Чи ж ці сухі могили не є справою рук Мокімоки?
Він вже зізнався у вбивстві, так що не було сенсу заперечувати і розчленування.
Хоча останнє було набагато жорстокішим і спотвореним.
« Похоже, все не так просто. Можливо, у справі Мофань замішана ще й третя, невідома мені сторона" - таємно роздумував Сол.
Мокімоки, не знаючи про це, виглядав трохи розсердженим, його брови вигнулися.
- Невже хтось вкрав плоди моєї праці? Яка зухвалість! — Він двічі підстрибнув на місце, але приземлившись майже не видав жодного звуку.
— Соуле, на що перетворився це містечко? Розкажи мені, ну ж, розкажи, - торопив він.
Сол розповів Мокімоки про те, що бачив за межами міста, про старий божевільний біля воріт і шум прибою, схожого на океанський, який донісся через них.
Той довго слухав, його брови сходилися все ближче і ближче, майже зливаються в одну лінію.
- Ворота зачинені, та ще й могили їм збудували. Який від цього жахливий ефект? Ні, я повинен піти і все виправити.
Сказавши це, він, здавалося, заквапився ще більше, ніж Сол, і, схопив його за руку, потягнув назовні.
- Ходімо, я покажу тобі що таке правильна естетика!
Соул, якого потяг Мокимокі, мимовільно пішов за ним.
Судячи з виразу обличчя, його гнів не був удаваним. Але в наш час все так добре грають, що Солу довелося ще раз уточнити:
— Кладбіщенський квадрат — це точно не твоїх рук справа?
— Звичайно, що ні! Якби це був я, то викопав би вздовж поля довгий і вузький рів, щоб кров і тіло цих зрадників як гірський струмок текли на увазі всіх, і щоб всі ті, хто проходить бачили, що буває за зрада! До того ж, ти знаєш, я не люблю квадрати.
Витягнувши Сола за ворота, той побачив, що у карети на схилі пагорба щось робить кучер.
— Кучер, кучере, вистачить грати, ми повинні їхати. Мокимої крикнули, наче господар купра.
Кучер швидко обернувся, зістрибнув з карети і встав убік.
— Да, господа.
Соул побачив, що в його руках старий керамічний горщик. У ньому було трохи землі і росло гриб.
Білий гриб.
Мокімоки теж помітив те, що було в руках у кучера, але тільки тихо посміхнувся і, нічого не сказавши, заліз до карети.
Проходячи повз кучеру, Сол тихо нагадав:
— Завжди пам’ятай, що ти людина.
Кучер не відповів, тільки ще нижче зігнувся.
Сівши в карету, вони знову помчалися. До вечора вони повернулися в Мофань.
Зупинившись, кінь ледве не впав у втому. Хоч вона і була хорошим конем з Вежі магів, але й вона не витримала таких безперервних довгих перегонів.
Кучер з болем в серці зістрибнув з карети і поспішно дістав щось через пазухи, щоб нагодувати коня.
У цей момент Мокімоки вже вискочив з карети і, минувши кучера, пішов до поля.
Він був дуже високим. Коли він сидів у кареті, йому доводилось постійно згинатися, горнутися і опускати голову в стелю.
Це виглядало дуже незручно.
Але сам він, схоже, не відчував дискомфорту і з захопленням базікав з Солем, розповідаючи, що якщо він спіймає того, хто це зробив, то обов'язково стримає його шкіру і повісить на міській стіні, як повітряного змія.
Сол слухав з невимовним виглядом, тільки нагадали:
— Там всередині трохи моторошно, може бути небезпечно.
Спочатку Мокімоки, почувши нагадування Сола, не звернув на це уваги. Але коли він вийшов з карети і встав на краю поля, вираз його обличчя поступово стало серйозним.
- Щось не так.
Сол йшов на полшага позаду Мокімоки. З одного боку, він дивився на кладовище і побачив Мокимокі.
Дива і серйозність в його очах не були схожі на прикидання.
Схоже, події дійсно вийшли з-під контролю Мокімоки.
Я не знаю, чи наважиться він увійти до міста для розслідування.
— Це прокляття, — раптом глухий сказав Мокімоки. - Хтось використав плоди моєї праці і створив це прокляття.
— Дуже небезпечно?
— Не знаю. Я ніколи не бачив такого прокляття. Що це, що це?
- Я не відчув тут ніяких магічних коливань.
- Це нормально. Проклятьея приховані. Їхній спосіб дій відрізняється від магії і ментальній сили. Якщо б ти їх помітив, вони не були би прокляттями.
Подібно до Сола, Мокімоки вкрив кілька могил і особисто переконався у свіжій крові та шматків м’яса.
— Якщо ми торкатимемося цих могил, то теж будемо заразитися прокляттям? — запитав Сол через його спини.
— Це прокляття важке. Але саме тому тобі не треба боятися так просто заразитись. Чим сильніше прокляття, тим важче його активувати.
Мокімоки куснув з одягу шматок м'яса і уважно оглянув кров на ньому.
— Це, мабуть, прокляття пов’язане з кров’ю, коли він оглянувся і недбало кинув одяг убік.
— Але це не джерело прокляття, а допоміжний ритуал без ключової причини. Мокимокі подивився на закриті ворота міста. - Щоб розгадати це прокляття, потрібно все-таки увійти всередину.
— Але я відчуваю, що там дуже небезпечно, — сказав Сол. - Ти впевнений, що хочеш зайти?