У березні 39-го року від заснування Конохі на іспит для вступу до державної служби зайшло понад сто шість тисяч осіб.
У списку зарахованих було лише п'ятсот імен.
Після місяця розгляду письмових робіт понад десять тисяч селян, шінобі рівня чунін та прості цивільні, пройшли співбесіду. Кожному з них треба було потрапити в відділ, куди він подавав заявку.
Найбільший з них — голод і, відповідно, найбільший набір: шпиталю та банк. І ми можемо бути впевнені, що навіть найнявши натовп нових працівників, обоє цих закладів продовжують працювати зносом.
Все було зрозуміло з лікарні, що Коноху діяло лише дві лікарні і їх персонал бився з ніг, ледве встигаючи приймати нескінченний потік пацієнтів.
Але чому банк так розгадує?
Насправді, нічого дивного.
Смартфони все ще були в стадії розробки, а швидкість мережі не дотягувала навіть до 2G. Якщо кабеля було знайдено, можна було витиснути 100 кб/с. Це вважалося великим досягненням. Таких швидкостей, звичайно, не вистачало для перекладу банківських операцій в онлайн-формат. Щоб створити інтернет-банкінгу чи соціальні мережі, потрібно було просто не існувало.
Звичайно, перший крок - від нуля до одиниці — вже зроблено. Далі залишалось тільки рухатися за запланованим шляхом, і все, що для цього потрібно - час.
Варто визнати, що Орочимару як дослідник був справжнім титаном індустрії. Якби не його одержимість експериментами на людях, технологічний рівень Конохі вже зараз був би на порядок вище. Принаймні, мережа 2G вона б точно дала. А це у свою чергу дозволило б поступово перекладати послуги в Інтернеті, що значно полегшило би життя селян.
Наприклад, Юя вважалася звичайною подією для того, щоб вийти з дому. Але для сучасних мешканців Конохі це було за межами уяви. Але якщо відмотати років на двадцять тому в його минулому світі, там теж би мало хто повірив у це. Крім тієї самої східної держави, жодна країна того часу не могла похвалитися такою досконалою онлайн-системою. Все це стало можливим лише завдяки величезному рівні розвитку інфраструктури гігантської держави. Електронна комерція, віртуальна економіка - все це порожній звук без надійного фундаменту.
Але всьому свій час. А поки що потрібно було покладатися на людський ресурс, щоб підтримувати стандарти обслуговування.
Банк Конохі надав не лише грошову допомогу та кошти. Торговці з інших сіл, які прибули до внутрішнього міста і мали щодня внести або зняти готівку, вибудовувалися у чергу перед операційними вікнами. Не кажучи вже про тих, хто звертався за кредитними картками, конвертування заощаджень у золото та інші послуги.
Всі ці операції вимагали часу, і кожен знав: клієнти не завжди можуть швидко й чітко викласти свою проблему. А одне вікно могло обслуговувати лише одну людину за раз.
Хтось міг би запитати: а як же банкомати?
Але чи не виникне з ними багато проблем, якщо їх неможливо під’єднати до єдиної мережі? А якщо зробити їх автономними, за принципом сейфа, чи не з'явиться ризик пограбування?
Юя не хотів, щоб через сумнівну вигоду навертав ґрунт для злочинності. І тут, по правді кажучи, зручністю і не орала. Ліпше дочекатися, коли зросте швидкість мережі і розпочнуть технології співпрацездатності та впроваджують ці нововведення.
Перебираючи в кабінеті Хокаґе списки останніх кандидатів, Юя раптом натрапив на знайоме ім'я...
Учиха Шизука.
***
Квартал клана Учиха.
— Сьогодні я проводжу перший збір, в якому від самого вступу до голови...
Учиха Фугаку суворо обурив погляд старійшин, що сиділи перед ним, — старших чоловіків, які були старшим від нього як мінімум на покоління.
— Що стосується недавнього екзамену на службі, — продовжив він, - я не знаю, як ви вважаєте, але я вважаю, що клан зобов'язаний надати підтримку тим, хто його успішно здав.
Старійшини переглянулися. Нарешті один з них, сивоволосий старий з темними очима, піднявся.
— Вони покинули землю, нахмурившись і впровадивши її. — З якого дива ми повинні їх підтримувати?
- Вони можуть жити за межами нашого кварталу, але вони як і раніше носять прізвище Учиха і є частиною нашої клану. Ми повинні допомагати один одному... Вы... Знайте це недоречним? — запитав Фугаку, і його серце трохи тремтіло, побачивши недовільного обличчя старого.
Здається... він занадто спрощено уявляв собі роль глави клана.
***
Учиха Фуґаку, молодий геній, який отримав підтвердження про пробудження свого Мангек'є Шарінга від попереднього, тепер покійного глави успадкував його пост.
Насправді, з трьох осіб, які знали правду про смерть Учіхи Сецуни, — Кагами, старого глави і сам Фугаку, був найкращим кандидатом на цю роль учиха Кеґамі.
Але Кагами залишив свій трон. Крім того, він був зобов’язаний підтримувати зв'язок з Сенджу Тобірамою. Простіше кажучи, всі командири загонів Анбу, які служили під його керівництвом, пройшли школу Другого Хокаґе і були йому чимось зобов'язані.
Якщо б старий глава передав дригу правління Каґамі, то мусив би звільнити пост командира Абу. І справа не в тому, чи Юя Кагами довіряв. Кагами, що підкорялися, могли змиритися з тим, як їхній начальник — учень Тобірами, який покинув свій край. Але вони ніколи б не прийняли главу Клана Учиха як свого прямого командира. Це викликало б хвилювання в рядах Анбу і створило би політичний тиск на самого Юя.
На щастя, Каґамі і сам все добре розумів, а тому відмовився.
У результаті вибір впав на Фугаку.
Його репутація Мангекья Шарингана переконала старого главу в тому, що, нехай влада Фугаку і не буде гладким, його ситуація залишиться непорушною. Адже ці очі були того самого рівня, що й в Нього.
Фугаку, по суті, просто виштовхнули на цю посаду. Його теоретична база була слабкою, а його вже вкинули до самого пекла. Сьогоднішні Учихи, що залишилися в клановому кварталі - суцільний сім'ї шинобі, і кожна з них - той ще міцний горішок.
Мангек'є Шаринган забезпечував Фугаку стабільність. Але це не означало, що його будуть просто слухати.
Якщо говорити прямо, хто почне танцювати під чужу дудку без особистої вигоди? Тим більше, що Юя закормив цих людей до відвала.
Так, у цьому і входив корінь проблеми.
У Фуґаку були найкращі наміри. Він вважав, що підтримка Учиха, яка залишила клановий квартал, — це допомога всього клану. З його погляду, як голови в масштабах усього клану, це було абсолютно правильне міркування.
Але ті, хто сидів перед ним думали інакше.
Чи підтримувати тих « зрадників », які покинули рідні землі? Якщо хочеш підтримати, будь ласка, але лише зі своєї кишені. Ми на це не згодні.
До слова, грошей і казни клана — дві великі різниці. Фугаку міг витрачати свої гроші на кого завгодно. Але торкатися клану золото — ні за що. Ці гроші повинні йти тільки на тих, хто залишився вірний клану.
У результаті Фугаку так і не зміг переконати своїх дядьків та інших старійшин.
Його походження не було найпочеснішим. Його батьки навіть не мали права відвідувати збори клану, а тому не володіли великими заощадженнями чи політичною вагою. Якби не видатні здібності самого Фугаку, який пробудив Мангек'ю, він би так і залишився звичайним джоніном Конохи з іменем здібного шінобі.
Військова міць і розподіл добра завжди були двома різними речами.
Юя м'якої силою різав клан Учиха на все більш дрібні шматки. Чим менше людей залишалося в канновому кварталі, тим більше кусочок пирога доставало кожному. Хоча загальна сума прибутку, яку отримує клана Учиха, з року в рік була приблизно однаковою, за деякими підрахунками, протягом останніх декількох років їхній дохід значно виріс.
А чисельність клана, майбутнє покоління, перспективи... Навіщо думати про таку нісенітницю? Вони ж не розділи клана.
Коли Фугаку повернувся додому після збору, він довго ламав голову. Він не розумів, чому його пропозиція була відкинена.
І тільки знову, взявши свою рукописну копію "Классової теорії", він почав смутно прозрівати.
Строго кажучи... Він і старійшини Клана Учиха... Чи вони були з протилежними класами?
Адже саме він, Фугаку, давав щорічні дотації Юя клану і кожен старий чоловік хотів урвати трохи більше шматка. Уравнювання може вирішити проблему в короткостроковій перспективі. Але в довгостроковій, як вже пояснювалося раніше, виникли б нові тертя: чому хтось, хто вкладає менше сил, отримує стільки ж?
Таким чином, пости голови за своєю природою були в опозиції до ради старійшин.
Теоретично, якби клава Учиха був зовнішнім ворогом, це допомогло б їм об’єднати їх.
Но... Зовнішній ворог?
Який ще зовнішній ворог?
Не пан Хокаґе ж, справді. Ну що ви, не несіть нісенітниці! Як може бути ворог, котрий щороку відвалює нам такі дендри? Смішно.
Інші клани Конохі?
Клан Учиха був майстром самоізоляції. Юя навіть підозрював, що Данзо навчився своєї загони. Учиха майже не контактували з іншими кланами, а там немає контактів.
Фугаку промучився всю ніч, але так і не знайшов виходу з ситуації. Здавалося, що сила його очей знову зросла.
« Чорт візьми! Мені не потрібно підсилення дозюцу, дайте мені вирішення цієї проклятої проблеми!»
Наступного ранку Учіха Фугаку з важким серцем прибув у штаб військової поліції. Звичайно, він вже був не просто командиром загону. Тепер уся поліція була в його покірності. Принаймні проблеми не виникли. Як тільки всі переконалися, що його Мангекья Шарин справжній і що він здатний викликати того самого гіганта з чакри, яким володів Учиха Мадара, усі питання про призначення відпали. Хай його гігант і виглядав як "ясна версія", цього було цілком достатньо. Ніхто й не сподівався, що Фугаку досягне потужності самого Мадари.
Оскільки поліція була єдиною структурою села, повністю підконтрольною клану Учиха, Фугаку сподівався, що тут його з'явиться якась ідея.
І треба ж...
Ідея дійсно прийшла.
Правда, натхнення прийшло не з Конохи, а із сусідньої країни...
Країни Дождя.
Під кінець квітня 39 року прийшло повідомлення: Ганзо, правитель Амегакурі, уражений раптовою хворобою. Його тіло вражений отрутою, і дні його, мабуть, пораховані. У країні вже називала бруд.
Фугаку подумав, що жоден нормальний Хокаґе не упустить такий шанс. Ситуацію в країні Трави... можна було б повністю повторити в країні Дощ, перетворивши її на буферну зону між Конохою та іншими великими селами!
І вже якщо Сенджу Тобірама не взяв Учиха на минулу війну, то Юя-то точно не залишить їх осторонь, вірно?
З цією думкою Фугаку кинувся в резиденцію Хокаґе.
І отримав від воріт поворот ...
***
- Що? Ханзо при смерті? — Юя замислено вертел у руках донесення.
Чи це було в оригіналі? Здається... Нет.
Але ефект метелика був такий великий, що несподівана хворіння Ханзо не виглядала чимось неймовірним.
Ключове питання було в іншому...
Чи Конохе повинен це робити?
А навіщо Конохе взагалі втягується у це?
Юя підняв голову і призадумався. Яка з цього користь? Країна Дощу - та діра, там навіть поля не обробляти. Так, її транспортне становище дійсно важливе, але сусідство з трьома великими силами прирікає його на вічну стагнацію, хоч би якою важливою вона була.
І який сенс її завоювати? Три дні тому дамби і дороги рознесли у щіпки ще одним заварюванням.
Юя похитав головою. Коноха - не світовий поліцейський на зразок того « вирвала» з його минулого світу. У цьому світі нафти немає. Отже, нехай у цій дірі хоча б громадянська війна почнеться - хто хоче, то хай і лізе.
І тут до нього з'явився Учіха Фугаку.
котрого Ю виставив за двері з напутною лайкою.
— Коноха не втручається в внутрішні справи інших країн. Це наша державна політика! — проголосив Юя з найбільш побожним видом. Хоча насправді причина була в банальному відсутності великої користі.
Однак те, що Юя було ледарем втягатися, не означало, ніби інші думали так само.
Івагакуре...
Почувши цю новину, Онокі відразу замислився. Він подивився на убогу інфраструктуру своєї країни, на труднощі з будівництвом доріг, а потім - на зручні географічні місця і транспортні шляхи Додя...
« Якщо я приберу до рук Амегакурі, навіть не знищуючи її як державу, а просто взявши під крило, як Коноха зробила зі Країнами Трави... це ж принесе велику користь..."
І ось ...
Івакуре почала діяти.
Коноха і Сунагакурі залишились осторонь, спостерігаючи за виставою.
Бездіяльність Песка була цілком зрозумілою. Четверта Казекаґе, пані Чіьо, пішла в затворництво, щоб повністю присвятити себе вивченню медичного ніндзюцу. Це було набагато важливіше, ніж війна, тим більше за будь-яку країну Дощу. Війна - справа довго, а ось освоїти імунін-дзюцу потрібно якомога швидше. Можливо, це допоможе врятувати життя.
А що ж Коноха...
Хокаге Конохі, Камгане Юя, в цей час пив чай з Учихою Кагами.
- Дядько Каґамі, а мій племінничок вже у шлюбному віці. Коли весілля гратимемо? А?
Кагами лише мовчазно дивився на пліткачу Юю. Йому здавалося, що справжні мотиви Хокаґе куди глибше.
І він не помилявся.
Юя з нетерпінням чекала народження Шісуї. Його два роки обито був абсолютно нецікавий для ігор. Хай краще Шісуі з'явиться на світ. А де Шісуі, там і до Ітачі недалеко.
— Не поспішай, — відповів Каґамі. — Я не хочу на нього тиснути.
Юя вже збирався продовжити, як раптом перед ними матеріалізувався шінобі Анбу. Він доніс новини, які шокували Юю та Каґамі.
Два підрозділи з об'єднаних сил шінобі Конохі були спрямовані в країну Дощя і вже увійшли до бою...
Серед них були члени роду Учиха.
Юя і Каґамі одночасно подивилися один на одного. З іншого боку, кожен зрозумів: це не був його наказ.
Так...
Якого біса відбувається?
Юя, зрозуміло, негайно почав розслідування. І, як би сказати... Результати були несподіваними, але в той же час цілком передбачуваним.
Сліди вели до Данзо...
Коли Юя викликав його до свого кабінету, Данзо лише холодно хмикнув і з виглядом праведника заявив:
— Кемігане Юя, ти ж не думаєш, що це справа тебе не стосується?
Юя моргнув: « Що це взагалі означає для мене? »
Тоді Данзо з спотвореним обличчям подивився на нього.
- Ти занадто м'який Хокаґе, Юя! Країна Дощу дуже важлива! Вона не повинна бути в руках якої-небудь сили, крім Конохі!
Юя знову моргнув, пропускаючи мартіди Данзо мимо вух, і поставив питання...
Який впровадив Данзо у ступор:
- Як ти... Змудрився заспівати з новим главою клану Учиха, с Фугаку?
Данзо: ?
"Хіба в цьому суть!!"
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt