Упевнившись, що поряд нікого немає, панні вилетіла назовні. - Брате Сол, ти вдарив його і втік. Боїшся, що він поженеться за тобою?
Соул іскоса подивився на метелика, за яким вже гнався Кісмет. — Я давно хотів його вдарити.
До цих пір Сол не міг зрозуміти справжніх мотивів Кісмета.
Агу, який мав великий життєвий досвід, розумів, чому він так вчинив. « Коли він казав, що обман із термітами бузкових пісків - не його рук справа, він напевно брехав".
— Не просто брехав, — посміхнувся Сол. - Це він все і затіяв.
Кісмет уже робив щось подібне в пометі Ральфа, коли його вирощено з усіх тварин. Пізніше він заманив звичайних людей і магів до Мофана, на яке було поставлено прокляття кривавого моря.
Коротко кажучи, той чоловік не огидився і не вважався ні з ким жертвою. І найгірше, ніхто не знав, які його цілі.
— Я навіть підозрюю, що спосіб створення свічок споглядання духу, який знайшов Монте і як культивувати королеви мурахи в утробі відьми Доллі - все це були ідеї Кісмету, — у голосі Сола не було ні краплі співчуття до них.
Мортон заговорив. « Великий маг і відьма, як офіційні чарівники, пропустилися до методів дикунів. Зовсім мізки відсохли!"
« Що ви маєте на увазі? Чому - до методів дикунів? » — запитав Герман.
« Сила мага — в ньому самого, у знаннях. А вони намагалися використати силу інших магічних істот, щоб прорватися на наступний рівень. Рано чи пізно це б їх зруйнувало."
Агу зітхнув. "Можливо, вони так довго не могли прорватися, що вирішилися на такий відчайдушний крок."
Коли згадувалося прорив і Мортон, і Герман замовкли. Хто з магів на якомусь етапі не застрелював, мучився до запаморочення? Доходячи до того, що починав сумніватися в собі, у житті — на землі!
Лише Сол не міг розділити їхні почуття.
Він уже дістався до того місця в лісі, де Монте розводив мурашок-дрівочців.
Декілька чарівників, які охороняли це місце, очевидно, помітивши дивну місцевість у поселенні, вже покинули печеру.
А семеро звичайних людей, « м'ясні гнізда» були мертві. Очевидно, тут також напали на мурашок.
У підвалі "Двора Панді" Сол знайшов не тільки колби з концептом для свічки споглядання духу. Він також знайшов кілька добре прихованих сувоїв. Після того як він вдарив Кісмета, він, відходячи, прихопив з собою і ці речі, які не встиг забрати раніше.
Окрім цих, очевидно дорогих і рідкісних магічних сувоїв, Сол знайшов ще дещо.
І саме через це відкриття він, покинувши поселення, не пішов, а подався в стародавній Леш Випалих.
Цей нахід був маленьким, запечатаним білим мурашком.
Але це був не мурашка-древочець, а терміт бігнистих пісків.
І Сол, який колись доглядав за королевою термітів у вежі, з першого погляду зрозумів, що це запасна королева.
Це означало, що якщо королева в колонії загинула, вона могла будь-коли зайняти її місце і забезпечити виживання роду. Але поки королева була жива і перебувала неподалік, вона залишалася в стані запасної. Її тіло було менше, ніж у звичайного терміту, і вона могла в будь-який момент впасти до анабіоз, щоб, в разі нестачі їжі, скоротити споживання та залишити більше харчів для справжньої королеви.
Побачивши цього терміта, Сол відразу ж зрозумів: десь біля поселення має бути колонія термів сипучих пісків з королевою.
Зайшовши вглиб лісу, Сол зняв з терміту печатку і обережно різав його на землю.
Спочатку терміт, наче сліпий, покрутився на місці, а потім, немов щось виявивши, почав рухатися в певному напрямку.
— Дитинка Водоросль, за ним.
Малюк Водоросль стрибнула на землю і відразу зникла.
Для магічного створіння земного атрибута вистежити маленький терміт під землею не було важко.
Сол хотів було піти слідом, як раптом відчув за спиною потужний сплеск магії.
Ні, це був магічний хаос!
Він швидко обернувся і побачив, що в межах поселення утворився торнадо з магічної енергії!
Спочатку Сол здивувався, але негайно заспокоївся.
« Так і знав. Він влаштував все це, щоб створити сторінку!» — Сол подивився на щоденник у своїй свідомості і не відчував радості від швидкого поповнення.
Він відчував, що Кісмет збирає сторінки щоденника не для нього.
Торнадо з хаотичної магії бушував недовго.
Стоячи на руїнах « Двора Панді», Кісмет простягнув руку, і на кінчиках його пальців поступово сконденсувалася біла сторінка.
Кісмет був розчарований.
« Як і очікувалось, створити Золоту сторінку надто важко. Якщо б ця мурашка-древоточниця могла прорватися на третій рівень, можливо, і вийшло б".
Біла сторінка в його руці відразу зникла. Він не здивувався.
Господар щоденника був десь поруч, і нова сторінка, природно, вирушила до нього.
Кісмет приклонився підборіддям до верхівки арфи. Рана на його обличчі вже зажила, але кров на струнах все ще була.