РОЗДІЛ 138
— Гарна пісня, — пробурмотів хтось, слухаючи, як співає Лі Хьонґджин.
— Авжеж. Не хочу, а все одно слухаю.
— Я вже кілька днів сюди приходжу… Учора спіймав себе на тому, що наспівую цю пісню вдома.
Зневага публіки до Лі Хьонґджина була очевидною, але його спів був настільки сильним, що людей це буквально зводило з розуму. Багато хто не міг зрозуміти, як така огидна, на їхню думку, людина може мати настільки неймовірний талант.
— Та таке не рідкість. Якщо через кожну дрібницю здіймати галас, жити стане неможливо.
— Але як може бути настільки хороша пісня, якщо автор — повне лайно? Я категорично відмовляюся відділяти мистецтво від митця.
Коли Чхе Уджін, заради якого багато хто сюди приходив, так і не з’явився, люди почали вголос оцінювати виступ Лі Хьонґджина і ділитися думками. Уджін не прийшов ні до парку, ні навіть після завершення виступу, коли Лі Хьонґджин уклонився публіці. Натовп знову почав рідшати.
Проте тепер Лі Хьонґджина вже не ігнорували так повністю, як раніше. Його пісні були об’єктивно хороші, неймовірно хороші. Послухати наживо такого виконавця ще й безкоштовно — це була вигідна угода.
Слухачі пісень Лі Хьонґджина перебували у дивному стані любові й ненависті водночас. Вони відчували себе зрадженими після того, як спливла його «справжня натура». Але варто було забути про самого співака й просто слухати музику — і їх ніби переносило в інший світ.
— Це тут Джині останнім часом з’являється?
— Точно не відомо, він це чи ні.
Х’ю цокнув язиком і глянув на Рейфорда. Після того як вони офіційно надіслали пропозицію DS щодо кастингу Джині, CEO Чан познайомив їх із гідом, який одночасно виконував роль перекладача.
Тож вони подорожували Кореєю за щільним і насиченим графіком, попри повну необізнаність у місцевих реаліях. Кожен ресторан, який рекомендував перекладач, був бездоганний. У якийсь момент головна мета їхньої поїздки непомітно перетворилася на гастрономічний тур. Вони обидва помітно округлилися і набрали вагу порівняно з днем прибуття.
Але минуло вже десять днів, а відповіді від Джині так і не було. Поведінка CEO Чана ніби натякала на результат, але сам актор мовчав. Тож Х’ю, замість схвильованого Рейфорда, знову заліз в інтернет і почав шукати інформацію про Чхе Уджіна.
За час перебування в Кореї Х’ю навчився писати ім’я Джині корейською, але читати тексти так і не міг. Тому він попросив перекладача перевірити останні новини, пов’язані з Чхе Уджіном.
Звісно, вони знали, що Джині зараз завалений роботою через прем’єру фільму. Ба більше — Х’ю ще в США через знайомих дістав квитки і подивився «Red Enemy» у день релізу.
Після перегляду їхня і без того сильна зацікавленість Джині перетворилася на нав’язливу одержимість. Вони заздалегідь читали синопсис, але, як і очікувалося, не зрозуміли жодного діалогу.
Та мова не є межею мистецтва. Усі сумніви щодо того, чи буде Джині незграбним англійською, зникли безслідно. Його акторська гра давно переросла мовні бар’єри — вони насолоджувалися фільмом без жодних труднощів.
До того ж під час розмови Джині довів, що володіє англійською бездоганно. А навіть якби він не міг передати емоції англійською, вони були готові залишити йому корейську мову й просто додати субтитри. Саме тому вони й відмовилися від прослуховування та одразу запропонували роль.
Після цього вони передивилися «Red Enemy» безліч разів і навіть відвідали історичні локації, що з’являлися у фільмі.
— Цей фільм же точно номінують на фестивалях? — спитав Х’ю.
— Не гарантовано, але я впевнений: де б його не номінували, він мінімум візьме Найкращий фільм.
— А Найкращий актор?
Рейфорд замислився.
— …Можливо. Відчуття підказує: шанс не нульовий.
— Але ж це буде тільки наступного року. Тобто ми ще встигаємо першими?
«Red Enemy» почне привертати увагу міжнародних фестивалів лише наступного року. До того часу ще залишався простір, перш ніж Чхе Уджін стане відомим за межами Кореї і приверне увагу численних режисерів. Їхній фільм стартував у виробництві в грудні — вони мусили встигнути закріпити Уджіна контрактом.
Навіть якщо фестивалі не зробили б його миттєво світовою зіркою, Чхе Уджін був високим, вражаюче красивим і неймовірно харизматичним навіть з точки зору іноземців. У нього було все, щоб стати глобальним феноменом. Будь-який режисер із працюючими очима не пропустив би такий шанс.
— Світ надто пов’язаний. Щойно хтось отримує увагу — популярність миттєво стає міжнародною. А зважаючи на те, що погляди світу вже спрямовані на корейську індустрію…
Поки що лише вони по-справжньому знали про Джині, і Рейфорда не полишала тривога: цей актор міг вибухнути на світовій сцені будь-якої миті.
— І це після того, як хтось казав, що корейська індустрія маленька й майже не представлена в Голлівуді?
— Я свої слова назад не забираю. Корейських акторів у Голлівуді й справді мало, і сама індустрія невелика. Але визнаю: різноманіття контенту й швидка зміна трендів у них вражають. Якщо цим грамотно скористатися, індустрія може стати серцем культури.
Та на практиці індустрія постійно спиралася на свою слабкість — комерційність. Вона лише розганяла тренди, не створюючи нічого фундаментального.
В очах Рейфорда корейці вміли вигадувати ідеї, дозволяли себе експлуатувати, а потім їх просто відкладали вбік. Не було ні бачення майбутнього, ні системи. Креативності — хоч відбавляй, але реального впливу на світ вони так і не мали, обмежуючись кількома популярними іменами.
Мистецтво може розквітнути завдяки одному генію. Але коли квітка в’яне, потрібен цілий сад — ґрунт, середовище, умови. Культурне явище не створюється однією людиною.
— Тренди вони створюють добре, але очолювати культурний фронт Корея поки не здатна, — підсумував Рейфорд.
— Згоден. Наступного року там, швидше за все, з’явиться нова світова зірка. Але це не означає, що індустрія виросла. На жаль.
Часто успіх одного генія помилково сприймають як розвиток усієї галузі. У результаті індустрія ще більше відстає, бо інвестиції припиняються.
— До моменту релізу нашого фільму в листопаді наступного року ім’я Джині вже гримітиме на весь світ? — спитав Х’ю.
— Залежить від того, як піде просування «Red Enemy».
— Тоді цілком можливо, що саме наш фільм і виведе Джині на світову арену.
— Так… якщо він у ньому зіграє.
Рейфорд сухо відповів і кинув на Х’ю похмурий погляд. Парк уже давно спорожнів — ні співака, ні глядачів. Чоловік, якого вони чекали, так і не з’явився.
— Це все через твої паршиві навички збору інформації!
— Це твоя вина! — огризнувся Х’ю.
— Що? Чому?
— Бо Джині сказав в інтерв’ю, що глибоко поважає режисера свого нового фільму. Мовляв, той допоміг йому знайти новий шлях і вирости як актору!
— І до чого тут я?
— Ти на себе подивись. Ти схожий на поважного режисера?!
Обличчя Рейфорда спершу зблідло, а потім стало жорстким.
— Я за модель режисера-друга! Я не якийсь старий, якого треба шанувати! Я режисер, який росте разом з актором і дивиться в той самий горизонт… Ей! Стій!
Х’ю вже пішов уперед, і Рейфорду довелося наздоганяти його бігом.
Їм катастрофічно не щастило: після тієї першої, майже фатальної зустрічі вони більше жодного разу не перетнулися з Джині. Вони перевіряли місця, де він бував, вивчали розклад за допомогою перекладача, але щоразу або інформація була хибною, або вони запізнювалися на крок.
Цього разу вони знову прийшли за чутками — і знову марно.
Зрештою, не плануючи нічого на наступний день, вони знову повернулися до парку, де співав Лі Хьонґджин.
Вони стояли трохи осторонь від невеликого натовпу, що з кожним днем ставав усе меншим. Навіть не намагаючись слухати, вони все одно мимоволі чули музику.
— Я вчора не сказав… але він справді класно співає.
— Занадто добре, як для вуличного музиканта.
— Так. Але чому реакція публіки така холодна?
— Бо є непорозуміння.
— О? Що ти маєш на ува… — Рейфорд обернувся на знайомий голос поруч і побачив ще більш знайоме обличчя.
— Не думав, що знову знайду вас саме тут, — сказав Чхе Уджін, опускаючи шарф, який ховав його обличчя.
Людина, з якою Рейфорд мріяв зустрітися, стояла прямо перед ним. Але він стримав емоції — зайва радість виглядала б непрофесійно.
— О, ти не надто зайнятий, як я думав? Схоже, я помилявся.
Уджін усміхнувся, вловивши підтекст. Він не ігнорував їх навмисно й не «набивав ціну». Просто ситуація з Лі Хьонґджином для нього зараз була важливішою за Голлівуд. До того ж він справді був завалений справами через реліз фільму.
Він не збирався жертвувати кар’єрою заради проблем Лі Хьонґджина. Уджін просто зрозумів, що і сам може бути чиїмось фанатом.
Спочатку його переповнювали тривога й обурення, адже він знав правду про скандал. Але, приходячи знову й знову, він закохався в музику, яку писав і виконував Лі Хьонґджин. Майстерність, делікатність і вокальна техніка змусили Чхе Уджіна щиро захопитися Лі Хьонґджином-людиною і стати фанатом Лі Хьонґджина-співака.
Раніше він не до кінця розумів власних фанатів. Він був вдячний, але не відчував цього зсередини. Тепер же він зрозумів їх повністю — і почав бажати Лі Хьонґджинові щастя й успіху так само, як його фанати бажали цього йому самому.
— Я зайнятий. Якби ні — я приходив би сюди щодня.
— …
Уджін на мить відклав думки про Голлівуд, але й втрачати цей шанс не збирався.
— Я уважно прочитав сценарій. Він продуманий до дрібниць. Як вам вдається так писати?
Уджін щиро захоплювався Х’ю Міллером як сценаристом. Він знав, наскільки складно створювати справді сильні тексти.
Погляди Х’ю і Уджіна зустрілися. Х’ю одразу відтиснув Рейфорда і став перед актором.
— Знаю, звучить як хвастощі, але сценарій же крутий, правда?
— Без сумніву. Кожен персонаж глибокий і живий. Такий текст неможливий без ґрунтовного знання культур. Я був у захваті, читаючи. А персонаж Джін, якого ви пропонуєте мені зіграти… настільки чарівний, що я не хочу віддавати його нікому.
Груди Х’ю гордо випнулися. Він тріумфально глянув на Рейфорда.
— Але тоді чому ми так і не почули від тебе відповіді? Я вже думав, ти відмовиш.
Х’ю спитав буденно, ніби всі його попередні переживання були вигадкою.