РОЗДІЛ 106
— Я писав Red Enemy, спираючись на листи, якими принц Мьонґ-Хван обмінювався з друзями, на свідчення людей із його оточення та матеріали, які я зібрав, прочісуючи хроніки й спілкуючись з істориками. Я не писав сценарій абияк, — пояснив режисер Юн Сон.
Він детально розповів скільки сил і часу вбив на збір матеріалів про принца Мьонґ-Хвана. Його обличчя світилася пристрастю, і було очевидно: він по-справжньому обожнює й шанує цього чоловіка.
— Дехто каже, що принц Мьонґ-Хван любив мистецтво й знаходив утіху в куртизанках, але насправді в нього була легка мізофобія, тож я дуже сумніваюся, що він справді обіймав їх, — сказав режисер.
Уджін перестав їсти й запитав:
— Звідки ви це знаєте?
Він не міг не здивуватися: Юн Сон торкнувся деталі, про яку ніде не писали.
— Ха, це дрібниці. Соль Ха була куртизанкою, близькою до принца Мьонґ-Хвана, і в записах зазначено, що вона навчала інших куртизанок. Оскільки принц не терпів пити з келихів, яких торкалися інші, йому готували окремий келих, а тканину, якою він витиратися, одразу викидали. Він не дозволяв жодної плями на одязі, тож куртизанок попереджали бути максимально обережними, коли його обслуговували, — пояснив режисер.
Слухаючи це, Уджін згадав минуле. Якщо подумати, куртизанки, яких навчала Соль Ха, були спритні й делікатні, і з ними йому справді було комфортно.
— Усі казали, що це нормально, мовляв, він же принц. Але тоді я зрозумів, що це мізофобія. Принц Мьонґ-Хван цінував мистецькі здібності куртизанок і не шкодував підтримки для талановитих, але я переконаний: він не торкався жодної з них. Це не та людина. Я також з’ясував, що принц злився, коли його питали, чому він не взяв Соль Ха, свою близьку подругу, в наложниці, — додав Юн Сон.
Принц Мьонґ-Хван найбільше цінував Соль Ха, і люди підозрювали любовний трикутник між ним, Соль Ха та королевою Юн. Але Юн Сон не знайшов жодного доказу романтичних стосунків між принцом і Соль Ха.
— Не лише я — інші історики теж вважають, що Соль Ха була його спорідненою душею. Ми також думаємо, що, коли вона померла молодою, принц прошепотів: «Тепер під цим небом у мене не залишилося жодного друга, який би по-справжньому мене розумів». Але це була не скорбота за коханою, — сказав він Уджіну.
Уджін несвідомо кивнув і продовжив:
— Соль Ха була найкращою танцівницею того часу. Кажуть, що, будучи жінкою, вона вкладала в танець жорсткий і сильний дух. Чесно кажучи, її поради зіграли велику роль, коли принц Мьонґ-Хван сублімував фехтування в танець із мечем. Ні… думаю, так воно й було.
Усвідомивши, що випадково озвучив правду, Уджін швидко змінив тему: історія про те, як принц прислухався до порад Соль Ха під час тренувань, ніде не була зафіксована.
Уджін раптово згадав Соль Ха — друга з минулого життя. Якщо проводити паралель, вона була для нього такою ж, як Хьон-Мін тепер. Їхня дружба була чистою і щирою, поза статтю й становищем. Був час, коли вони розмовляли до світанку, навіть не помітивши, як ніч минула, і обмінювалися віршами, коли перші промені сонця проникали крізь вікно.
Той вірш нині змушує школярів стогнати над підручниками, але тоді принц Мьонґ-Хван міг виговорити весь свій біль і тривоги поруч із Соль Ха. Він навіть пропонував визволити її з будинку розпусти, та вона відмовилася: де б вона не була, вона все одно залишалася Соль Ха, куртизанкою. Вона сумно усміхнулася й сказала, що лише там могла танцювати вільно, як жінка.
