У розпал хаосу з’явилася книжка.
[Календар зростаючої Місяця, рік 314-й 11 день 7-го місяця, ясно яка цікава реакція.
Свіжа шкіра дівчини, трохи бруду елементальних фей, і проклятий дух-чистуля - і вийшла маска залякування некроманта!
Фу! Але спочатку треба якось позбутися запаху.]
Соул махнув рукою, намагаючись відігнати книжку. Йому було не до того, як він почав вивчати свою маску. Потрібно було стежити за браком духу і Пейдж. План Пейдж провалився, дух, ймовірно, щось запідозрив, і тепер вони боролися за контроль над тілом. Не можна було дозволити їм домовитися, потрібно було підлити масла у вогонь.
— Старшая сестра! Що робити? Дух не потрапив! У вас є спосіб знову заманити його в цю маску? Я обіцяю, цього разу я його зловлю!
Одне око Пейдж, включаючи білок, повністю почорнів. Другий, ще нормальний, але налитий кров'ю повернувся до Солу.
— Ах ти ж сволочь, я тебе недооцінила!
Соул не дав їй договорити. Він схопився з маскою в руках і почав робити вигляд, що цілиться.
— Старша сестра, выганяйте духа! Як тільки він вийде, я обіцяю, Я його зловлю... Фу... І задимлю до смерті!
— А-а-ак! — Друге око Пейдж теж почорніл. Її обличчя спотворилося від болю, і їй вже було не до Сола. Вона схопилася за очі, наче намагалася їх вирвати, але в кінці кінців лише зав’язалась на віки.
Хрючись!
Соул здригнувся і мало не вийшов з ролі.
— Старша сестра, виганяйте його!
Пейдж, наче її осеніло, повернула до Солу залите кров'ю обличчя і бурчала:
- Дай мені цю маску! Швидко, інакше я тебе вб'ю!
— Добре, - відразу ж відповів Сол і кинув їй щось. — Старша сестра, ловите!
Зір Пейдж був спотворений. Вона бачила тільки, що Сол щось кинув. « А він кмітливий. Можна буде потім вбити його безболісно."
Вона простягла руку і зловила шматок грубої шкіри, набагато більше маски.
« Це моя шкіра?» — подумала вона на мить.
- Швидше, старша сестра! Після того як дух вселився у маску, з нею відбулися неймовірні зміни!
Почувши торопливий голос Сола, Пейдж, чий мозок вже перетворився на кашу, не стала довго думати і притиснула шматок шкіри до обличчя.
Але варто було шкіри доторкнутися її обличчя, як вона зрозуміла, що щось не так. Дух і не думав тікати, а, навпаки, з криком почав вгризатися їй у мозок.
— А-а!
— У-у!
— И-и-і!
Голос Пейдж постійно зривався з візка на хрип. Вона зрозуміла, що її знову обманули. Очевидно, ця шкіра була не з її ноги. До того ж, у цієї шкіри здавалося, було властиво ловити і приховувати. Як тільки вона притиснула її до обличчя, дух, який вже збирався покинути тіло, відразу втягнувся назад!
— Сво... Лочь!
Її голосові зв'язки були розірвані, вона не могла говорити зрозуміло.
Пейдж кинула боротися за контроль над головою і, повернувши собі контролю над руками, спробувала зірвати шкіру з обличчя.
Але в цей момент Сол, який раніше спостерігав здалека, кинувся на неї, повалив на підлогу і з усіх сил притиснув до її обличчя світло-жовтую шкіру.
Так, це була та сама шкіра, яку Конша дала Солу, щоб приховувати запах трупів. Він просто вирішив блефанути, і це спрацювало.
Головне - не дати духу вибратися з тіла Пейдж. Поки вони обидва всередині, нехай б'ються скільки завгодно.
— М-м- м...
Пейдж вже повністю порвав з духом. Її головною метою став Сол. Вона, наче одержима, царапала його обличчя, а ногами намагалася скинути його з себе. Але дух постійно перешкоджав їй, не даючи застосовувати всю свою силу.
Час минув. Спротив Пейдж дедалі слабшав і зрештою припинився.
Соул не відразу відпустив її. Він продовжував тиснути ще хвилин десять. Йому здавалося, що він вже розплющив їй обличчя.
Потім він, бурмочучи заклинання, повільно звільнив одну руку і почав робити пасси. Приготувавши його, він різко стримав жовту шкіру і вдарив по обличчю Пейдж заклинанням « Удар по неживи».
Труп Пейдж здригнувся, але більше не відреагував. Її обличчя було синьо-фіолетовим, рот широко відкритий, а на обличчі і шиї виднілися глибокі сліди від пальців.
Не зрозуміло, хто її вбив — дух чи Сол. Але якби вони не ослабли один одного, Сола не мала б і шансу.
Соул не розслаблювався. Він знову вдарив по її обличчю "Ударом за неживими". Два закляття - це була його межа.
Важко дихаючи, він сльози з тіла Пейдж.
- ...Хм?
Тихе мича за спиною змусило його здригнутися. Він різко обернувся.
У дверях вже давно не з’являвся Байрон, і він дуже розгубився.
- Старший брат? — Сол був зовсім без сил, магія припинилася. Він стояв, важко дихаючи, його руки тремтіли.
Байрон увійшов, закрив за собою двері, підійшов до Солу, схопив його за руку і відтягнув за себе. Його рот зашевелися, видаючи короткі, нечіткі звуки, а потім він вказав на лежачий на підлозі Пейд.
Та раптом заскочила і, розгорнувши рот, кинулася на Байрона, але була збита чорною лінією, що вилетіла з його пальця.
Тіло і душа Пейдж одночасно закричали від болю. Її потворне обличчя швидко почало розкладатися, і вона не добігши, впала на підлогу, перетворившись в мумію. Але навіть так, вона чи точніше, дух в ній, в останній момент встиг завдати удару. Пориви вітру, наче лезо, залишили на тілі Байрона глибокі, до кістки і рани. Він відразу ж весь покритий кров'ю.