— Трохи довше, ніж я очікував, — каже Кісмет, невідомо звідки з’явився, повільно підійшов до Солу і теж подивився вниз на бенкетуючу мурашку.
— Цю кислоту робітники змішують з їжею і несуть королеві. Хоч ця мурашка ще й не королева, але коли їй знадобиться розмножуватися він зможе її стати. Ц-ц-ць, він скоро вибухне. Мураху-древочець третього рівня. Коли він стане королевою, то перетвориться на справжнього Бічія.
Соул не звертав уваги на Кісмет, а зосереджувався на мурашнику.
— Мій молодший брат, — здивовано запитав Кісмет. — Чому ти не біжиш? Не збираєшся зламувати магічне коло на стіні, а замість цього хочеш принести себе в жертву Бічi?
— Більше не потрібно бігти, — спокійно відповів Сол.
Кісмет усміхнувся. Він знову подивився на мурашку внизу і поступово помітив недобре.
Мурашине злизло всю рідину, і він не переслідував її. Він лежав на землі, і все його тіло звивалось.
Скривчастий панцир втопився і збільшувався. Але новий панцир конфліктував зі старим. Вони мали нагоду прослизнути в щілини, напиватись у тілі. Захисна оболонка перетворилася на внутрішні костяні колючки!
Тіло мурахи також швидко розросталося, але ріст був спотворений.
Його лапи вигиналися всередину, а голова закидалася назад. Величезне тіло стискалося, видаючи тріску.
Потім з нього почали виливати внутрішні органи, які витіснялися аномально зростаючим панциром і кінцівками. Величезне черевце з бавовною луснуло, і на землю хлинула біло-черва жижа.
Солодкий вираз обличчя спостерігав за цим, вдихнувши з полегшенням.
Потім він глянув на приголомшеного Кісмета. - Переконившись, що він цікавиться свічками з мурашиної кислоти, я додав у концентрований розчин кислот дещо від себе і швидкомив йому.
Соул опустив очі, продовжуючи милуватись знищеною магічної істоти другого рівня.
- Ця мурашка-древоточниця була народжена неприродним шляхом. Я виявив, що у нього навіть немає стабільного ментального тіла.
Тому щоденник і попереджував Сола, що мурашки не можуть затягнути в ментальну платформу. Це було б все одно, що намагатися підняти тофу на нитці.
Він, як і той хлопчик, якого вивезли з лікарні, відіграв смерть на штучному рівні.
Таке створіння, навіть прорвавшись на третій рівень, швидко б загинуло. Тому що в нетрях, наповнених нечистими землями, вони б просто не витримали.
Цікаво, чи знав про це великий маг Монте?
У цей момент роздулася і деформована голова мурашки з тріском вибухнула, осипавши землю осколками панциря. Всередині майже не залишилося м'яких тканин. Очевидно, швидкий ріст висмоктував усі поживні речовини.
Хоч його шість лап ще посмагалися, Сол бачив, що ця мурашка-древоточець, який міг би прорватися на третій рівень ... був мертвий!
Сол відразу, кілька ударів Клінка темного духу, відтяли єдині стійкі крила і прибрав їх у сховище.
На той момент подив у очах Кісмета змінився.
Він з усмішкою подивився на Сола, а потім плескнув у долоні і вигукнув: « Ти мій найулюбленіший господар! Дозволь мені виконати для тебе пісню--
— А можна я сам выберу? — Усміхнувшись, обернувся Сол.
Звісно! Але я трохи вмію.
Соул підійшов ближче. Поки Кісмет чекав, він раптом наніс удар!
Бум!
— Ух!
Кулак Сола, оповите темні чари, з усієї сили врізався в обличчя Кісміта! Шкіра на скулі луснула, і кров потекла через підборіддя мантію.
— Твій стон болю дуже непоганий.
І, сказавши це, Сол розвернувся і зістрибнув у підвал.
Кісмет торкнувся розпухової лівої щоки. Він міг легко вилікувати рану, навіть відвернутися від удару. Але він розумів, що якщо ти когось сильно розлютив, то мусиш дати йому випустити пару.
Кісмет витягнув з-за спини арфу, іншою рукою витер кров з губ і ретельно розмастив її по струнах.
І, акомпануючи собі власною кров'ю, він почав грати.
Повітряний, сумний звук арфи розносився над поселенням.
Ті, хто був під контролем маги і учні поступово ставали на ноги. Озираючись назад, вони розбігалися у паніці, дивлячись на розкидані рештки і купол над головою.
Маленькі мурашки на землі не атакували магів. У їхній свідомості всі маги і учні були їжею для королеви. А тепер, не відчуваючи її присутності, вони перестали нападати і на звичайних людей. Безцільно побивши, вони знову ховаються під землею.
На той час майже нікого не залишилося — ні магів, ні звичайних людей.
Вночі, після короткої бурної агонії, поселення знову занурилося в тишу. Лише звук арфи звучав всю ніч.
Наступного ранку, об'єднавши зусилля, кілька чарівників зрештою змогли зруйнувати магічний бар"єр.
Соул, натягнувши капюшон на обличчя, змішався з натовпом і вибіг назовні.
Покинувши це місце, яке перетворилося в місто мертвих, Сол відлучився від натовпу і пірнув у стародавній Леш Врятованих.