Але ці вірні слуги, ймовірно, і не здогадувались, що в Мертвом Сезоні їх чекають ще жахливіші чорні щупальця.
Конша повільно пішла до сірого туману, який обкутав Сола. Вона не вірила, що він так легко загине.
Але в той же час вона ще більше вірила у силу стародавнього Пожираючого душі болото, яке тимчасово підкорялося їй. Це була сила, якої не міг протистояти учень мага.
По правді кажучи, навіть офіційний маг може тільки втекти з такого болота в давнину.
« Мабуть, і Маррк розкрив мені цю таємницю. Але він розумний: вбив Монро і відразу ж втік. Хм... Він же ще й одного з вартових Сола прикінчив? Хе-хе, вміє вчасно зупинитися, недарма наставник Каз його так цінують."
Втеча Марка зовсім не турбувало Коншу.
Поки вихід з Ельфійської долини закритий, він все одно нікуди не дінеться.
Як тільки вона розбереться з Солом і випроблює у нього таємницю трону, то зможе легко впіймати та розчавити цю мишу, що втікла.
На цей момент Конша вже підійшла до сірого туману. Оперуючись на чорній щупальці поруч, вона відкинула свої думки і зосередилась на димі.
Навіть після того як вона зловила Сола і, можливо, важко його поранили, то не відважилась недооцінювати його.
Вона помахнула рукою, і маленький смерч пронісся над землею, всмоктуючи у себе сірий туман та виносячи його вгору.
Коли смерч утихомирився, ця картина прояснилась.
Але, побачивши людину на землі залите кров'ю, вираз її обличчя відразу змінився з подивом на лють.
— Як це може бути ти?
На землі, пронизаний п'ятьма або шістьма щупальцями в груди і кінцівки, лежав високий вартовий з чорною пов'язкою на очах.
— Кха-кха... — Агу виплюнув згусток в’язкою червоної рідини і занурився у широкому Усмішку, обнаживши алі зуби, на яких застрягли шматочки тіла.
сюрприз! Не чекала?
А поруч з ним, на землі, яскраво виблискувала золота монета із зображенням плачучого обличчя.
Минулої ночі, викладаючи Агу план сьогоднішніх дій, Сол навчив його однієї фрази:
« Ну що, сюрприз! Не чекала? "
І він сказав, що вимовити її в той момент, коли нападник розуміє, як вони з господарем помінялися місцями.
Тоді Агу не зовсім розумів значення цих слів. Ця фраза несла жодної тактичної користі в бою.
Але сьогодні, коли він з ухмилкою вимовив її, дивлячись на спотворене люттю обличчя Конші, він раптом зрозумів... Зараз, вимовивши цю фразу. . Він напрошується на збунчку!
« Пане Сол, я бачу, що він карає мене за вчорашню нерішучість!»
Він думав про це так, ніби чорний щупальця завтовшки в метр підскочила до його голови!
Хлоп!
Коли бджола піднялася, голова Агу перетворилась на криваве місиво.
— Сол! — груди Конші важко зітхалася. — Сол! Я повинна зловити його!
Сол був ключовим елементом її плану, його останньою відчайдушною спробою.
Прихід Марка її не хвилювався, але Солу вона не дозволить піти!
У цей момент Конша раптом помітила, що заколоти серед білих фігур перемістилися від неї вперед, до самого палацу.
« Він там!» — відразу зрозуміла вона.
Хвилювання серед білих фігур почалося не тому, що охоронці в чорних пов'язках побачили, як схопили Сола, і кинулися його рятувати. Тому що вони побачили, як підставна жертва відвернула увагу Конші і вирішили прискоритися для прикриття білих фігур пробратися ближче до палацу!
- Зупинити його! — прошипела Конша.
У трьох метрах від палацу з натовпу білих фігур вирвав силует.
Його волосся й одяг були вкриті товстим шаром інію — це був Сол, що помінявся місцями з Агу!
Він чув за спиною свист розсіяного повітря і, більше не турбуючись про заховання своєї магічної сили, змив у повітрі.
Сцена повторилася: чорні щупальця переслідували його остатковий образ. І саме в той момент, коли вони майже наздогнали його, перед ними виникла ще одна фігура.
Це був Мортон.
Він впився руками у землю, і з розм'яної землі тут же виросла слинська чорна стіна.
Дон! Дон! Дон-дон-Дон!
Чорні щупальці, наче стріли, з люттю впивалися у тимчасовий сховок від Мортона.
Але наспіх перехоплений бар’єр витримав тільки до шостого удару, а потім з гуркотом впала.
— Ех, все-таки магії в цьому тілі маловато, - зітхнув Мортон, і за наступну секунду його прокололо щупальця, що пробила стіну.
Але завдяки самопожертвуванню Мортона Сол вже досяг території замку.
Оскільки Касілора вже відкрила ворота, йому не довелося витрачати на цей час.
Звичайно, він все ще повинен був розібратися з меблями, які охороняли вхід.
— А ну, геть з дороги! Я повернув голову Короля ельфів!
Стелаж навпроти помітно тремтів, майже по-людськи, і, побачивши неводячого на нього Сола, дійсно відступив в сторону.
Соул вже приготував закляття для прориву, але не очікував, що шлях йому поступляться так легко. Він не встиг загальмувати і ледве не врізався у стіну круглого залу.
Він, не зупиняючись, негайно сховався у мертвій частині біля входу і виглянув назовні.
Він побачив, як чорні бджолоїдки поволі виймають з тіла Мортона. Той, закинувши голову, дивився на Сола невидимим поглядом.