Ментальна сила Монте була велика, і він нарешті вийшов зтупора. Хоч він і не бачив Сола в такому вигляді раніше, він розумів, що молодий маг увійшов у якийсь жахливий стан. Не можна було дозволити йому продовжувати змінюватися.
« Плювати!» — проминуло у Монті в голові, і його тіло знову почало деформуватися.
Безпосередньо міняти форму ментального тіла було дуже небезпечно. Спочатку Монті вирішував тільки в тих межах, у яких був упевнений. Але коли Сол побачив, що він вже більше не є людиною, і не знавши, як мурашка виконує другий рівень, то заради виживання Монте вже не міг думати про небезпеку.
Його м’ясисті крила і хвіст затремтіли, а поверхня стала гладенькою й твердою. Швидкість його рухів зросла.
Соул ледве вирвався з середовища крил, і побачив, як на нього спускається хвіст.
"Небезпечно, потрібно блокувати!"
Усі очі на його спині повертались до хвости, що наближається. Очі на руках інстинктивно стисувалися і вигнулися назад.
І, витягнувши руку, він якось зловив хвіст, який рухався майже невидимою швидкістю.
Тільки тоді Сол помітив, що його рука, схопивши хвіст, виглядає якось дивно. Але не встиг він її побачити, як хвіст в його руці раптово розлетівся на десятки шматків.
Спочатку Сола вважав, що противник змінив тактику. Але, насторожившись, він побачив, що все тіло Монте почало розпадатися на частини.
Очі на обличчі Сола чітко бачили, як вираз на особі Монті змінився з розгубленості на жах, а потім на ненависть.
Але Монте вже нічого не міг зробити.
Він з шелестом розсипався на безлічі уламків, які висіли в повітрі.
Його тіло зовні померло.
Тому і його ментальне тіло тут перестало існувати.
Можливо, через наступну волю, незліченні уламки, пом’якшивши, кинулися до Солу. Але вони не встигли наблизитись, як над головою повільно відчинилася червона книжка у твердій палітурці і всмоктала всі уламки.
Потім книжка зменшилась і опустилася Солу в руку.
Він побачив, що в ній з'явилася половина чорної сторінки.
« Чому тільки половина?»
Цільне тіло Монте дало лише половину чорної сторінки, з якої навіть не можна було нормально спілкуватися.
Соул непокоївся і за своє тіло зовні, тому, не вагаючись, залишив ментальну платформу.
Відкривши очі, він побачив, що Волосся тягне його по дахах поселення. Поруч з ними був Герман, який міг рухати лише верхньою частиною тіла. Однією рукою він тримав ноги Сола, а іншою — відросток маленького Водорості.
А в декількох десятках метрів позаду велетенська мурашка другого рівня швидко наближалася. У його жвалах все ще була рука Монте.
- Що відбувається? Ще не подіяло?
Соул відразу прискорився. Малюки Волосся ще швидше помучались.
— Спочатку здавалося б, що це була реакція, — з тривогою сказав Герман. — Але, згорнувши тіло Монте, мурашка стала ще сильнішою і навіть з’явилися ознаки прориву!
Соул обернувся і побачив, що панцир мурашки став гострішим. Він зрозумів, що той вступає у кінцеву фазу прориву. Якщо він з’їсть ще й його, то може справді прорватися!
— Скільки ще залишилося свічки? — Слабко запитав Сол.
- Останній шматочок. Але він, здається, більше не цікавиться нею. Останній покинутий шматок змусив його лише на мить засміятися, але він не став його їсти.
- Тепер ми для нього більш привабливі.
— Дай мені решту свічку, — простягнув руку Сол.
Герман без вагань передав йому останній шматочок свічки, завдовжки менше двох сантиметрів.
Соул узяв свічку, на мить стиснув її в долоні, а потім кинув прямо у пащу мурав’ю.
Цього разу мурашка, побачивши, що їжа сама летить до рота, не почав мішатися і проковтнув її з рукою Монте.
А Соул, скориставшись моментом, знову прискорився і досяг своєї кінцевої мети — « Двора Панді».
Він відразу побачив підвал, який відкрився після падіння будинку. Забравши Германа в щоденник, він пірнув вниз.
У підвалі валявалось кілька вузькогорлих колб з блідо-жовтою рідиною.
У цей момент ззаду знову з'явився мураха.
Соул стрибнув у "Двор Панді" і підібрав колиби.
Він відкрив одну з них, і в ніс йому вдарив різкий, пронизливий запах. Як м’ята, смішна з бальзамом і горчицею.
Сола зачісувалась від цього запаху, а мозок наче спалахнув. Він відразу затамував подих і навіть покрив тіло, що щільно прилягає магічним доспехом.
Потім він вичавив краплю рідини в колбу і знову закрив її пробкою.
Він обернувся і побачив, що мурашка вже пікіє на нього.
Соул кинув у нього колбу, а сам відкотився в бік підірвав її.
Поганий запах відразу заповнив підвал. Але мурашка зацікавлювалася рідиною в колбі і, залишивши Солу, припав до землі, почав її злизувати.
Соул, все ще захищений доспехом, скористався моментом і кілька стрибків повернувся на ті балки верхнього поверху.
І тут за його спиною пролунав голос.