03. Нове життя (2) — 12 розділ
— Няня или училица? Навіщо їм це потрібно? — запитала мадам Отіс з блискучою посмішкою, невгасимо попуючи чай.
Рішель затремтів губи. Що вона мала на увазі, кажучи, що дітям не потрібно няньки чи виховання? Тоді навіщо їм наставник?
Різкі слова підступили до горла і полоскали язик, але вона мусила замовкнути. Зрештою, ця жінка була її роботодавецькою.
Почувши, як мадам Отіс хвалиться своїми коштовностями, Рішель згадала про близнюків. Можливо, колишній наставник звільнився не тільки через проблеми з дітьми. У будь - якому разі Рішель була готова взяти на себе роль няньки, дисципліни і наставниці для близнюків. На щастя, вони дуже добре слухали її, можливо тому, що відчували її прихильність. І чим більше вона закохувалася в дітей, тим сильніше їй ставало не по собі мадам Отіс.
— Пойдёмте снідати.
— О! Наставница!
Діти, що Хіхікуються, не вагаючись притиснулися до Рішель.
Рішель і близнюки їли в дитячій кімнаті. О восьмій годині зранку візку з смачним сніданком привозили до дверей. Порожні тарілки потрібно поставити ортовано на візок до дев'яти годин і виставити її перед дверима, щоб його забрати.
Коли Рішель почала розставляти тарілки на стіл, Пенні зачепила ніжками і сказала:
— На-ас-та-ав-на! Я не хочу снідати!
- Я теж! — Викрикнув у відповідь Ніро.
Рішель ігриво нахмурилась, малюючи молоко в чашку.
— Але якщо ви не поснідаєте, то у вас буде недостатньо енергії для того, щоб гратися стільки, скільки хочете.
Діти простягнули одне й те ж саме: « Не хочу» і хихикали.
Рішель щільно стиснула губи. Вона добре знала, що діти не послухаються у такі моменти. І все ж їй потрібно було якось нагодувати близнюків сніданком. Що ж робила їхня нянька, коли вони були зовсім малими? У Рішель закрутилася голова.
- Добре, тоді мені доведеться самій з'їсти всю цю смакинку. Їжа виглядає так апетитно!
— Не особо.
— Тоді може, влаштуємо змагання на швидкість? Хто швидше з'їсть свою їжу? Пені чи Ніро?
— Це не весело, наставница.
Вона з усіх сил намагалась, але в відповідь знаходилася лише байдужість. Рішель потерла руки під столом іскоса подивилася на годинник.
« Майже дев'ять годин...»
Час сніданку від восьми до дев’яти годин. Звичайно, згідно з правилами у листі...
[Їда доставляється в визначене місце і час три рази на день. Про місце і час ви будете проінформовані в перший день роботи.
Будь ласка, не їжте і не пийте в особняку поза позначеним місцем та часом прийому їжі. Ніколи не порушуйте цього правила. Він дуже чутливий до запаху їжі.
Зокрема, ніколи не приносите їжі з собою. Коли він вчуть запах і піде шукати вас, ви не будете раді зустрічі з ним. Він дуже любить м’ясо, і його завжди не вистачає.]
Так було написано.
Зрештою вона прибрала зі столу тарілки, так і не добившись від дітей, щоб вони поїли. Погане передчуття, що щось станеться ось-ось, у неї розболілася голова.
І передчуття виправдалося.
Пені зголодніла. Не могли б ви принести мені що-небудь перекусити?
Одинадцять годин. До обіду залишався лише годину. Пені, яка малювала лід на животі на килимі, раптово скрикнула. Ніро кинув кольорові крейки і закричав:
Я голодний! Я вмираю з голоду!
— Якщо я зараз не перекусу випічкою, то мій живіт приліпить у спині!
Близнюки одночасно дуже широко відкрили роти і занули.
Спочатку Рішель спокійно повернула кольорові креветки на місце. Ніколи не слід звертати увагу на їх удавані крики та істерики.
А потім...
будь ласка на годинник. Скільки зараз часу?
— Я не знаю!
Пені не знає. Тоді, може бути, Ніро?
— Я, я знаю! Одинадцять годин!
— Ого! Це чудово, Ніро! Так! Я повинна намалювати тобі квітку в похвальній зошиті.
— Хи-хи!
Ніро негайно перестав плакати і розтрощив плечі. Пені теж замовкла і втупилася на годинник. Рішель плескнула в долоні і обережно намалювала квітку у похвальній тетраді Ніро. Діти завжди хотіли робити те саме, але їм подобалося змагатися. Щоразу, коли мова йшла про похвальну тетраді Рішель, вони порівнювали кількість намальованих кольорів і не звертали уваги ні на що інше.
