Кончик його мови був темно-червоним, наче у демона, щойно виснивши людської крові.
« Чому Марк напав на Монро, який ще навіть не вибрався з лісу?»
Наступної секунди Сол відчув, як щоденник в його свідомості шевельнувся — він повернувся до своєї оселі.
Не встиг він запитати, що призвело до того, як Герман почав згинати його, так само як попереду Касілора вже доторкнулася рукою палацу!
Соул відразу подивився на Коншу. Йому було цікаво, чи відмовиться вона від Білого трону заради можливості покинути долину, адже на ній була голова короля ельфів.
Соул був упевнений, що вони не до кінця повірили йому, але був ще більш впевнений в тому, навіть якщо у його словах була лише десята частка правди, вони ні за що не ризикнуть віддати Білий трон комусь іншому.
А Конша спокійно спостерігала за Касілорою. Вона не кинулася вперед і не атакувала магії.
І навколо неї було неприродно тихо.
Можливо, відчувши погляд Сола, її ліве око повільно повернувся до нього... Тоді як правий все ще був прикутий до Касілори!
Губи Конші беззвучно склалися в одну фразу: « Ти здогадався? »
Гурмо!
Ворота палацу раптово відчинилися. Кашілора, яка стояла перед ними, в той же момент різко відстрибнула назад.
Її ноги спрацювали як дві пружини, стиснувшись і тут же розпростившись.
У той самий момент, як вона відскочила з дверного променя вилетів гострий кам'яний шип.
Лязг!
Врата з силою вдарилися об стіни по боків. Соул, що встиг повернутися, роззирнувся за ними.
Це була опора від стелажу з третього залу!
Соул пам'ятав, що, проходячи через третій зал, бачив розкинуті по підлозі меблі, і цей стелаж був серед неї. Тоді зламана опора з гострим кряєм просто валилася осторонь.
Але тепер ця опора була затиснута в рамі стелаж і носилася на Касілору, наче фехтіватор, що робить випад з перпірою навперевіс!
Кашілора, хоч і здавалася божевільною, реагувала блискавично. Вона змила високо в повітря і, користуючись тим, що вже покинула зону досяжності Пожираючої душі болота, склала руки перед грудьми. Між її ладонами почав згущатися сліпучий, наче сонце, куля світла.
Специалізацією Касілори була вогонь, а не світло.
Соул, який був ближче всіх, вже відчував іспеляючий жар, від якого, здавалося, ось-ось всихнуть волосинки на його шкірі!
Ладоні самої Касілори помітно почервонів та набряків, а в центрі почали обулитися.
Але перш ніж вона встигла мітнути розгартовану кулю, чорне щупальця прокололо її груди!
Кашілора застигла, широко відчинивши очі. Заклинання перервалося. Бурхливий потік ментальній сили в одну мить спотворив її обличчя, а шкіра по всьому тілу почала плаватися, наче віск.
Пожвавлююче душі болото!
Серце Сола зникло.
Касілора вже стала на території палацу. За ідеєю, болото не повинно було її чіпати.
Але все сталося раптово. Перша з них, що пожирає душі болото, порушує негласні правила Леса Четрих Сезонів.
Щупальці, пробиваючи груди Касілори, не зупинились. Він різко розгорнувся в повітрі і відразу проколов їй голову!
Касілора, яка ще намагалася чинити опір, миттєво забилася в конвульсіях, а потім з гучним бавовною її тіло вибухнуло вогняними кулями, схопивши яростним полум'ям і пронизуючи його чорне щупальця!
Побачивши це, зіниці Сола звузилися. Він різко кинувся вперед і кілька разів перекотився по землі. У ту ж мить навколо нього вибухнула хмара сірого туману, миттєво закривши все в радіусі трьох метрів.
І саме тоді, коли Сол стрибнув, з неба перевернулося таке ж чорне щупальця і сукня встромилося у розчавлений ґрунт.
А за ним друге і третє!
Щупальця били, наче кулеметна черга, переслідуючи Сола і встромлюючись у землю де тільки що був його силует.
Коли б він запізнився на долю секунди, то мав би померти від Касолори.
Навіть коли його приховав густий, непроникний туман, ще п'ять чи шість бджолоїдок продовжували систематично проколювати сіру димку.
Чвяк!
Чвяк! Чвяк!
Коли п’ята бджола увійшла в туман, звідти донісся яскравий звук пронизуваної плоті.
Шоста й сьома щупальця, натрапивши на ціль, вдарили туди і знову почули той самий звук.
Конша хіхалась. Її тіло мілко тремтіло від задоволення.
Через аліх губ з'явився м'який язик і ковзав по білосніжних зубах. Кончик її язика роздвоявся, точно зміїне жало.
Вона не спішила підходити. Замість цього вона наказала десяткам ще товстіших щупалець оточити нерозсіяний туман і зайняти бойову готовність.
Сама ж Конша кинула косою погляд в сторону лісу.
Двоє позосталих вартового Сола в чорних пов'язках не могли прорватися крізь натовп білих фігур.
Навіть в оточенні вони більшість уваги приділяли Солу, пробиваючи йому дорогу і приймаючи удари на себе, через що і не змогли вирватися разом з ним.
- Хмф! — Конша презирливо закоїла очі. — Здається, ваш господар повернувся за вами лише для того, щоб використовувати як живі щити і козлів відпущення.
У натовпі білих фігур, що оточували двох вартових, почалося якесь хвилювання. Очевидно, вони зрозуміли, що їхній господар у біді і тепер відчайдушно намагалися прорватися.