РОЗДІЛ 137
— Уджін-хьон, якщо чесно… я колись був вашим антифанатом.
Несподіване зізнання привернуло увагу Уджіна насамперед тому, що хлопець говорив у минулому часі.
— Мені страшенно не подобалося, як батьки постійно порівнювали мене з вами. Тому я вирішив перевірити, наскільки ви насправді крутий… але, чорт забирай, ви й справді виявилися неймовірним.
Хлопець почухав потилицю й, ніяковіючи, попросив обійняти його — більше йому нічого не було потрібно. Хоча колись Уджін був для нього об’єктом заздрості, зараз саме від нього хлопець потребував підтримки.
Уджін одразу зрозумів, що школяр виснажений і вигорілий. Він міцно обійняв його й поплескав по спині. У цьому хлопці він бачив самого себе в юності. Уджін вимкнув мікрофон і тихо заговорив:
— Зараз думай лише про себе. Ти маєш бути щасливим — тільки тоді зможеш допомагати іншим.
— А як… як це взагалі зробити? — розгублено прошепотів хлопець. — У вас такі хороші батьки, хьон…
Йому було нестерпно важко, бо, як би він не старався, через брак таланту ніяк не міг відповідати батьківським очікуванням. Зрештою він почав думати, що в усьому винен сам — що він просто бездарний, і це самознецінення постійно роз’їдало його зсередини.
— Я нічим від тебе не відрізняюся. Я багато разів доводив маму до сліз, і вона ніколи не хотіла, щоб я став актором. Те життя, яке вона уявляла для сина, було зовсім іншим. Але оскільки я зараз живу так, як хочу, і задоволений собою, вона більше нічого не каже.
— Але мої батьки… — хлопець обірвав себе на півслові.
Іноді йому здавалося, що вони просто нав’язують йому власні нереалізовані мрії, а іноді — що щиро бажають йому добра, але не вміють чекати. Та зрештою він просто не міг їх зрозуміти.
— Твої батьки вже прожили своє життя і пройшли свої дороги. Вони просто хочуть передати тобі свої помилки, жалі, досвід, знання — усе, що накопичили. Просто це їхній перший раз у ролі батьків, тому їхні методи незграбні й недолугі.
Саме тому бабусі й дідусі часто заливають онуків любов’ю — так вони компенсують власні помилки, допущені з дітьми. У минулих життях Уджін і сам був таким: він не вмів бути хорошим батьком, виражався неправильно, знав лише суворість і не вмів відкрито любити. Уся любов, яку не зміг дати дітям, дісталася онукам.
— Мені ж теж уперше бути сином.
— Так… ти маєш рацію, — кивнув хлопець. — Вони справді могли б бути до тебе поблажливішими. Але тепер, після розмови з тобою, я впевнений: вони хороші люди. Ти так хвилюєшся, бо любиш їх і не хочеш розчарувати, правда?
Хлопець трохи вагався, а потім сором’язливо кивнув. Він і сам знав: якби не любив батьків, у нього взагалі не було б цих переживань.
— А якщо я пахатиму до знемоги… я стану таким же успішним, як ти?
— Було б сумно, якби ти знищив себе роботою і при цьому був нещасний, — відповів Уджін.
— Зараз інакше нічого не досягнеш…
Точніше, у сучасному суспільстві навіть крихітний результат часто вимагає роботи до повного виснаження.
— Передусім знайди той шлях у житті, який зробить тебе щасливим. Не порівнюй себе зі мною. Якщо ти йтимеш уперед, шукаючи щастя, успіх часто сам наздожене тебе. Ти можеш збитися зі шляху, але ніколи не здавайся. Раз уже в цьому світі так важко стати успішним, то принаймні будь щасливим.
— А щастя… його легко знайти?
— Хм… хочеш почути правду? — спитав Уджін.
Хлопець кивнув.
— Насправді це неймовірно важко.
— Та ну ж бо!
Уджін розсміявся, дивлячись на роздратовану реакцію.
