Жовтий спалах Конохі! II
Почувши це, Онокі кивнув. Все вірно, так воно і було. Це був його наказ, щоб послати людей стежити за іншими селами, аби уникнути раптового удару по Іві поки їхні сили зосереджені на атаках Конохи.
Тому.
Він вже знав про це.
Загалом він схилявся до того, що цей чоловік говорить правду.
— Ми були здивовані, чому Суна, яка раніше мовчала, раптом вирішив атакувати Коноху? Тоді з'явилася здогадка: можливо, війна вже досягла критичного моменту?
Продовжуючи говорити, шінобі пильно дивився на третього Цучіке Оноке, сподіваючись своїми словами вплинути на його сприйняття ситуації.
— Ми відразу почали ретельне розслідування!
— Ми зібрали інформацію з різних джерел: від армії Сунагакуре, їхнього розвідувального відділу і навіть від звичайних жителів.
— І в результаті ми виявили дуже важливу інформацію!
- Наші сили з Іви вже розгромили армію Конохі і тепер просунуться вглиб країни Огня! Незабаром вони досягнуть Конохі!
— Суна рухається туди, щоб розділити плоди перемоги!
— Но...
- Така важлива інформація чомусь не була передана з редакцією!
У цей момент.
Шинобі обернувся до тих, хто щойно повернувся з передової.
Він був дуже незадоволений.
Його голос став холодним.
— Поясніть, в чому справа? Чи ви, будучи на перемозі, намагалися здобути славу або спонуки?
— Чому навіть Суна вже знає про це, а Іва ні?
- Невже ви хочете сказати...
- Що ви тільки зараз прийшли передавати цю інформацію?
— Хіба не надто пізно?
З кожним словом його голос ставав дедалі напруженішим. Зрештою він глянув на шинобі, які поверталися з передової, звинувачуючи їх в тому, що вони занадто повільно передали інформацію, через яку Іва могла втратити свій шанс.
Шш!
Майже миттєво.
Усі присутні втупилися на шинобі, які поверталися з передової.
Однак.
Перед тим як капітан групи встиг заговорити.
Висказався ще один шінобі.
— Я відповідав за стеження за Кумогаке.
Його голос відразу привернув увагу присутніх, але зараз більшість все ще зосереджувалися на тих хто повернувся з передової.
— Ситуація в Кумо майже ідентична тій, що в Суні!
- Вони також отримали інформацію...
— І негайно відправили свою армію шінобі в напрямку Конохи!
— Їхня мета — урвати шматок!
Він лише доповнив слова попереднього, але причини не були такими. Він не почав пояснювати занадто детально, адже розумів, що Онохі розуміє сам.
Звичайно.
Зрозумів не тільки Йоні.
Усі присутні також зрозуміли, про що мова.
Включаючи загін, що повернувся з передової.
- Є що сказати у своєму виправдання?
Оночі втупився на шинобі, які поверталися з передової. Його гнів досяг межі, і він нагадував вулкан, готовий от-от вивергнутися.
Головна мета нападу Івагакуре на Коноху - це захоплення ресурсів!
Вони сподівалися на величезні вигоди, які принесе їм ця війна!
Но...
Якщо Село Скритого Кам'яня здобуде перемогу...
А інші села просто прийдуть і заберуть плоди їхніх зусиль.
Це буде нічим, як приниження для нього!
Це зачепило його за живе. Онохі не міг дозволити такого статися.
Саме тому.
Голос Оноки став роздратованим.
Він хотів почути пояснення від колишніх шінобі: з якої статі вони заявляють, що армія Івагакуре була розгромлена Конохою, якщо насправді вони здобули перемогу?
Він знав, що сили Конохі нездатні розгромити армію Іви!
Тим більше, що жодна третя сили не прийшли на допомогу Конохе- навпаки, всі лише чекали зручного моменту, щоб урвати шматок пирога.
Таке становище.
Він повинен почути пояснення, нехай навіть безглузде. Він просто хотів подивитися, що вони скажуть!
— Фух...
Капітан загін глибоко зітхнув. До цього моменту він вже все зрозумів і, мабуть, був найуспішнішим серед усіх тут присутніх.
— Дозвольте мені пояснити!
Капітан кивнув іншим, окинув поглядом двох інших командирів і потім зупинив свій погляд на Онохі.
— Якщо я не помиляюся, Суна і Кумо вже отримали нову інформацію - з легким розпачем зробив капітан.
— Яку нову інформацію? — Нахмурившись, запитав Оноки.
- Про те, що я щойно сказав: нас розгромили війська Конохі! - Він продовжив.
- Що взагалі сталося? — Оноки вже починали втрачатися в потоці суперечливих пояснень.
— На самому початку війни з Конохою ми мали велику перевагу. Ми йшли, як ніж крізь масло, і їхні шінобі навіть не могли протистояти нам!
— У той момент наш дух був на висоті, а шінобі Конохі виглядали пригніченими. У їхніх очах вже був страх. Ми були впевнені, що це буде легка перемога!
- Якщо я не помиляюся...
— Саме тоді і було відправлено ті самі відомості в інші села!
— Насправді, ми теж думали відправити донесення в село!
— Но...
- Саме в той момент...
— Сталося непередбачене!
- Далі все сталося настільки швидко...
- Що ми змогли передати повідомлення тільки після повного розгрому!
У очах капітана мигнула паніка, коли він згадував той момент. Його все ще переслідував страх перед тим молодим воїном.
- Що ж сталося?
Онокі відразу ж перепитав. Не тільки він - всі навколо напружено чекали відповіді, їх очі розширилися від цікавості.
- Один чоловік прийшов!
Повільно вимовив капітан, його обличчя спотворилося в дивному виразі. Кожного разу, коли він думав про цього чоловіка, у нього з’являлось відчуття, що вночі йому сниться кошмари.
- Він з'явився перед нами, як спалах жовтого світла.
— І одним махом розгромив нас!
— Він - шінобі Конохи...
— Намікадзе Мінато!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno