- То це ти весь цей час підтримував коло? - Сол відразу зрозумів.
У голосі Ейло вже не було звичного зарозумілості. - А де глава Трібунала Фліїм?
— Він... У нього справи, він не тут, Ейло, звичайно, не міг розкрити всі карти.
Серце Сола знову впало, цього разу на саме дно. Він був готовий вирубатися! У такий важливий момент у Трибуналі немає на місці!
Ейло, побачивши, що Сол зрозумів всю серйозність ситуації, не затримувався. - Я повертаюся. Тут поки все на тобі.
— Добре! — Майже крізь зуби процідив Сол.
Фліїма немає. Рой і Альфонсо, які так ніколи й не повернулися додому, мабуть, вже померли, як передрік щоденник.
Тепер у цьому секторі дійсно залишалось сподіватися тільки на нього, чужака!
Ейло вже збирався телепортуватися, але на мить засміявся. - Якщо знайдеш Стюарта... Постарайся повернути його живим. Я і вся Імперія Чорного Пламені будемо тобі вдячні.
Соул спочатку не зрозумів, а потім його осінило. - Так це він весь цей час був на морі?
Обличчя справжнього імператора Чорного Пламені було похмуріше за хмари. Він важко кивнув.
Поки Сол, всередині проклинаючи все на світі, але з рішучим видом на обличчі, приймав на себе командування, Фліїм також помітив дивність на узбережжі.
Спочатку, щоб заощадити енергію, він не сприймав опір Альфонсо всер'єрами, граючи віддзеркалюючи його атаки і утримуючи, аби той не втік. Але коли біля берега з’явився велетенський мутант, Фліїм відразу відчув дискомфорт.
Але в цей момент Альфонсо, наче кидав на коні все, що у нього було, перешкодив йому шлях, який коштував Фліїму деякого часу для того, щоб його знехтувати.
Але, покладаючись на Альфонсо, Фліїм не став вбивати його або шукати в нього свідомості. Він просто взяв його з собою і попрямував до берега.
Хоча його основне тіло вже майже випало з Нефратів, Фліїм не був зовсім байдужим до ситуації ізЧорним припливом. Саме тому він майже силою змусив Ейло замінити його у підтримці оборонного кола, а Стюарта — зображати імператора для залякування.
Але коли Фліїм досяг найвищого рівня, з якого було видно узбережжя, він побачив Стюарта, який перетворив вітер у клинок стометрового мутанта.
Фліїм відразу нахмурився. Його досвідчений погляд відразу визначив, що з мутантом щось не так. Він був занадто далеко, щоб помітити внутрішні аномалії творіння. Стюарт уже завдав свого останнього удару.
Альфонсо, який був ув'язнений в кулю світла хоча і важко поранений, але знаходився у свідомості і теж бачив те що відбувається на березі. - Що... Що відбувається? - Все, що відбувалося на березі, зовсім не входило у його плани.
Хоч він і десять років вирішував, щоб дати Перлину свободу та дозволити їй жити як справжній принцесі, то ніколи б не зробив нічого поганого в Нефрайті. Це був його дім, місце, яке він захищав і за котре боровся сто років.
Якби не те, що Перлина тут була поневолена і пригноблена без жодної надії на майбутнє, він би не став підлаштовувати ту хворобу, щоб ізолювати пробуджених русалок.
Коли Альфонсо побачив, що мутувальники руслки перетворилися на гігантський згусток зарази, він відчув провину.
Але невдовзі його вина перейшла в самобичування й муку.
Тому що те, що сталося далі, було абсолютно несподіваним для них обох.
Коли велетенський мутант вибухнув, Фліїм зрозумів, що все пішло на найгірше з можливих сценаріїв.
За довгі роки боротьби з Чорним припливом він уже бачив, як монстри поверталися до берега. Але це було ще до того, як були посаджені дерева Червоного моря. Тоді очищення берега від зарази було важким, і після кожного припливу вони мусили довго займатися результатами, щоб випадково не залучити до себе кілька тварів.
Відтоді як дерева Червоного моря висадилися по всьому південно-східному узбережжі, такого майже не траплялося. Нинішні низькорангові маги Трібуналу, ймовірно, вже й забули про це.
Але Фліім, як глава Трібунала, не забув. - Ти хочеш знищити Нефрат? — Він запитав, дивлячись на Альфонсо в кулі світла.
На обличчі Альфонсо застигло почуття жаху та збентеження.
Він не боявся битися з монстрами Чорного припливу, навіть якщо їх було в сто разів більше. Він навіть не боявся померти в бою.
Але він боявся, що все це сталося через те, ніби він відпустив Перлину.
Він не міг винести цього.
Фліїм теж не міг цього прийняти, але він мусив зберігати спокій.
Тьмяно-жовний шар світла викинув з себе Альфонсо. Потім куля стала людиною і наступила йому на обличчя, поставивши ничком обличчям до моря. - Ти що, не знав, що принцеса русалок може контролювати сородича ментальна сила? Я заздалегідь знищив її духовне тіло, а ти випустив цього монстра. Не знаю, як тобі вдалося його відновити але я точно знаю що у всьому цьому ти!