РОЗДІЛ 107
Була весна, але те, що він її не відчував, найкраще показувало його внутрішній стан.
— Яка у тебе весна? — спитав Уджін Хьон-Міна.
— Для мене, якщо я з моєю Ґґон, у мене завжди весна, — відповів той.
Він так прозвав свою дівчину через її прізвище Ґон. Варто було йому просто подумати про неї — і він уже світився від щастя. Але коли він глянув на Уджіна, на обличчі з’явилася гірка усмішка.
— А в реальності — суцільна зима, — пробурмотів він.
— До речі, ти цього разу знімаєшся в історичному проєкті? — спитав Хьон-Мін.
— Чому ти так вирішив? — перепитав Уджін.
— Усі подивилися на твоє волосся і здогадалися, — відповів той.
— За такого стану, що б я не робив, усе одно вляпаюся в історичний фільм, — сказав Уджін.
Після повернення з відпустки навіть Хван І-Йон була проти того, щоб він стригся, тож Уджін уже махнув на це рукою. Після розмови з режисером Юн Соном він без кінця крутив у голові різні думки. Принц Мьонґ-Хван із Red Enemy не давав йому спокою, але рішення так і не складалося.
Уджіну стало цікаво, яку саме “весну” Юн Сон хоче показати і як він збирається донести її людям. Тому він почав переглядати старі фільми режисера. Деякі він уже бачив, деякі — ні. Після перегляду останніх робіт Юн Сона Уджін відчув дивний спокій і полегшення. Він зрозумів: цей режисер дивиться на людей по-доброму. Red Enemy теж, імовірно, буде таким. І від цього йому стало ще цікавіше.
Чи зможуть люди відчути весну, навіть якщо фінал трагічний?
Дінь~
Повідомлення прийшло Уджіну, але зацікавився ним більше Хьон-Мін.
— Хто це тобі останнім часом шле якісь дріб’язкові повідомлення?
— Та якийсь тип. Наполегливий і надто вже завзятий, — відповів Уджін.
Він глянув у телефон, гадаючи, що там цього разу. Після останньої зустрічі Юн Сон час від часу писав йому й надсилав листи. Він переслав усі матеріали, які зібрав про принца Мьонґ-Хвана, навіть звітував про будівництво знімального майданчика і хід підготовки.
Коли Уджін спитав, навіщо взагалі щось готувати, якщо головного актора ще не затверджено, режисер відповів плачучим смайликом. Після зустрічі з Уджіном Юн Сон заявив, що надихнувся, і надіслав нову сцену, яку хоче додати до сценарію: як принц Мьонґ-Хван навчається танцю з мечем у Соль Ха. Читаючи її, Уджін мимоволі згадав минуле й усміхнувся.
Саме тоді він зрозумів, що мав на увазі Юн Сон, говорячи про весну, якої принц Мьонґ-Хван не відчував.
Ледь помітне тепло, що з’явилося всередині, і було тією весною.
— О Ха-На?
Уджін прочитав незнайоме ім’я в повідомленні.
— Це та сама О Ха-На, що колись була дитиною-акторкою? — спитав Хьон-Мін.
— Мабуть. Якщо мене затвердять на головну роль, О Ха-На буде моєю партнеркою, — відповів Уджін.
Після завершення кастингу на роль королеви Юн режисер Юн Сон повідомив Уджіну ім’я затвердженої акторки саме повідомленням.
— О Ха-На? Непогано. Їй цього року 21, тож ви знайдете спільну мову. Хай у неї образ розумної й хитрої, зате вона гарна й добре грає, — прокоментував Хьон-Мін.
Поки він шукав інформацію про О Ха-На, його очі загорілися.
— Ти серйозно думаєш над Red Enemy? — спитав він.
— Звідки ти знаєш? — здивувався Уджін.
— Є стаття. Там пишуть, що О Ха-На вже затверджена на роль королеви Юн у Red Enemy, а хоча виконавця ролі принца Мьонґ-Хвана офіційно не оголосили, ходять чутки, що це будеш ти — Чхе Уджін, — відповів Хьон-Мін.
Він показав Уджіну статтю. Там писали, що продюсери й інвестори ще з минулого року придивлялися до Чхе Уджіна, але через постійний опір режисера Юн Сона не могли визначитися з остаточним вибором.
— Тобі дзвонять, — сказав Хьон-Мін.
Уджін навіть не помітив вібрації — настільки вчитався в статтю. Він повернув телефон і прийняв дзвінок.
— Це неправда!
— Перепрошую?
Почувши на іншому кінці дроту різке заперечення, Уджін глянув на екран і побачив, що телефонує Юн Сон.
