Альфонсо відчайдушно хотів сказати Фліїму, що не мав способу вилікувати Жемчужину. Але він тремтів усім тілом, і кожен м’яз відмовився підкорятися йому. Він не міг вимовити ні слова.
— Пам’ятай, що Фліім дуже зітхнув і подивився під його ногою Альфонсо. — Якщо дерева Червоного моря будуть знищені, ти станеш грішником Трібуналу. Якщо Чорний приплив вийде на суходіл, ти станеш грішником Нефрайта. І якщо через те, що я відклав свій вихід з-за тебе, Горса в кінцевому рахунку розгнівить око Бездни, ти станеш грішником всього світу магів!
Очі Альфонсо широко розкрилися. З кутка очі скотилися сльози і, впавши на землю, зникла.
Фліїма не зворушила сліз Альфонсо. Він відчував тільки гнів.
Він вже був на краю Нефрайту, майже готовий відправитися в Статт, щоб розібратися з Горсою, який був у центрі четвертого рангу. І в останній момент все пішло прахом. що Альфонсо не вирветься з-під мого контролю?
У гніві Фліїма промайнула тінь сумніву. Але він відразу ж підставив її, викинувши з голови. Як голова Трібунала, він не міг дозволити собі найменшого коливання. Все, що він робив було правильно, було підтверджено майбутнім.
Фліїм, який з’явився вдалеці Ейло і Сола, очолювали боротьбу проти монстрів.
Зробивши Альфонсо, ця частинка його свідомості вже майже вичерпала свої сили. Навіть якби він зараз вступив у бій, від нього було б не більше користі, ніж від мага третього рангу. Краще було зосередитись на тому, щоб його основне тіло якомога швидше повернулося.
Якщо він встигне повернутися до того, як дерево Червоного моря буде наповнене серйозними уронами, втрати будуть прийнятними.
Через мить Фліїм знову відкрив очі і забрав ногу з обличчя Альфонсо. - Спочатку я хотів вирвати твою душу і зберегти її на вічні муки в Коридорі Свіча. Але на згадку про ті сотні років, що ти служив Трібуналу, я даю тобі шанс померти з честю.
Сол стояв на хвилях, його тіло гойдалося в такт море. Він спостерігав, як маги його сектора по черзі спускалися під воду, щоб стримати атак монстрів Чорного припливу.
Спочатку Солу потрібно було спуститися під воду. Але він швидко зрозумів, що більшість магів не мають стійкості для довгого бою.
Раніше вони билися на поверхні. Хоча їх накривали хвилями, це було не так болісно, як тепер — постійно перебувати у забрудненій воді.
Магія погано діяла, та й заразилась було дуже легко. Кілька чарівників мало не мутували під час бою і ледве не перемітилися на бік ворога.
Незабаром Сол зрозумів, що головною проблемою цієї битви є зараження.
Він прийняв рішення. Він під водою не піде. Він також передав команду іншим. Він встав у центрі поля бою. І як тільки одного мага зняли через надмірний рівень зарази, той відразу ж летів до Солу за лікуванням.
Соул і не думав, що коли він запрошений для лікування інфекції русалок, то зрештою повернеться до свого старого ремесла — ліку магів!
Соул знову одягнув табличку з написом « Цивільник» і, стоячи посеред моря, безкорисливо лікував кожного мага Трібунала.
Це значно зменшило рівень смертності.
Невдовзі про те, що відбувається, також дізналися інші галузі оборони. Звідти маги також почали присилати туди важкі інфекції, які не могли відродитися самостійно.
З часом навіть Сол, який очищав інших від хвороби Чорного припливу, відчув великий тиск.
Адже, по суті, його лікування входило в те, що він забирав у себе чужу заразу і запечатував її на кінчиках пальців та інших другорядних частинах тіла.
Якщо за короткий час приймати занадто багато зарази і не встигнути її вивести, він, як і в Башні Очищення Душу, міг втратити свідомість від перевантаження.
І хоча тепер він був магом третього рангу, а його сила була незрівнянна з колишнім, він все одно не міг вічно поглинати хворобу.
Але навіть відчуваючи тиск, Сол продовжував лікуватися.
По-перше, ця битва була надзвичайно важливою. Хоч він і не був урожаєм Нефрайта, він не хотів, щоб з цим континентом щось сталося.
По-друге, Солу мав план, який він збирався здійснити після відпочинку Чорного припливу.
І, будучи чужинцем, йому було б важко реалізувати його. Але якби він здобув високе становище в Трібуналі, то мав би більше шансів. Соул був упевнений, що досягне своєї мети.
Спочатку Сол збирався проявити себе на передреченому щоденнику "бале-маскараді" і надати якусь допомогу. Але зараз він раптом став ключовою фігурою в цій битві - цілителем.
Якби не його жертовність, то кількість боєздатних магів зменшилась б щонайменше вдвічі!
Тому всі, незалежно від того, лікували він їх чи ні, дивилися на Сола з повагою. Дехто навіть відчував таке хвилювання, як у Трибуналі.
З огляду на ці погляди Сол розумів, що незалежно від того, яким би не був результат цієї битви, його влада тут вже була максимальною.