А в кареті, крім Байрона, нікого не було.
- Де Сол? Невже ти його сховав? — Джеро широко відкрив рот і зробив ковтальний рух.
Байрон проігнорував насмішку Джеро.
Він подивився на підходящий до дверей похмурого Лоа.
— Ви шукаєте Сола? Його тут немає.
- Неможливо. Я відчував його ментальну силу в цій кареті, - Ло Кай як і раніше був упевнений у своїй правоті.
Ментальна сила, яку він відчував була активною. Такі коливання не могли походити від особистих речей або предметів чаклунства.
Інші, можливо, і не розрізняли б, але він міг.
Тепер Ло Кай думав, що Сол десь сховався.
І, оскільки існують магічні речі, в яких можна ховатися.
Тепер питання було в тому, як його знайти.
— Соул, краще виходь, — на обличчі Лоя знову з’явилася усмішка. - Давай ми тебе перевіримо, щоб не принести сюди якусь заразу. І для тебе, і для інших учнів буде краще.
Але з карети все ще ніхто не відповідав.
- Якщо ти не вийдеш, то не вини мене, що я приміню силу.
Ледве Ло Кай договорив, як Байрон встав з місця.
— Ви продовжуйте пошуки, а я піду.
Ло Кай спочатку не хотів звертати на нього уваги, але коли Байрон вийшов з карети, він із подивом виявив, що джерело ментальних поштовхів Сола теж вийшов із карети.
— Почекайте, старший учень Байрон, — з недовірою перевірив Ло Кай. - Чому джерело ментальнії сили Сола збігається з вашим? Невже він сховався на вас?
Байрон завжди був одиноким. Ло Кай мало що про нього знав, тільки чув, що у нього є деякі здібності. Хоча він недавно став учнем третього рангу, його Локатор був дуже особливим і добре підходив йому. Тому, трохи ставши третім, він відразу увійшов до числа кращих.
Ось наскільки важливий був Локатор.
Учні третього рангу, які просунулися непідходящим Локатором, були сповнені прихованих проблем. Такі проблеми були дуже небезпечними, їх було багато.
А ті, хто просунувся за допомогою звичайного Локатора могли стати лише звичайними учнями третього рангу, і постановка офіційним магом для них було тільки мрією, про яку вони наважилися думати, просто лега в ліжку.
Тому Ло Кай завжди був обережним перед Берроном, який мав особливий Локатор.
Байрон не був невдоволений підозрами Лоа Кая. Він навіть кивнув.
- Якщо твоє поняття "Сол" досить широке... - Так, частина його на мені.
Почувши слова Байрона, Ло Кай нахмурився, а на губах Джеро з'явилася обурена усмішка.
Байрон простяг руку. На його долоні спокійно лежав сіро-білий мізинець.
Коли Лоя побачив цей палець, то очі розширилися.
— Мізинець Сола відвалився, я його тимчасово підібрав. Він сказав мені, що коли минулого разу він повернувся від вчителя Анзе, його мізинець став не дуже міцним.
У той час як Ло Кай та інші ще не з'явилися, Сол вже опинився біля іншого входу в Башню магів.
Цей прохід був не для карет, а на п’ятий поверх східної вежі.
Колись наставник Каз особисто провів його цим шляхом.
Соул, повністю вкутаний на широкий плащ, повільно йшов і уважно оглядав кожен поворот пандуса.
Не зустрівши нікого по дорозі, Сол успішно дістався п’ятого поверху східної вежі. Коли він дістався, то подивився на проходи вгору і вниз.
Через плід шліфувального каменю і мітки у своєму тілі він сподівався, що першим, з ким його зустрінуть після повернення в Башню магів, буде Господар Вежі.
Окрім Господаря Вежі, кожен, хто спробує наблизитись до нього, може виявитися охоронцем мітки квітки забуття.
Щоб зустрітися з Господарем Вежі, Сол міг піднятися на 19-й поверх - у нього був доступ до його особистої бібліотеки.
Або піти на другий склад і попросити Господаря Вежі спуститися.
Порівнюючи відстань і безпеку обох варіантів, Сол вирішив, що краще все-таки потурбувати Господаря Вежі.
Не знаючи, як скоро ті, хто чекав біля входу в Башню магів, зрозуміють, що його немає у кареті, Сол знову прискорив крок.
Зараз було вже майже шість вечора. Більшість учнів перебували в бібліотеці на шостому поверсі, у реєстраційній або різних лабораторіях. Сол йшов вниз, і чим нижче він спускався, тим менше людей зустрічав.
Однак коли він дістався другого поверху східної вежі, то несподівано зустрів Куломуа, який щойно вийшов з другого моргу.
Цей учень першого рангу колись змінив Сола на роботі в морзі.
Але сьогодні він виходить з другого моргу Гейдена...
Соул інстинктивно заглянув у другий морг. Він не побачив нікого, лише кілька трупів підвісених на мотузках, які гойдалися, хоча вітру не було.
Хоч Кулом здивувався, побачивши чоловіка, який раптово з’явився на другому поверсі, він не заглядав під його плащ.
Чим довше він перебував у Башні магів, тим більше його імпульсивності та зарозумілості йому доводилося долати. Він зрозумів, що треба бути обережним у словах і вчинках та контролювати свою цікавість.