— Я впевнений, що смерть Соль Ха жорстко вдарила по ньому, і думки про смерть та страх більше ніколи її не побачити сильно вплинули на нього, — сказав Уджін.
— Так. І саме тому він зрештою зробив той вибір, — відповів режисер.
— Для принца Мьонґ-Хвана королева Юн була важливою людиною, але Соль Ха — та, хто найсильніше вплинула на нього за все життя, — додав Уджін.
— Ми думаємо однаково, — кивнув Юн Сон.
Почувши слова Уджіна, режисер не вважав їх безглуздими — навпаки, він глибоко співпереживав і був зворушений. Коли він уявляв, як народився танець із мечем принца Мьонґ-Хвана, єдиний висновок був очевидний: Соль Ха. Але люди відмахувалися, мовляв, неможливо, щоб принц держави навчився такому жорсткому, енергійному танцю від куртизанки.
Насправді ж між принцом Мьонґ-Хваном і Соль Ха не було великої прірви. З точки зору Юн Сона, вона була єдиною людиною, з якою принц справді був близький і багато розмовляв.
— Можливо, у нас із вами значно більше спільного, ніж ви думаєте, — сказав режисер.
Наче знайшов спільника, Юн Сон подивився на Уджіна сяючими очима. Йому здавалося, що він каже: «Ти такий самий фанат принца Мьонґ-Хвана, як і я». Режисер дійшов висновку, що Уджін відмовляється від ролі не тому, що не любить принца, а тому, що боїться не зуміти його правильно зіграти.
— П-почекайте. Якщо чесно, я… не та людина, — сказав Уджін.
Але для Юн Сона він уже був саме такою людиною.
— Подумай над цим, — запропонував режисер.
Він широко розкинув руки, мов у маренні:
— Я впевнений, що принц Мьонґ-Хван був самотній усе життя, і єдиною людиною, перед якою він міг відкритися, була куртизанка. Для нього, попри батьків, братів, друга й кохану, це було те саме, що не мати нікого. Найближчі використовували його як інструмент у політичних іграх. Але чи зламався він? Чи став плазувати?
Юн Сон уже говорив не для відповіді — він захлинувся власною ідеєю.
— Я захоплююся його духом і волею. Він щиро любив мистецтво, а не прикидався, щоб триматися подалі від політики. Він не був нерішучим через королеву Мун-Джин. Йому просто було байдуже. Поки його воля не була зламана, він залишався щедрою людиною, — пояснив режисер.
Уджін лише ковтав воду. Хоча сказане було близьке до правди, факти були перекручені. Принц Мьонґ-Хван не був ні щедрим, ні ліберальним — йому просто було байдуже, а дріб’язковість він вважав негідною. Юн Сон, напевно, не уявляв, скільки зусиль принц витрачав, щоб жити гідно.
— Хіба він не був упевненим, коли зустрічався не лише з королем, а й з міністрами та навіть послом династії Мін? Хіба не вражає, як він своєю майстерністю й пихою змусив їх схилитися й вибачатися? — спитав режисер.
Насправді тоді принц просто вважав сміховинним, що мінські посланці зневажали поезію Чосону прямо перед ним. Він був найкращим письменником Чосону, і навіть у Мін не було рівних йому — тож хто вони такі, щоб дивитися на нього зверхньо?
— Він навіть дбав про простих людей. Одного разу він урятував людину, з якої знущався високопосадовець. Якщо говорити сучасною мовою — байдужий, але турботливий, — сказав режисер.
Тоді принц просто тому, що той віце-міністр здійняв галас і забризкав йому одяг брудом, зірвався й хльоснув їх батогом. Лише потім з’ясувалося, що чиновник домагався доньки простолюдина, бажаючи зробити її наложницею. Так чи інакше, принц уже втрутився й мусив її врятувати.
— Коли я думаю, як він помирав, згадуючи самотнє життя, мені боляче. Адже зараз так багато людей люблять і шанують його, — сказав Юн Сон.
Уджіна, колишнього принца Мьонґ-Хвана, ці слова не зворушили.
— І що з того? Хіба його духу стане легше від того, що він отримає те, чого не мав за життя? — запитав він.
Уджін визнавав, що принц Мьонґ-Хван — одне з його минулих життів, але його почуття не хитнулися. Коли принц заплющив очі, те життя закінчилося. Уджін не хотів, щоб стара біль і емоції затягнули його в новому житті. Саме тому він і відмовився від ролі. Він боявся, що межі між минулими життями розваляться, щойно він почне грати принца Мьонґ-Хвана. Читаючи Red Enemy, він нервував, бо сценарій витягував назовні те, за що йому було соромно.
— Я не знаю, але це втіха для живих, — сказав режисер.
— Для живих?
— Для багатьох принців Мьонґ-Хванів, які зараз живуть у цьому світі, — відповів він.
Уджін не до кінця розумів, що має на увазі Юн Сон.
— Навіть якщо принца Мьонґ-Хвана не любили батьки й брати, він не дозволив їм керувати собою як політичним інструментом. Він любив себе найбільше, і тому я хочу показати справжнього принца Мьонґ-Хвана тим, хто живе в подібних обставинах. Те, як він любив і як жив, — пояснив режисер.
Уджін на мить замовк. Він ніколи не думав, що хтось дивиться на принца Мьонґ-Хвана під таким кутом. Моргнувши кілька разів, він заговорив:
— Але ж зрештою принц Мьонґ-Хван обрав самогубство. Як це може когось утішити?
— Попри те, що королева Мун-Джин підняла заколот, прагнучи трону, принц гордо підняв меч і націлив його на неї та її прибічників. Це самогубство? Чи вибір захистити себе до кінця? Якби він зійшов на трон, став би лише маріонеткою. Як Юн Чонґ, який посів трон замість нього після заколоту, — сказав Юн Сон.
Уджін присягнувся б, що тоді принц не думав нічого подібного. Хоч усе й закінчилося саме так, правду знали лише мертвий принц і він сам, і це була темна історія, яка назавжди залишиться похованою.
Саме тому Уджіну було шкода принца Мьонґ-Хвана з Red Enemy. Через те, що правда загубилася в історії, будь-який актор хапався б за цю роль — його подали крутим, об’ємним персонажем. Якби Уджін не мав спогадів про минулі життя, він теж погодився б без роздумів.
— Навіть якщо надворі весна, принц нарікав, що паморозь під його ногами ще не розтанула, і моє маленьке бажання — подарувати йому весну, — сказав режисер.
— Весну? — перепитав Уджін.
— Саме так. Весна прийшла, але він не встиг її прожити. Хай як самотньо йому було, його любили й цінували. Я хочу сказати йому, що весна, якої він не знав, була поруч. І завдяки спадщині, яку він залишив, наша весна настала. Я хочу зробити йому подарунок — поставивши фокус на ньому, — відповів Юн Сон.
Почувши це, Уджін відчув, як наївна пристрасть і любов режисера б’ють просто в серце, паморочать голову й розпалюють вогонь усередині.
— І я хочу сказати це іншим принцам Мьонґ-Хванам, які живуть нині: насолоджуйтеся весною, що приходить у ваше життя, і це не ваша вина, що вас не любили. Провина — на тих, хто не здатен любити, — додав режисер.
Після цього Уджін дійшов висновку, що минуле Юн Сона колись було схоже на долю принца Мьонґ-Хвана, і саме він допоміг режисерові зустріти нову весну.
— Як фільм може принести людям весну? — запитав Уджін.
Юн Сон усміхнувся, як дитина, і відповів:
— Дізнаєшся, коли почнемо зйомки.
Він спокушав Уджіна, питаючи, хіба тому не цікаво, яку саме весну вони створять.