Один повернувся в хол, побачив Олафа, Девіда та інших, які увійшли півмісяця назад.
Коли намагався увести Олафа і Девіда, вони зникли, але священне масло, яке вони мені передали, залишилося.
Побачив Віктора, який спускався зі сходів.
На другому поверсі зайшов до кімнати, знову опинився в ясному світі, зустрів трьох найманців.
Коли найманці втекли, вони всі зникли, залишилася тільки чиясь відірвана ступня.
Продовжив дослідження у ясному світі. На сходовій клітині знову побачив Віктора, який спускався зверху.
Ми обидва опинилися в ясному світі.
Піднімаючись по сходах, побачив ще більше найманців, одягнених інакше, ніж перша Трійця.
Але їхній страх був таким же.
— Я думав, що вони бояться мене і нападають на мене, — повільно відкрив очі. - Але, за винятком Олафа і Девіда, з якими у мене був парний діалог, ніхто не проколов ні слова.
Чи вони не хотіли спілкуватись з тим, що раптом з’явився Солом? Чи, може, в очах тих найманців з минулого, на порозі і на сходах з’являвся ворог, якого не можна домовитись?
- Я думав, що зустрічаюся з мертвими в минулому, а насправді... Я лише бачив образи їх останніх хвилин перед смертю.
Ось чому фігури, що вистрибнули з вікна миттєво зникли. І людина під ліжком теж був кимось поглинений, залишивши зовні тільки ногу, яку потім ... Відгризли.
« Тобто все, що ми бачили - це ілюзія », — сказав Віктор, копіюючи жест Сола і підпіраючи підборіддя рукою. - Зустрічатися знову і знов на колесі долі, до й після смерті... У цих зустрічах панує надзвичайна краса.
Віктор прогулювався через лісничий майданчик, легонько покаявшись арфою, немов занурившись у ситу йому музику.
- Коли наші ментальні коливання через духовні поля синхронізуються з місцевими духами, ми бачимо ясний світ. Але як тільки синхронізація зникає, ми повертаємося до світу дощовий. Хм-м...
Він завмер і, випередившись спиною об перила, різко відкинувся назад, так що його тіло, вигнувшись ледь чи під прямим кутом, повисло над лістничим прольотом. Він дивився на витоки, яка виходить вгору сходів і далекий стелю.
— Обожнюю такі романтичні історії.
З несподіваною легкістю він випростався, повернув голову до Солу і запитав:
— Але хіба ти не розмовляв з лицарями, які зникли півмісяця назад? Якщо ти бачив сцени з минулого, то як тобі стати їхнім учасником? Невже ті лицарі у свій час теж зіткнулися з таким же чарівником, як ти, і вимовляли ті ж самі слова?
— Це і є те, що звело мене в оману, змусив повірити, ніби я переміщуюсь у часі, — перед очима Сола знову виникла картина залу, повного колінопоклонних людей. — Я дійсно спілкувався з кимось, тому дозволив собі заблудитися і вирішив, що найманці боялися мене. Якби я і далі переконував себе, що потрапив у минуле, то зав'язав би в цій ілюзії без шансу на спасіння.
- Саме так! — Віктор раптом гримнув у долоні. « Якщо ми справді можемо бачити минуле, то можемо піти його слідами і знати причину їхнього знищення. Це напевно пов'язано з таємницею замку!
Він кивнув у бік верхніх поверхів.
— Перестаньте думати. Час шукати правду. що сталося з тими найманцями після того, як вони втекли наверх? Тепер, коли ми зрозуміли принцип духовного поля, то можемо захиститися і не піддамось його впливу, вірно?
Соул швидко опустив і знову підняв погляд, після чого з якоюсь раптовою ноткою полегшення видихнув.
- Залишилося останнє питання. Перш ніж підніматися, треба з ним розібратися.
- Який?
Сол дістав через пазухи маленький порцеляновий флакон.
- Ти пам'ятаєш річ, яку мені дав той лицар? Чому вона не зникла? Поки я цього не зрозумію, я не насмілюся йти далі. Хто знає, що нас чекає в наступній атакі — реальність чи ілюзія?
Побачивши, що Сол вперто відмовляється йти далі, Віктор пром’якшив нетерплячість. Він кинув погляд на предмет у руці Сола.
- Ти про це священна олія? Можливо, ти побачив ілюзію, а потім сам підібрав його з підлоги. Достатньо просто зберігати стабільність духовного тіла, і ми більше не...
« Брате, — раптом почав сміятися Сол. — Хіба я не казав тобі... Що це свята вода?
Віктор зніяковів.
Сол струшив флакончик. Рідина всередині глухою плюзнулася.
- Значить, це зілля ти сам мені в руку і підсунув, так?
Маска Віктора остаточно тріснула. Він опустив голову, і його плечі затряслися від беззвукового сміху.
- Хе-хе-хе ... Хе-хе-хе...
— Стикаючись з магією, людина схильна припускати щось гірше. Я не здивований, що ти зміг дещо розгадати. Але чого я не можу зрозуміти, так це як ти, всього лише двічі попанувши в синхронізацію, зміг збагнути суть просторово-часних спотворень. І навіть двічі розкусив мене.
"Двічі?"
Але перш ніж він встиг відреагувати, Віктор раптово тріснув струни своєї арфи до цього моменту мовчання.