« Хтось поклав око на це містечко... Чи таємниця, що стоїть за плодами шліфувального каменю така складна? "
Справу про щоденника, і Сол не міг так просто здатися.
Він подумав трохи, але вирішив ризикувати і увійти.
Але коли він знову поклав руку на міські ворота, щоденник до цього мовчав і раптом злетів з його лівого плеча.
1 вересня,
Чи ці символічні могили подібні до ретельно написаного запрошення?
Тебе запрошують до безлюдного містечка на передсмертний бенкет,
Та, будучи на самоті і без сил, ти забредиш за куліси,
і дізнаєшся криваву правду.
Не в змозі втекти, тебе поглинає хвиля минулого і майбутнього.
Чим більша завіса, тим більше крові акторів на ньому,
І ось тепер,
тобі випала честь внести до нього всю свою.
Смертельні прогнози?
Соул швидко забрав руку.
« Що сталося в містечку Мофань? Невже навіть вхід туди викличе смертельні прогнози? "
« Якщо я помру, то чому старий божевільний ще живий? »
"Чи був та людина дійсно старою безумцем?"
Соул закрив очі, а коли знову відкрив, страх і сумніви в них зникли.
« Хіба я мало бачив смертельних передбачень? Зараз треба думати, як уникнути смерті." Сол заспокоївся і знову вдивився у слова щоденника.
Цей щоденник не тільки попереджав про смерть, але й деколи давав поради між рядками.
Тепер Солу потрібно було знайти ключові моменти, які могли довести до його смерті.
« Передсмертний бенкет? Це означає, що я побачу останні моменти життя людей або хтось помре? "
« Чи це означає, що я пізнаю правду і смерть? Тоді, якщо я буду шукати лише плоди шліфувального каменю, не звертаючи уваги на причини, чи зможу я врятуватися?»
З цією думкою Сол знову крокнув вперед.
На жаль, зміст щоденника і досі не змінило його смертельного результату.
« Хіба це не ключ до розгадки?» — Сол не знеохочувався. Він вже багато років звик до безлічі спроб і прорахувань.
Незабаром він помітив ще одне слово.
« На самоті і без сил. Щоденник має на увазі, що мені потрібен помічник? "
Сол обернувся. Кучер стояв на міжміському боці і дивився в його сторону.
Побачивши, що Сол обернувся, він негайно витягнув шию і чекав на нього.
« Гриб на голові у кучера хоч і дивний, але занадто слабкий. Він може впоратися лише з звичайними людьми, без будь-яких підказок Дніника Сол відкинув цей варіант.
"Невже щоденник хоче, щоб я повернувся і привів когось? Але кого? Крім Байрона і Корі, я нікому не довіряю. Але, взявши їх з собою, я боюся стягнути на них великі неприємності."
Тепер старший учень Байрон намагався стати офіційним магом, і ті злі духи, яких він збирав, вже приносили йому багато клопоту.
Корі щойно заразилася металевою отрутою, і ніхто не знає, чи вона повністю позбулася її.
Якщо взяти їх з собою, то це можливо.
Соул відразу відмовився від цієї ідеї.
Якщо не можна звати цих двох, потрібно знайти когось іншого, бажано учня третього рангу.
Сильний, але не настільки, щоб повністю придушити Сола.
Соул раптом згадав про найближчого кандидата — Мокімоки, який жив у Чорному замку.
Соул знову підійшов до воріт Мофана і подумав: « Я піду разом з Мокимоками».
Цього разу щоденник більше не подавав сигналу.
« Це через особливі здібності Мокімоки або тому, що він є учнем третього рангу?»
Соул повернувся до карети і наказав кучері об’їхати місто й під'їжджати до інших воріт.
Вони були ближче до пустелі, і неподалік від них виднілися плантації шліфувального каменю.
Але, прибувши туди, Сол виявив, що огорожа навколо плантації була майже повністю зруйнована і на стінах виднілися сліди копоті.
« Тут була пожежа? Невже це справа рук варварів?»
« Я пам’ятаю, коли я від'їжджав, то вже прибував на допомогу. Невже вони дозволили знищити такі важливі плантації?»
Сол переліз через руїни і підійшов до поля.
— Тс-з... - Він з болем зітхнув.
Здавалося, що полі пережив сильний вогонь. Все було випалено дочірною.
І на цій випаленій землі знову рівними рядами стояли сотні могил.
Земля на цих могилах теж була чорною. Також не треба було гадати, що всередині є одяг з крові і кілька шматків м’яса різних людей.
Тут не могло бути ніякого шліфувального каменю.
Оскільки ці стіни не відновилися, то після пожежі люди не знайшли жодного плоду або насіння.
Інакше, щоб відновити посадку вони б привели тут все в порядок.
Соул глибоко зітхнув. Цього разу він не вагався. Розкинувшись, він пішов і наказав кучері поквапитися та послизнувся в сторону Чорнобиря.
Зазвичай до Чорного замку треба було дістатися цілий день, але цього разу Сол спеціально наказав купру не жаліти сил і прискорювати їх. Всього за пів дня вони дісталися до місця.
Стук-тук!
Соул постукав у ворота.
Пройшло майже п'ять хвилин, перш ніж він почув наближення кроки.
Ворота відкрилися, і з них висунувся високий та худий Мокимокі в спеціальному зішиному чорному фраці.
— Ой-ой, рідкісний гість! Невже це ти? Проходь, будь ласка.