Протягом наступної секунди тіло Мортона було дуже розбите на землю. Конша переступила через нього довгими кроками і підійшла до входу в палац.
Чорні щупальці ж з деякою опаською зупинилися зовні, безперервно вивяючись і корчачись.
Соул відряхнув з себе бруд і повільно підійшов до воріт.
- Я здогадався, що ти натрапиш на півдорозі, але не думав, ніби твій помічник буде настільки сильний, — вимовив він зі щирою захопленням.
Обличчя Конші було крижаним. Підійшовши до воріт, вона недбало нахилилася і підібрала з землі щось прозоре.
— Инкристал? — Сол покосився в ту сторону. Там, де раніше лежало тіло Касілори, тепер було порожньо.
— Тепер, я думаю, ти вже здогадався про все. Конша кінчиком язика підхопила прозорий предмет і відіслала його до рота. — Верно. Інкристал - це те, у що перетворюються тіла учнів. Правда, для цього потрібно кількох додаткових умов. Наприклад, розпад свідомості.
коли вперше потрапила в долину. І він міг допомогти мені прорватися на третій ранг. Соул, ти знаєш, як я була щаслива, коли зрозуміла, що в мене нарешті з'явився шанс?
Соул замислився.
- Значить, тих двох, що увійшли в долину разом з тобою, вбила ти?
— Першого немає. Він сам збожеволів. З другим, на жаль, мій експеримент провалився. Він просто перетворився на звичайний труп.
— Отже, вдруге ти зібрала більше людей? Просто щоб використовувати їх як піддослідних кроликів?
— Не тільки, — усміхнулася Конша і легонько провела рукою по своєму прекрасному обличчю. Кончик її безіменного пальця торкнувся лівого очного яблука і м'яко надавив. Око міцного піддались.
Нарешті це було не холодне скло.
Вона посміхнулася ще ширше.
— Завдяки цьому я отримала набагато цінніший скарб.
- Тоді навіщо ти спеціально заманила сюди мене?
Конша схилила голову набік.
- Хочеш знати? Якщо хочеш - виходь.
Соул мовчав.
Вийти? Щоб стародавнє болото нанизувало його на щупальця, як шашлик?
Якщо б він не використовував двобічну монету, яку отримав від Мокимоки, і не помінявся місцями з Агу, зараз решітом став би сам.
Крім того, здається, що стародавня болота не могла увійти до палацу. І Сол, звичайно ж, не хотів відмовитися від таких тактичних привілеїв.
Він не тільки не вийшов, але і відійшов на кілька метрів вглиб, майже сховавшись в наступному залі. Зрештою, хоч щупальця не входили до палацу, вони таки не могли цього зробити.
— Не хочеш говорити, не треба. Однією з моїх переваг є здатність контролювати свою цікавість.
У палаці все ще були меблі, які не могли побачити Конша. Але вони боялися стародавнього болота зовні і відмовлялися напасти на неї.
Конша не здивувалася словами Сола. Якщо б здобич сама слухняно йшла у пастку, мисливці цього світу не потребували.
Вона махала рукою в бік Сола і крижаним голосом наказала:
— Схопити его.
Гігантські чорні щупальця на мить застигли в нерішучості, їх кінчики підрогивали, але наказ Конші вони не виконали.
Сол внутрішнього похолодання і відразу ж звернувся до меблів біля входу:
— Гей, у ваш дім ломляться, а ви і не думаєте захищатися?
У той же час він з радістю сказав: « Для того, щоб повернути загублений скарб, тобто голову короля ельфів. Але я вже привів викрадачку сюди, а вони ніяк не реагують. Невже я повинен особисто віднести голову до Білого трону?»
Якби його супротивником була лише Конша, Сола мав би шанси. Але тепер вона керувала тим жахливим стародавнім болотом, чиє основне бджолоїдка було розміром з пагорб. Здавалося неможливим перемогти її і забрати голову короля ельфів.
- Що таке? Чого ви боїтеся? Раса ельфів зникла, невже жалюгідний відголос їх волі змушує вас топтатися на місці? — Несподівано підвищила голос Конша.
Вона впилася поглядом у Сола, і в її чудових очах раптом зникли зіниці.
- Це наказ короля!
Похітка, від імені голови, дала монстру ультиматум. У давнину, коли трясуючі душі сильно встромили щупальцю до неба, вони побігли всередину палацу.
У мить, коли чорне бджолоїдка пропливло поріг, невидима ударна хвиля розійшлася від палацу концентричним колом.
Вона прокотилася по всій ельфійській долині.
Векова рівновага була порушена. Білі фігури, які стоять на краю лісу, раптом одночасно просунулися вперед.
Потім, наче обнадіюючи свідомість, вони рушили далі. Їхні бліді ступні торкнулися випаленої чорної землі.
Під їхніми ногами почав формуватися іней.
У повітрі закрутилися сніжинки.
З-під землі одна за іншою виросли гігантські чорні щупальця і з люттю хлюшали по білих фігурах, які вторглися на їхню територію.
Вони не залишалися у боргу. Вони кинулися в атаку на чорні щупальці.
Щупальця дёргувалися і рвалися на частини, фігури обходилися в білий туман та розсіювались.
Ліс Чотири Сезонів... Зайнявся в повний хаос!