« Гарна ідея з похвальною тетрадью».
Це привернуло увагу близнюків. Рішель зітхнула з полегшенням. Але дітям ніколи не можна було втрачати пильності. Пені вихопила похвальну тетрадь Ніро, штовхнула її і стала б'яніти ногами:
— Я голодна!
— Пенни.
— Наставница, сходьте на кухню і принесіть мені щось смачненьке. А? Будь ласка.
Рішель помітила, як вибухнуло очі дівчинки, коли вона згадала кухню. Якщо ситуація зайшла так далеко, у неї залишається тільки один вихід.
— Ладно. Пені і Ніро малюватимуть обличчя одне одного, добре?
— Ага!
Пенні знову стала такою, як фея. Рішель посміхнулась і вийшла з дитячого.
— Кухня.
Обличчя Рішель стало похмурим. Вона сказала, що повернеться, але на кухню не піде. Вона повільно рушила коридором, кинувши погляд на рожевий сад за вікном. У неї в голові з’явилися спогади місяця давності. Перший день її приїзду до Бертранд. Атмосфера особняка, яка була якимось напруженим і лист від невідомої адресанта, яке вона знайшла у своїй кімнаті. За останній місяць своєї роботи в особняку Рішель ніколи не забувала зміст листа.
[Кухня - це територія виключно шеф-півара. Його влада абсолютна, і ніхто не може заперечувати проти цього. Ні в якому разі не заходьте на кухню.]
Вона згадала один з пунктів, який суворо забороняв ходити на кухню. І дітей, які попросили її поїхати туди.
Насправді це був не перший раз, коли Пенні і Ніро змушували її йти на кухню. Це правда, що близнюки дуже люблять Рішель і ходять за нею по п'ятах. Але діти часто вимагали від неї те, що порушувало "правило Бертранд". Зазвичай вони просили її піти на кухню, тому що нічого не їли і потім голодували, а іноді наполягали на грі в п'ятий сад. Це виглядало так, ніби вони спеціально намагалися змусити її порушити правила.
У перший день Рішель довелося докласти неабияких зусиль, щоб заспокоїти дітей. Але тепер вона знала. Близнюки не надавали особливого значення своїм словам і з часом швидко забували про них. Все, що їй потрібно було зробити це переключити їхню увагу на щось інше або показати, ніби вона йде виконувати їх прохання.
На цей раз, якщо вона трохи прогуляється по коридорах до 12 годин і повернеться в кімнату з візком із обідом, який завжди був вчасною стравою, діти зустрінуть її як нічого не трапилось. Рішель почала пристосовуватися до нового життя.
« Ні, не впевнена, що я дійсно звикла".
Рішель напружилася. Їй назустріч йшла пильно дивлячись на неї служниця. На жаль, поряд нікого не було. Рішель випростала спину, яку на мить розслабила, і спокійно закрила. Служниця зі шваброю в правій руці підходила все ближче.
« Все гаразд, все в порядку».
Коли вона наближалася, кутки її губ поступово піднімалися. Білки широко відкритих очей яскраво сяяли. Все тіло Рішель напружувалося. Коли служниця опинилася поруч, від неї можна було відчути густий аромат троянд. Рішель злегка кивнула, витончено посміхаючись і намагаючись не показувати відрази. Вона пройшла повз служниці. Рішель не зводила з неї очей, але вона не зупинилася.
Тепер все...
— Наставница Говард.
— Ах!
Ціпка рука різко схопила її за ліве зап'ястя. Рішель повернулась до служниці, тихо застонавши. Неприродно відкриті очі виявилися настільки близько, що можна було навіть втратити ніс.
— Наставница, наставка Ховірд.
Служниця дуже усміхається. Вузьки її рота гротескно підняті майже до очей, обкриваючи червоні дєси.
У горлі встав сухий кошок. Тук, тук. У вухах стукало. Серце Рішель билося так, наче кричала.
- Знаєте, я хотіла поговорити з вами.
— Це, давайте. Але не могли б ви відпустити...
Коли Рішель спробувала звільнитись, рука служниці, якою вона тримала її за зап'ястку, сильніше стискалася. З такою силою було б не дивно, навіть якби вона розчавила її тіло і кістку. Дихання Рішель стало більш хрипким.
У цей момент її осінило. Якщо вона не вибереться з цієї ситуації прямо зараз, то обов’язково станеться щось жахливе.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand