Побачивши Сола, Мокімоки виявив велику гостинність і не міг вільно вийти з проходу.
Сол кивнув і озирнувся на кучера.
Коли вони знову проїжджали по цій темної лісовій стежці, кучер вів себе трохи дивно.
Соул спочатку подумав, що це через те що його минулого разу трохи не замінив грибна людина, і в нього залишилася психологічна травма, але на обличчі кучери, на його подив, з'явився вираз радості та ностальгії.
Це змусило Сола затурбуватися, залишаючи кучера одного поза Чорнобилом.
- Мій кучер може увійти зі мною?
— Цього неможливо, — несподівано Мокимокі відмовився. — Не те щоб я не гостеммен, але звичайним людям в Чорний замок неможливо.
Хоч Мокімоки і говорив це з посмішкою, але за його твердим тону Сол зрозумів, що це питання не обговорюється.
Схоже, кучеру точно не можна було заходити. Він обернувся до кучера і вже збирався придумати, як його влаштувати, який той щирого вигляду сказав:
- Нічого страшного, сер. Я почекаю на вас зовні.
— Тоді нікуди не йди, — сказав Сол.
Сол зайшов до Чорного замку разом з Мокимоками. Довгі ворота безшумно закрилися.
Очі кучера раптом забігали.
— Я не буду нікуди йти, — пробурмотів він собі під ніс. — Я просто піду провідати старих друзів.
Сказавши це, він вприприк побіг вглиб лісу.
У Чорному замку Сол і Мокимокі стояли в довгому залі.
Можливо, через те, що він вже закріпився в ранзі учня другого рангу, на цей раз приховані у замку істоти його не турбували.
- Я отримав повідомлення, що ти збираєшся в місто Мо Бей і подумав, ніби ти можеш зайти. Але ти так змінився! Я вперше бачу людину, яка за три роки провела дві трансформації тіла - Мокімоки був дуже гостем, його довгі і вузькі очі округлися. Чудово, чудово! Мої маленькі ліани теж підросли. Чи не міг би ти дозволити своїм щупальцям битися з ними?
На жаль, у Сола не було настрою для бою.
— Мокимокі, я приїхав з містечка Мофань, — прямо сказав він.
Мокимокі очі повільно звузилися, перетворившись у вузькі щілки.
— О, так ти через це до мене приїхав, - багатозначно сказав він. — Ну як? Бачив? Непогано, так?
Соул злегка насупився. Мокімоки що, хвалиться своїми методами вбивства?
У його голові промайнули образи Ади і Панні, і його серце стисалося.
- Тоді... Ти не пам'ятаєш там сліпу дівчинку? З нею, можливо, був хлопчик на десять років старший.
Мокімоки замер і потрогався свій гострий підборіддя.
- Хлопчиків і дівчат я вбив багато, а ось сліпих... Здається, не було.
— Ось як...
Побачивши вираз обличчя Сола, Мокімоки зрозумів, що той ще не звик до таких речей.
« Хлопчику, який довго просидів у Башні магів, все ще надто м'який» — подумав він.
- Вони твої друзі?
- ...вроде того.
— Нет! — перервав його Мокимока. — Не дружите з звичайними людьми і не товаришували з магами. Перші невідомо коли через тебе помруть, а другі не знають коли тебе вб'ють. І ту, і іншу смерть ти не зможеш контролювати.
— Вибравши шлях мага, ти вибрав самотність. У тебе можуть бути товариші, можливо члени сім’ї можуть мати силу, але тільки якщо вони допомагають тобі рости. Все інше - неважливо.
- Пізніше ти зрозумієш. Якщо тобі пощастить стати офіційним магом, у тебе будуть десятки способів продовжити своє життя. А звичайні люди, які до 50 років ледве доживають, — це лише колоски на полі. Невже ти сумуватимеш за одним сухим колом?
Його довга, вузька рука лежала на плечі Сола.
— Люди з Мофань - це просто засохлий клубок, — сказав він із відечеською інтонацією і легкою усмішкою. - І він не повинен тебе турбувати. Оскільки вони шукали захисту у Вежі магів, а самі таємно обмовлялися з варварами, то це — зраду. А Башта чарівників зради не терпить. Якщо не навчати їх, не показати величі Вежі, то таких випадків буде все більше. Тому ми повинні вирвати хворі колоски з корінням, щоб вони не заразили інших.
Соул знав, що багато магів є надзвичайно жорстокими і часто вважають їх дорогими чаклунами.
Він не збирався сперечатися з Мокимокі на цю тему.
Але пам'ять чарівників була хорошою. Оскільки вже Мокимокі сказав, що не бачив сліпої дівчинки, значить, не побачив.
Панні та інші залишили Мофань після вторгнення варварів.
Їм пощастило.
Сола не мав ні сил, ані бажання про них піклуватися.
Ось тільки одного Сол не розумів. Чи можна було б показати красу вежі магів, які були щільно закриті брами міста?
- То ті могили за містом і шум прибою в місті - це все твоїх рук справа?
Хоча Сол не схвалював методів Мокімоки, але якщо убивця — він повинен мати і безпечний спосіб увійти в місто.
Солу тепер треба було думати, як переконати його взяти з собою плід шліфувального каменю.
Але коли він почув слова Сола, то побачив довгі вузькі вузькі очі Мокимої знову потемніли.
- Про що ти говориш? Я, здається, не зрозумів. Які могили?