— Якщо життя все одно буде сповнене труднощів, то хоча б прагни бути щасливим. Я знаю одну людину: вона живе важко, але ніколи не відмовилася від того, що любить. Коли вона робить улюблену справу, вона виглядає щасливою і… красивою. Те, що дозволило їй витримати, — не робота до знемоги, а відвага. Відвага триматися за те, що любиш, і не відпускати. З того, що я бачу, ти вже робиш максимум на своєму етапі життя. Але якщо тобі боляче і здається, що батьки все одно будуть розчаровані, то хоча б обери шлях, який приведе тебе до щастя.
Слова Уджіна приголомшили хлопця.
— Я не кажу, що щасливим маєш бути лише ти. Просто пам’ятай: ти зможеш зробити щасливими інших лише тоді, коли сам будеш щасливий.
Можливо, батьки хлопця хотіли, щоб він став «успішним» за мірками суспільства, вірячи, що це зробить щасливими і їх, і його. Уджін не знав, яке саме щастя шукав цей хлопець, але якщо нинішнє життя робило його нещасним, значить, йому була потрібна відвага змінити обставини.
Уджін знову міцно обійняв його, бажаючи, щоб той більше любив і беріг себе. Хлопець почервонів від сорому. Уджін не втримався й скуйовдив йому волосся. Коли хлопець розслабився й несміливо всміхнувся, Уджін раптом подумав: мабуть, мати молодшого брата — це щось подібне.
З виконанням останнього бажання Street Date підійшов до кінця. Уджін попрощався з Кімом Ухьоном і повернувся до фургона, де його з насупленим виглядом зустріла Хван Ійон.
— У тебе ґудзики на пальті зникли.
— А? Точно… Це ж було позичене пальто, так?
Уджін уважно оглянув одяг і стурбовано вигукнув.
— Як я й думала. Їх відірвали, коли тебе оточив натовп. Серйозно, навіть знаючи, що це спонсорський одяг, люди перегнули палицю. Але не хвилюйся, через кілька ґудзиків проблем не буде, — заспокоїла його Хван Ійон.
Речі, які носив Уджін, часто миттєво розкуповували через його стиль, тож бренди платили йому просто за те, що він з’являвся в їхньому одязі на екрані.
Для них кілька відірваних ґудзиків нічого не значили: компанії все одно відправляли одяг у хімчистку і навіть оплачували ремонт. У цьому сенсі Уджін жив значно розкішніше, ніж більшість знаменитостей.
— Але все одно… я викуплю це пальто.
— Тоді так і зробимо. Воно тобі дуже пасує. Було б шкода повертати, — сказала Хван Ійон і раптом замислилася. — До речі… тобі не здається, що останнім часом у тебе зникає надто багато речей?
Це не були якісь важливі предмети. Спочатку зникали напої та снеки, які він відкривав, але згодом почали пропадати ручки, парасольки, окуляри, кепки, аксесуари.
— Напевно, фанати беруть собі дрібні сувеніри.
Зазвичай це траплялося під час натовпів, тож Уджін не надавав цьому значення. Але Хван Ійон, маючи досвід роботи з айдолами і бачачи всяке, похмуро насупилася.
— Треба бути уважнішими. Якою б дрібницею це не було, крадіжка залишається крадіжкою. Якщо заплющувати на це очі, вони сприймуть це як норму і почнуть підбурювати інших.
Уджін погодився. Коли Хван Ійон поставила запитання, яке давно її турбувало, він пообіцяв бути обережнішим.
— То коли ти збираєшся зв’язатися з режисером Рейфордом?
Обличчя Уджіна напружилося.
— А…
— М?
— Я… зовсім про це забув.
Хоча рішення він уже прийняв, Уджін не знав, коли і як звернутися до режисера. Його думки були заповнені відео, де Лі Хьонґджін співає, і його останнім уклоном. Дивно, але хвилювання через Голлівуд майже зникло. Зараз для Уджіна було щось значно важливіше.