— Так, — коротко відповів Сол.
Оборону можна було затримати, просто вигубивши більшу частину Дерів Червоного моря. Тепер, коли Альфонсо повернувся до життя і Рой повернеться живим, можливо, вдасться врятувати більшість позосталих Дерів.
Але щоб остаточно закінчити цю битву, потрібно було знову запустити оборонне коло. Тільки так маги, не боячись за дерева, змогли б виманити монстрів на поверхню і знищити.
Однак пройшло багато часу, а Рой так і не з’явився. Серця чарівників, разом з деревами, що рушали, знову впали.
Сол відпустив ще одного вилікуваного мага. Той не полетів відразу, а, важко дихаючи, трохи заїжджий на місці.
Завдяки Солу, поширення зарази вдалося стримати, але через необхідність стримувати монстрів, маги не могли нормально змінятись. Їх магія була на кінці. Навіть за допомогою кристалів на їхніх тілах лягало важкий тягар.
А до перезапуску оборонного кола залишався ще як мінімум годину.
Єдиною доброю новиною було те, що хоча й в інших секторах також з'явилися монстри, які повернулися, їх було не так багато як тут. Якщо протриматися ще трохи, повинна була підійти підмога.
У цей момент Сол помітив, що дерева перестали розвалитися.
Вода заважала йому в ментальній сканері. Він міг лише смутно відчувати неймовірні коливання магії.
Через кілька хвилин з-під води вирвалася фігура.
Це був Альфонсо.
Він виглядав ще більш дивно. Чорний туман навколо нього став таким щільним, що здавався твердим. У тумані було кілька монстрів, яких він потягнув за собою, відводячи подалі від Дерев.
На його тілі було багато ран, а також серйозні сліди зараження. Але він і не думав підлітати до Солу за лікуванням, хоча в минулому експериментах чудово знав, як той хороший у цьому.
Він йшов все далі і надалі, не обертаючись.
Соул відчув недобре.
Він зробив два кроки вперед, але тут до нього знову підлетіли за лікування. Солу довелося зупинитися. Перевернувши руку в щупальця, він торкнувся руки пацієнта, але очі його все ще стежили за тим, що виходило з Альфонсо.
Він прямував у відкрите море.
Нарешті Альфонсо зупинився на понад тисячу метрів.
Соул вже бачив, як він дістав скляну пробірку з крапля темно-червоної рідини. Схоже на королівську кров русалок.
Альфонсо залпом випив її і викинув порожній пробірок у море. Потім він прийняв ще кілька зелень, яких Сол ніколи не бачив.
Серце Сола забилося. Холод пробіг по його венах.
Наступної секунди він побачив, як шкіра Альфонсо почала тріскатися і опускатися в море.
З-під шкіри хлинула кров, яка з червоної ставала темно-червоною, а потім і чорною. Кров, хоч і витікала, але не падала в море, а поступово перетворювала її з людської фігури на розмиту силует.
Тепер навіть недосвідчені низькорогові чарівники зрозуміли, що він збирається робити. — Пане Альфонсо!
Деякі маги, що знали його, кинулися до нього, але Сол зупинив їх. - Не підходьте! Всім... Тримайтеся на відстані тисячі метрів! Не заважай йому зараз, коли він йде на таку жертву!
Голос Сола змусив їх зупинитися. На їхніх обличчях було написано недовір’я.
І сталося диво.
Монстри, які атакували дерева, кинули свою ціль і побігли до кривавого згустка Альфонсо.
Магі, втративши противників під водою, виринули на поверхню і також втупилися у воду.
На поверхні з'явилися гнилі тіла монстрів. Їх було так багато, що вони створили живу хвилю. — Не дивно, що навіть Альфонсо здався і обрав такий спосіб...
Соул не знав, як Альфонсо вдалося своїм тілом і кров’ю привабити всіх монстрів. Очевидно, це було заборонене знання. Якби хтось використовував його на суші, то міг би стягнути атаку монстрів на незахищені місця.
Раптом між чорною масою мілино щось біле.
Розпечене довге волосся, яке прилипає до блідої шкіри і млює бірюзовий хвіст.
Це була Перлина.
Як вона тут опинилася? Чому не пішла з Нефрайта?
Соул змахнув рукою. Його рука перетворилася на напівпрозоре щупальце і виловила Перлину з води.
Ледве він схопив її, як з жахом зрозумів, що вона на останньому видиханні.
Її бліда шкіра не сяяла жовтим блиском, а була сухою і зморщеною, як у мерця. На дотик вона була грубою, як пісок. Блукаюча чешуя на її хвості потускнела. Поки Сол тягнув її наверх, кілька лусочок відвалилося і, впавши в море, зникло у хвилях.
Але, на відміну від її вмираючого тіла, її духовне тіло було майже відновлене. Може, вона не досягла рівня мислення нормальної людини, але принаймні вже не була в тому несвідомому стані, що раніше.
Здавалося, що Перла дізналась від Жемчужини. Вона схопила його за руку і відкрила рот. Со...