— Боже мій! Я не знаю, який ідіот це написав, але те, що я нібито був проти тебе, — брехня. Чиста брехня! Ти ж не образився?
— Звісно, ні, — відповів Уджін.
Він і так знав, як сильно режисер намагався його отримати, тож стаття його не зачепила.
— Правда? Фух, полегшало. Що за репортер таке пише? Краще б просто написали про кастинг О Ха-На, замість того щоб усіх втоптати в багнюку. І не думай дурного: ти — єдиний, хто може зіграти мого принца Мьонґ-Хвана, і якщо ти відмовишся, я взагалі не зніматиму цей фільм!
— Зачекайте, не треба так драматизувати…
— Ти де зараз? Може, зустрінемось?
Юн Сон згадав, що після кастингу в нього немає справ, і обережно поцікавився, де Уджін. Але Уджін похитав головою й чемно завершив розмову, сказавши, що зараз із другом.
— Схоже, попри статтю, режисер дуже хоче тебе затвердити, але ти все ще не вирішив, так? — спитав Хьон-Мін.
За тоном розмови й збудженим голосом режисера, що проривався з телефону, Хьон-Мін швидко все зрозумів і аж світився від інтересу.
— Чому ти не хочеш брати роль принца Мьонґ-Хвана?
— Бо він реальна історична особа. Це нецікаво, — відповів Уджін.
— Хіба це не робить його ще привабливішим?
Уджін глянув на нього так, ніби той змолов дурницю.
— Усі ніби його знають, але насправді ніхто нічого не знає, бо це історична постать. Хіба не круто, що ти зможеш створити нового принца і показати його людям? Можливо, коли говоритимуть про принца Мьонґ-Хвана, перше, що спадатиме на думку, будеш ти, — пояснив Хьон-Мін.
Він мав на увазі, що з часом образ історичної постаті переписується актором, і хотів, щоб це зробив Уджін.
— Чому? — спитав Уджін.
— Бо мені теж подобається принц Мьонґ-Хван. Якщо ти зіграєш його, це буде так реально, що мені стане боляче й сумно… але водночас я буду щасливий. Я тішитимуся, думаючи: «Ага, принц Мьонґ-Хван — мій друг», — відповів Хьон-Мін.
Уджін запитав, чи не завадить це співпереживати персонажу. Він сказав, що було б складно зосередитись, граючи історичну постать, коли це робить твій друг. Хьон-Мін лише знизав плечима.
— Він історичний, але той принц на екрані — вигаданий. Не забивай собі голову. Принц Мьонґ-Хван — це просто роль, яку актор Чхе Уджін має пройти й подолати. Вирішуй сам, але не відмовляйся лише через тягар історичності, — сказав він.
Навіть якщо сценарій базується на фактах, стовідсоткової правди там не буде. У підсумку принц Мьонґ-Хван у фільмі — це новий персонаж, створений актором.
— Ти досить раціональний, — зауважив Уджін.
— Більше того, принц Мьонґ-Хван помер, не доживши до тридцяти. Це означає, що роль має грати молодий актор, і серед усіх у своїх двадцятих чи на початку тридцятих кращого за тебе немає, — сказав Хьон-Мін.
— Ей, такі компліменти мене напружують, та й акторів за тридцять п’ять повно, — відповів Уджін.
Назвавши кілька імен, він почув, як Хьон-Мін відмахнувся й скривився.
— Навіть якщо актор доглядає за собою і виглядає молодше, від нього все одно тхне віком. Якщо чесно, всі, хто грав принца Мьонґ-Хвана до цього, були занадто старі. Люди навіть дивувалися, дізнавшись, що принц помер до тридцяти. Історію перекрутили. І ще одне: навіть якщо ти захочеш зіграти його пізніше, ти вже не зможеш, тож користуйся шансом зараз, — сказав Хьон-Мін.
Він так наговорився, що зголоднів і схопив чашку, але, помітивши, що вона порожня, задумливо покрутив її.
— Може, ще замовити?
— Ти ж казав, що сюди має прийти міс Ґґон. Ти з нею каву пити не будеш? — спитав Уджін.
Вони сиділи в новій філії кафе, куди часто ходили раніше. Під час зйомок драми Уджін знову зустрів власника, і з того часу інколи заходив сюди.
До зустрічі Хьон-Міна з дівчиною ще був час, тож Уджін залишився з ним. Коли він глянув на годинник, Хьон-Мін, ніби здавшись, поставив чашку.
— До речі, з якого часу Тхе-Хва знову підпрацьовує?
Уджін прошепотів це, дивлячись на Кім Тхе-Хва, яка за стійкою вчилася, бо клієнтів не було. Після першого іспиту він думав, що більше її не побачить, і ця несподівана зустріч була ніяковою. Вона хотіла пригостити його кавою — за парасольку й за те, що нормально не вибачилася минулого разу, але кава коштувала дорожче за її погодинну оплату, і він відмовився.
— Схоже, власник попросив її, бо нікому іншому не довіряв. Він сказав, що не проти, якщо вона вчитиметься, коли немає клієнтів, — відповів Хьон-Мін.
Власнику потрібна була надійна людина, а взамін він не ліз у її справи. Хьон-Мін знав це краще за Уджіна, бо часто приходив сюди з дівчиною.
— Я спитав її про іспит після твоїх слів. Вона сказала, що за попередніми оцінками пройшла.
— І вона все одно працює? — спитав Уджін.
— Мабуть, їй складно. Вона ж втратила стипендію минулого семестру. Стривай! Тобі взагалі не личить таке казати, — раптом зауважив Хьон-Мін.
Життя зірки, навчання, підготовка до іспиту — Уджін і так тягнув занадто багато. Хьон-Мін, який щойно підбивав його взяти роль, тепер уже казав відмовитися від принца Мьонґ-Хвана. Як не крути, це виглядало б жадібно.
Поки вони говорили, дзенькнув дзвіночок на дверях — хтось зайшов, але ніхто, крім працівниці, не звернув уваги.
— Глухий удар!
Раптовий звук змусив усіх обернутися. Він долинув від стійки, де сиділа Кім Тхе-Хва. Перед нею стояла жінка середнього віку з сумкою в руці, киплячи від люті.
— Як ти смієш! Як ти могла таке зробити?! Паскудо! Стерво!
З кожним словом вона била Кім Тхе-Хва сумкою по голові. Саме цей звук усі й почули. Поки інші клієнти завмерли, Уджін і Хьон-Мін підхопилися.
— Пані, ми не знаємо, що сталося, але давайте поговоримо спокійно, — сказав Хьон-Мін, стаючи між жінкою й Тхе-Хва.
Уджін мовчки схопив сумку, перекривши удари.
— Хто ви такі?! Це сімейна справа, не лізьте! — огризнулася жінка.
Вона була підозріло схожа на Кім Тхе-Хва. Уджін глянув на приголомшену дівчину, яка підвелася й кивнула.
— Це моя мама, — сказала Кім Тхе-Хва.
— Перепрошую?..
— Все гаразд. Це дрібниці, — сказала вона й підійшла до матері.
— Мамо…
— Як ти посміла ігнорувати мої дзвінки?!
— Будь ласка, не тут. Ходімо надвір. Поговоримо там, — сказала Кім Тхе-Хва.
Вона подала знак іншій працівниці й, тягнучи матір за руку, вийшла з кафе.
— Що за… Вона ж реально її лупила. Може, нам піти за ними? — занепокоєно сказав Хьон-Мін.
Його аж пересмикнуло, коли він зобразив той удар. Він ненавидів насильство, а тим паче сімейне.
— Вона не соромилася бити її при всіх. А що буде надворі? — тривожно додав він.
Уджін стримав Хьон-Міна.
— Я піду за ними. Ти залишайся, — сказав він.
Уджін вважав, що насильство в родині — це неприйнятно. Він і так збирався йти, тож вирішив простежити за Кім Тхе-Хва. Втручатися в чужі сімейні справи він не хотів, але залишати людину з такою агресивною матір’ю було небезпечно.
— Подзвони мені потім, — сказав Хьон-Мін.
Уджін кивнув і вийшов. Він побачив, як Кім Тхе-Хва веде матір до парковки за будівлею. Ледь прочинивши двері, Уджін помітив їх у кутку, подалі від входу. Він став за колоною, готовий рвонути, якщо жінка знову підніме руку.
— Ти жорстока. Я ще не бачила такої жорстокої дочки, — сказала мати.
— Я надіслала гроші, — відповіла Кім Тхе-Хва.
— Думаєш, цього досить?! — закричала жінка.
— Минулого місяця я не могла підробляти репетиторством, дещо сталося. Це всі гроші, що в мене є, — сказала Кім Тхе-Хва.
Із цих слів Уджін зрозумів: родина не знала, що вона складала іспит.
— Ага, звісно! Ти просто сховала гроші. Твоя сестра горбатиться у Британії, а ти тут живеш собі спокійно й навіть не хочеш її підтримати. Хіба я не казала, що їй треба готуватися до конкурсу й брати приватні уроки?! — кричала мати.
Вона тиснула пальцем на лоб доньки. Це було не так жорстоко, як раніше, тож Уджін стримався, залишаючись на місці.