Атака Конші виявилася жахливішою, ніж Сол міг собі уявити.
До цього моменту він зрозумів, що недооцінив не саму Коншу, а голову короля ельфів, якою вона заволоділа.
Здавалося, що вона використала владу цієї голови, щоб змусити стародавню Пожираюче душі болото напасти на палац — місце, куди йому замовлено.
Меблі, що раптово « спалила» у палаці, кинулися вперед, щоб зупинити щупальця.
Але що вони могли протиставити гігантським щупальцям завтовшки кілька метрів?
У мить після того, як оця була вкрита безліччю меблів, вона впала на підлогу і розлетілася.
В дверній промці вже не було стільки щупалець, і одне з них просто поламало стіну біля входу.
Під руїнами з гуркотом повалилися масивні стіни, де облямували меблі та прання.
Невдовзі вся стіна біля входу була зруйнована, і Конша, до цього стоячого ззовні, нарешті, клопотнула всередину палацу.
І незважаючи на люту битву, що кипіла між щупальцями та меблями, її чудові очі не відривали погляд від Сола.
Ні на одну мить.
Побачивши, що Конша увійшла на територію палацу, Сол негайно відступив, змив у повітря і кинувся в найвіддаленіший зал.
Він мав багато меблів, які перешкоджали дії щупальців. Але його сили були потрібні лише для того, щоб затримати атаку на кілька секунд.
« У Конші є те, що пожирає душу болото, але я також знайшов собі помічників".
Завдяки опору дворикового кача Сол нарешті долетів до останнього залу.
Але коли він опинився там, то був приголомшений.
Обидві драбини, які були тут раніше, зникли без сліду!
« Люди зникли, і потім ви просите мене принести скарб сюди? — Уявив себе Сол. На щастя, я ніколи не повністю довіряв іншим."
Він опустився на підлогу і обернувся.
На той час Конша неквапливо дійшла до восьмого залу.
Вони дивилися один на одного через арку.
Коли Конша дивилась на тихий вираз обличчя Сола, то теж знайшла це забавним.
У її очах він був загнаний в кут, але все ще намагався зберігати самовладання.
Їй хотілося побачити на його обличчі жах, як в той день, коли він постукав у двері її спальні.
- Знаєш, чому я забравши скарб ельфів, все одно змогла протриматися тут півроку?
Соул мовчки зосередив ментальну силу, і магія забурила в його тілі.
- Здається, я недооцінив вкрадений тобою скарб.
Битися з Коншею у відкриту, поки на її боці стародавня Пожираюча душі болото було самогубство.
Він впився поглядом у неї і в щупальця, що визирали через її спини, стримуються її волею, і зосередив магію в руках.
Щоб перемогти її, йому потрібно було перенести битву на інше поле.
Але коли Сол збирався зробити закляття, тиск у повітрі раптово зріс. Він ніби за одну мить опинився на глибині кілька сотень метрів; кістки та м’язи закрипеліли, протестуючи проти нестерпного навантаження.
У той же час стіни заливали з гуркотом, піднявши пилюки.
Поток над головою Сола змітнувся вгору і зник у нескінченній дали.
Коли пил розсіявся, Конша і чорні щупальця за її спиною теж зникли.
За одну мить простір спереду, позаду, по боках і над головою Сола змінився непроглядною темрявою.
Але, незважаючи на відсутність світла, він чітко все бачив.
Під ногами у нього як і раніше був кам'яний пів дев'ятого залу. Узори і тріщини на ньому зовсім не змінилися.
З навколишнього світу темряви, здавалося, на нього дивилися якісь далекі погляди.
- Це місце... - Сол знову був вражений. Раптом дев’ятий зал перетворився на знайоме мені місце — Ментальну платформу!
Якби він вже не звів руки для заклинання, якби платформа під ногами не була інша, якщо б над головою і навколо не було зірок, Сол би й впрямо подумав, що сам активував свою техніку!
Але він знав, що це не вона!
Поки Сол обережно оглядався, в його розум задзвонили незліченні голоси.
У ту ж мить його голова розкололася від болю, готова вибухнути. Він не втримався і впав на одне коліно, з останніх сил спираючись у підлогу, щоб не впасти остаточно.
Голоси продовжували з силою втиснутись у його свідомість. Наче повітряний шар, який вже нагнутий до краю, продовжував закачувати повітря. Солу здавалося, що його мозок от-ось перетвориться на кашу.
На щастя, безладні й хаотичні голоси почали поступово виринати. Збитий ритм поступово вирівнювався, і Сол нарешті зміг зрозуміти зміст промовців.
Це був Вищий ельфійський!
Він ніколи не вивчав цю мову. Коли голосові звуки повторювали тисячі разів і направляли потоки інформації, він був сильно вбитий цією мовою.
- Унеси короля... Покинь долину... Иди... напівельфа...
- Унеси короля... Покинь долину... Иди... напівельфа...
Але, хоч Сол і був змушений за кілька секунд вивчити складну магічну мову, які не були в повному порядку.
І нехай тепер він розумів кожне слово, але не до кінця розуміє їхній намір.