Зазвучала неземна мелодія. Погляд Сола почав скленіти.
Здавалося, він ще намагався боротися: його зіниці постійно тремтіли, погляд метался від зосередженого чоловіка до порожнього простору перед собою.
Пальці Віктора пробіглися по струнах і м’яко замерли. Музика обірвалася.
— Що ж, - сказав він зі складним виразом обличчя, — схоже, мій милий брат досяг того віку, коли вже можна підмішувати над старшими. Мені буде цього сумувати. Але уявлення господаря маєток ось-ось почнеться, а нам, непроханим гостям, якось ніяково пропускати фінал. Тож...
Відпала блискавка, і розкотився грому.
Без найменшого попередження вони знову « повернулися » у дощовий світ.
Віктор все ще стояв на сходах, а Сол - за кілька метрів під ним. Складний вираз зник з обличчя Віктора, і його заміняли ніжною усмішкою. Він забрав руку з струн і простягнув її Солу.
- Мій добрий брате, ти пам'ятаєш чому прийшов сюди?
— Щоб... — Невпевнено відповів Сол, — знайти дещо. І вирішити одну проблему.
— Ц-ц-ць, - цопкнув мовою Віктор. - Все таке ж нескладне. Ну що ж, тоді підемо прямо зараз шукати твою скарбницю. Ти ж пам'ятаєш того старого мага і хлопця?
Сол повільно кивнув.
- Вони вже пройшли вперед, вони куди нетерпеливіші за тебе! Якщо не поквапишся, відстанеш!
На обличчі Сола з’явилася розгублена думка. Він підняв руки і безпорадно обхопив щоки.
- Але я забув щось важливе.
Гуркот!
Оглушливий звук пролунав прямо у них над головами.
Віктор і Сол одночасно подивилися на нього. У очах Сола на мить промайнуло просвітлення. Побачивши це, Віктор швидко вдарив по струнах.
Погляд Сола знову затуманився.
Віктор, неслухняний брат, швидко заговорив грати. - Дивіться, ті що нагорі вже знайшли твій скарб. Швидше піднімайся! Ще трохи, і те що по праву належить тобі забере хтось інший.
Соул, нарешті, як той і хотів, зобразив на обличчі тривогу. Він крокнув вперед, поступово прискорюючись. Його погляд, минувши Віктора, кинувся на верхній ярус гвинтової драбини. Саме звідти донісся гуркіт.
Віктор нахмурився: « Нам треба поспішати, ще швидше.
Але його вистава була перервана на півслові. Той, хто підійшов до Солу, раптом зістрибнув у нього якийсь предмет і в той же момент, сильно відштовхнувшись лівою рукою.
Віктор поспішав. Він хотів повернутися, але предмет вибухнув прямо в повітрі.
Багато хто впився у тіло Віктора, нечисливши його. Але той, захоплений зненацька і не встигши створити закляття, першим справою не роздумуючи, притиснув арфу до себе, поставививши її власним тілом!
Віктор підняв голову і подивився на Сола, який приземлився. У його очах читалося чисте здивування.
- Ти зміг вирватися?
На щоці Віктора також виднілася рана. Кров пошкодила кілька срібних прядів і закапала на підлогу.
Соул стояв поверхом нижче і мовчки дивився на Віктора, який повільно перетворювався у криваву фігуру.
Ефект "Железа і вогню" на відкритому просторі був не так хороший, як хотілося б, але кращу можливість підірвати його в безпосередній близькості від Віктора Сола.
З його шиї миттєво вирвалося безліч дрібних чорних щупалець і, наче темне покривало, кинувся до закривавленої людини на сходах.
Однак, збентежені очі Віктора виражали щось схоже на захоплення.
- Невже ти весь цей час прикидався?
Віктор не сидів склавши руки. Коли він крутився, то швидко перебирав струни.
Це була чиста, але ярочна мелодія. Повітря навколо нього пішов ряб'ю. Більшість чорних щупалець, майже наблизившись до Віктора, розрізали звуковими хвилями на шматки і, впавши на підлогу, продовжували дресируватися в конвульсіях.
Але кілька бджолоїдок все ж змогли прослизнути крізь звуковий бар'єр і досягли Віктора.
Той раптово відкрив рот і видав низький гортанний крик.
Сонце, що стояв вдалеці, відразу відчув, як у вухах задзвенено, а його стабільне до цього духовне тіло негайно почало вібрувати.
Чорні щупальця Водорості також втрачають пружність і м’якнуть. Вони вже не могли завдати йому жодної шкоди, коли торкнулися тіла Віктора.
Кілька безвільних бджолоїдок з інерції повисли на Вікторі. Той лише злегка повів плечима і струшив їх з себе.
Віктор ледве перейняв дух. Він не міг стримати подиху від захоплення, коли дивився на сукняні чорні щупальці на підлозі і сола.
- Як цікаво.
Коли він спирався на арфу і стискав її, то почав повільно спускатися.
- Соле, для учня другого ранга ти мене справді дивуєш. Хоч я всього лише... але з усіх звичайних людей і учнів магів, що приходили сюди, тільки ти зміг за раз вириватися з моєї музичної драми.
Віктор поправив розтріску волосся, не звертаючи уваги на плями крові на одязі. Він знову перетворився на меланхолійного красеня.