На цьому підготовча праця була завершена.
Сьогодні ввечері або завтра він почне діяти до останнього етапу — фізичної трансформації!
Сол сидів на стільці, ліниво відкинувшись на спинку, і в знеціпеніння дивився на пляшки та банки на столі. У нього було дивне відчуття, ніби після трансформації він перестане бути собою. Але без неї він ніколи не зможе взяти свою долю у свої руки.
Він подивився на пісковий годинник і побачив, що зараз лише чотири години дня.
Ще три години...
Він знову подивився на свічку над конвеєром. Полум'я було тьмяним. На сьогоднішній день праця була закінчена.
"Може, віднести мозок того вторинника Конша?"
Того, що він отримав після смерті Пейдж. Він довго його вивчав, але так і не зрозумів, як Конша збирається його використовувати. З його нинішніми знаннями мозок не був хорошим матеріалом для магії. У ньому могло сховатися надто багато небезпек.
« Гаразд, але той второкурсник уже приніс мені великий сюрприз. Віддам його голову Конше в обмін на що-небудь корисне».
Сол підійшов до шафи, витягнув коробку і загорнув її в дану Конша світло-жовту шкіру. Ця шкіра, хоч і постраждала в битві з духом, проте на щастя, не порвала. Але вона неминуче вносила жахливий запах, і хоч би як Сол намагався його вивести, він лише став менш нудотворним. А та маска... поки що він прибрав її подалі.
Він загорнув коробку і підійшов до дверей.
Рука Сола лягав на ручку алой дверей, але раптом замерла.
Він підняв руку.
ШЛЕП!
І дав собі ляпаса.
"Чорт, дійшов до такого, а все ще намагаєшся втекти?"
Сили у Сола було багато, і його права щока відразу ж опухла. Але біль завів йому почуття.
Він, тримаючи в руках загорнуту в жовту шкіру коробку, поставив її назад у шафу, а сам знову встав перед експериментальним столом.
« Чим раніше я закінчу трансформацію, тим швидше виберуся з цього болота. Повільніше, невдача — це смерть! Досить чекати, починаємо прямо зараз! "
Саме тому, що сьогодні він повністю підготував усі матеріали для трансформації, він весь день був розпорошений. Навіть Корі помітила, що він нервує. Страх невдачі змусив його підсвідомо відтягувати початок експерименту.
Тільки діставшись до дверей, він нарешті вдарив себе, і біль розбудив у ньому спогади про кілька моментів, коли він був на волосинок від смерті.
« Сид все ще прагне моєї крові, Конша — не добра самарянка, а до екзамену наставника Каза залишається небагато часу. У тебе немає часу на марну трату!»
Соул глибоко зітхнув, рішуче відкрив пляшку, висипав всі « Пластикові кістки» на великий піднос і почав пропускати через них струм.
Прибір для цього був зброєю з вигравіруваним на ньому заклинанням нулевого рангу « Дрожаючий удар струмом». Соул купив його, розібрав, прибирав все більше і перетворив на лабораторне обладнання.
Горка "пластичних кісток" під дією постійного струму почала розм’якшуватись і осідати. Але до потрібного стану було ще далеко.
Соул відкрив інші пляшки і почав готувати розчин, який змішувався. Він швидко випарувався і втрачав свої властивості, тому готувати його треба було безпосередньо перед використанням. Але, оскільки він вже багато разів тренувався, цього разу все пройшло без сука без задирки.
Решта дрібниць теж були готові.
Сол, стеживши за станом « платівок кісток», зняв верхній одяг і кинув її на спинку стільця.
Він підняв свою ліву руку, яка до самого зап’ястка була костяною.
"Пластикові кістки" повністю розм'якшували. Соул швидко висипав їх у розчин, який змішував. Він дивився, як вони під дією розчину продовжують зменшуватися і розм’якшуватися, перетворюючись на щось схоже на цемент.
Соул взяв кілька флаконів зіллями і залпом випив їх. Він навіть випив краплю того зілля, що дала йому Конша для швидкого поглинання часток стихій.
Нарешті, він зачерпнув з розчину горло розм’якшених « шматочків кісток» і почав наносити їх на свою костяну ліву руку.
Розлив шкіри Сола, кров змішувалася з ним і фарбувала прозору рідину в темно-червоний колір. Сол шипів від болю. Але його власна кров і тіло були частиною трансформації, так що доводилося терпіти.
У міру того, як він наносив дедалі більше « платнічних кісток», його ліва рука, яка вже нічого не відчувала, почала відчувати біль поступово.
Боль кращий, ніж оніміння.
Соул постійно стежив за книжкою. Те, що вона мовчала було для нього найкращим підтвердженням.
Нарешті, всі « латкові кістки» були нанесені на його ліву руку. Його права рука також була вся у крові. Але він не зупинявся, продовжуючи об’явленою правою рукою надавати форму пом'якшеного « платівки».
Це було, як хліб з пластиліну або глини, але це був особливий матеріал.
Під його вправною рукою поступово вимальовувалася рука. Для того щоб вона стала гарною, Сол таємно багато ліпив з глини.
З внутрішнім каркасом з кісток, штучна рука, спещена кривавими прожилками, швидко здобула форму. Вона була на розмір більше його правої, але коли Сол виросте, це не буде так помітно.