дзюцу, але Онохі добре знав про нього. Той, хто створив його, був тим самим чоловіком, який зміг убити молодшого брата Учіхи Мадарі — Ізуну!
Відколи він побував у Конохагакуррі.
Здавалося, що в Онохі розвинувся ПТСР, зв’язаний з Учхою Мадарою. Все, що стосується цієї людини, він схильний перебільшувати. Тим більше Учіха Іуна, молодший брат Мадарі, був одним з небагатьох, хто міг порівнятися з ним і мав Мангек'є Шарінгун.
— Цучикаге-сама...
Кицючі пильно дивився на свого батька. У цей момент він, звичайно ж, не міг звернутися до нього як до батьків. Його обличчя було надзвичайно серйозним - сказане тільки що потрясло його до глибини душі.
Він більше не міг контролювати себе.
Кіцучі глибоко надихнув.
— Хіба ми не надто бурхливо реагуємо?
Кицючі ще ніколи не бачив, щоб його батько так гостро відреагував. Тепер він не міг подумати про те, чи прийшов той занадто далеко і нарешті висловив свої сумніви.
— Микадзе Мінато, безумовно, сильний. Він зміг розгромити нашу армію. Але чи він настільки небезпечний?
- Нас можуть кинути в бою...
— Але ми не повинні знеохочуватися перед ворогом!
Кицючі стиснув зуби. Він вважав, що втікати під час більш сильного ворога — це суперечить духу шінобі. Краще битися до останньої краплі крові, померти стоячи на полі битви, ніж, ледь побачивши ворога, кинути все і рятуватися втечею.
Як тільки Кицючі сказав це, кілька ніндзя навколо згідно кивнули.
Навіть капітан розвідряда з передовою та його друзями відчував, що реакція Цучікаґе надто сильна. Їх могли перемогти, але налякати до відступу? Ніколи!
У цей момент.
Усі почали дивитись на Онохі.
— Эх...
Той втомився похитав головою. Він відчував себе нічим не краще, ніж всі інші. Він кілька разів поривався щось сказати, але знову тільки похитав головою.
- Ці слова мені не слід було б вимовляти... Але якщо ви вже завели розмову, то поясню коротко.
— Світ шінобі не є тільки завданням. І не тільки життя і смерть...
- Якщо ми терпимо поразку...
— Я заплачу будь - яку ціну, щоб покласти край війні. Так, це може здаватися приниженням. Але саме так я зможу захистити Івагакуре!
- Так само...
— Якби не поява Намікадзе Мінато, Коноха теж був би готовий врятувати своє село!
- Коли сили надто нерівні...
— Впертість призведе лише до ще жорстокішої смерті!
- Саме так відбувається перед Намікадзою Мінато. Хоч би як ви пишалися, немає потреби в даремних жертвах. Не киньтеся в смерть заради самої смерті! Зберегти життя означає зберегти силу Івагакуре!
Онохі говорив про це обхідними шляхами, його погляд був застрелений в стіну палати, не тримаючись ні на одному з шінобі.
Кінець кінцем.
Це найбільша брехня у світі шінобі.
Чи то Воля Землі, Воля Огня чи будь-яка інша « шинобі»... Готовність пожертвувати життям заради завдання, рішучість померти в ім'я наказу...
Все це лише промивання мозку, створене вищими лаштунками для підкорення шінобі.
Тільки цілковите підкорення наказам робить шинобі зручним інструментом у руках тих, хто стоїть вище, перетворюючи їх на клинок, який можна обнажити в будь - яку мить.
Всі ці « непохитні рішення», « Готовість померти заради завдання" - це лише спосіб змусити вас допомогти впливовим досягти своїх цілей.
Наприклад, атака на Коноху.
Він мав без жодних вагань відправити військо шинобі в бій, а не запитувати: « Чому ми це робимо? »
Більш того.
Йому байдуже, скільки людей загине у цій війні. Хто загине. Наскільки героїчна буде їхня смерть.
Врешті-решт, для нього це лише цифри.
Все це лише спосіб досягти мети, отримати найбільшу вигоду. Шінобі - це лише пешки. Хоча ні... Навіть не пешки. Лише інструменти.
Онохи зовсім не турбувалися життям шінобі Деревні Скритого Камня.
Однак він не хотів, щоб їх вбивали надто легко.
Якщо так буде продовжуватися.
Військова міць Івагакуре ослабне.
Отже, Іви опиняться у скрутному становищі в новому порядку світу шінобі.
І втратить занадто багато користі.
Проти такого надсильного противника, який володіє Технікою літургії Бога Гріми, найкращий вихід — уникати бою. При першій зустрічі з ним негайно втікати.
Нехай не всі зможуть втекти, але кожен хто врятувався - це вже перемога. Краще, ніж повне знищення.
Більш того.
Він робить ставку.
На те, що Намікадзе Мінато не буде переслідувати тих, хто вступає у втечу.
Якщо Іва продовжуватиме уникати боїв, то втрати залишаться мінімальними. Замість них тягар війни лягає на Суна і Кумо.
Ніхто не розуміє природи надсильних шінобі краще, ніж Оні!
Після зустрічі з Мадарою він сотні разів різав у голові: « Якщо в світі шінобі знову вийде така ж могутня людина, як і Івагакуре? »
І ось, цей момент настав.
Мы... - Кицючі хотів ще щось сказати, але Онохі махнув рукою, зірвав його.
- Все, що тобі потрібно було знати, ти дізнався. Все інше - зайве. Передай мій наказ. — Сказав Оноки, похитав головою.
- Так!
Батькова думка дала Кицючіні зрозуміти, що сперечатися безглуздо. Не кажучи вже ні слова, він розгорнувся і пішов до виходу.
Прямо зараз.
У його серці панувала чіткість.
Івагакуре вступає у нову епоху.
Епоху, де їм доведеться прогинатися заради виживання.
Він просто сподівався, що це не затягнеться надовго...
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno