Ні, він зашкалював!
Но...
Соул покався і мало не впав у море. Він вислизнув на ноги і не відступив.
У цей момент до нього підвели ще двох чарівників.
Вони були в дуже поганому стані, на їхніх тілах вже виявлялися перші ознаки мутації.
Дивлячись на Сола, вони почували себе винними. Він вже раз їх лікував, і вони знали, як йому зараз важко. Тому вони билися до останнього, поки зовсім не вибилися з сил. - Сюди! — Побачивши їх, Сол відразу розгладив брови і без вагань поманив їх до себе.
Його рухи, як і голос, були рішучими.
Два маги, не сміяючи втрачати часу, поспішили до нього.
Соул одночасно схопив їх за руки. Його кінчики пальців перетворилися на щупальця і повзли по їхніх руках до найбільш уражених місць. Його сірі, прозорі щупальця тепер були майже чорними і зовсім непрозорими.
Незважаючи на його обмеження, Сол діяв дуже швидко.
Не минуло й хвилини, як два майже мутирових маги прийшли в норму.
Соул закрив очі, прибрав руки і лише через дві хвилини знову відкрив їх.
Перед ним все ще стояло кілька магів. - Ще є проблеми? — запитав він.
— Ні, — відповів один з них.
— Я в порядке. Якщо ви відпочили, повертайтеся швидше. Якщо ви не повернетеся, як інші зможуть прийти на лікування? — Як командир, сказав Сол.
Але ніхто з них не образився. Вони лише турбувалися про нього. Оскільки з ним все гаразд, потрібно було якомога швидше повертатися в бій.
Соул — чужинець, і він не змушував його лікуватися. Але він робив це. Хоча всі розуміли, що він робить це, аби Чорний приплив не завдав непоправної шкоди цьому світу, вони також відчували до нього довіру і повагу.
Соул прищурився. Він бачив, як два низькоранго мага тягнуться напівпрозорі нитки і готові доторкнутися до нього.
Соул подумки посміхнувся. Хоч він і втомився від інтенсивного лікування, але до межі було ще далеко. Однак це не було варте того, щоб говорити про нього.
Повертаючись від магів, Сол почав відновлювати свою ментальну силу і якомога швидше пересувати й стискати впітній інфекції. Так він міг протриматися довше.
Але дві години... Витримувати буде важко.
Незважаючи на його зусилля, в бою все одно були втрати. А найважливіше те, що без захисного кола монстри Чорного припливу повалили чимало дерев Червоного моря. Зовнішній шар роща вже порився, і руйнування продовжувалися. — Покличте до мене його величність Олександроса, - подумавши, Сол передав повідомлення магу-зв'язкусту на березі.
— Покликати імператора Векової Ночі? — Той раптово замер, але з огляду на владу Сола лише похитнувся, а не відмовився. — Добре, я негайно пошлю за ним.
Можливо, він подумав, що Сол хоче використовувати кров Олександроса для допомоги деревам. Зрештою, імператор Вічної Ночі не мав секрету для офіційних магів Трібуналу.
Побачивши, що його наказ виконується, Сол почав прикидати: « Як тільки Сандер прийде, відразу посаджу Мідорі».
Хоч би яким був результат цієї битви, очевидно, що ріки Червоного моря дуже постраждають. Глави Трибуналу немає, Рой ні. Для загального блага Сол повинен був запобігти вихід зарази на суходіл.
У такий момент ніхто не міг і не мав права йому заважати.
Але Сандер ще не з'явився, а повернувся той, кого він не очікував побачити.
Альфонсо. Він виник з хмари чорного туману.
Спочатку всі були напружені, але коли побачили, хто вийшов з туману, то ледь не закричали від радості. У такий момент кожен чарівник третього рангу був на вагу золота.
Неважливо, де він був і як повернувся. Головне, він повернувся.
Лише Сол був дуже задоволений, і він не помер. Невже мої дії змінили його долю? "
Самолюбство і Рой не могли змінити свого смертельного виходу. Те, що могло вбити мага третього рангу, навряд чи піддавалося впливу простого « ефекту метелика ».
До того ж, коли впродовж багатьох віків передрікали майбутнє, то робили це для виконання своїх планів.
Як, наприклад, зникнення Стюарта — ймовірно, викликане народженням Флоко, якого покликав сам Сол.
І те, що він так довго не з'являвся, говорило про його погані вчинки.
— Альфонсо... — Сол хотів підійти до нього, але той просто кинув на нього байдужий погляд, подався в чорний туман і зник під водою.
"З ним щось не так" - Сол, звичайно, не доганяв його. Він вже бачив, як до нього хитається інший маг. Очевидно, ще один пацієнт.
Соул поспішив назустріч йому, а в голові крутилися думки: « Самолість дуже погана, але на її магії немає слідів зараження. Де він був? Що з ним сталося? А Рой? Чому він не повернувся з ним? Вони що, були в різних місцях? "
Коли Сол допомагав прибулім, він слухав голосну відповідь: « Пане Сла », пан Альфонсо повернувся! Може, і пан Рой незабаром буде. Якщо вони повернуться, у нас є шанс втримати оборону.