03. Нове життя (3) — 13 розділ
— Відпустіть мене!
— Я хочу з вами дружити. Чи не могли ви запросити мене до себе в кімнату? У вставці чудова кімната. Роза можна побачити з вікна, троянди видно на ліжку. Рози є навіть на килимі. В особняку багато троянд. Дозвольте мені показати вам троянди. Люди люблять троянди. Добре, що у вашій кімнаті є троянди. Рози робить нас щасливими.
Служниця все продовжувала своє беззв’язане безглузде бурмотіння, а біль у зап'ясті Рішель тим часом посилювався.
Що вона могла зробити, щоб звільнитися? Що вона могла зробити?
« »Думай. Думай, Рішель Говард»
Потрібно згадати "правила Бертранда". Там йшлося про те, що робити з тим працівником, який говорить дивакуватості.
Яка причина нинішньої поведінки цієї людини?
якби ви запросили мене до себе в кімнату. Повеселися б, якби трояндові пелюстки. Люди люблять їх.
"Ах".
Добре.
Рішель проковтнула підступи сльози. Вона опустила праву руку, якою намагалася відштовхнути руку служниці, і випрямила спину, намагаючись втримати тремтіння у тілі, але це не дуже допомогло.
- Мені це не подобається.
Вона сподівалася почути її слова рішуче. Служниця замовкла. Рішель знову чітко сказала:
— Я не хочу запросити вас до себе.
—...
О, усміхнувшись покоївка була схожа на побиту ляльку.
Її рука повільно розтиснулася. Рішель обережно вивільнила зап'ястя і спокійно відступила назад. Вона не зводила очей зі служниці.
Крок за кроком, назад. Поволі, але служниця слідувала за нею, все ще посміхаючись. На щастя, це був третій поверх. Кімната Рішель була неподалік. Вони дійшли до кінця коридору і опинилися перед дверима своєї кімнати. Пошаривши рукою Рішель повернула дверну ручку і увійшла всередину. Служниця не пішла за нею, але все ще дивилася на неї з такою ж незмінною усмішкою.
"Думай, думай"!
У листі говорилося не лише про відмову. Отже, коли хтось просить запросити його до вашої кімнати, потрібно....
[Як вам було повідомлено, всім працівникам особняка представлені індивідуальні кімнати. Доступ до будь-якої кімнати з причин, що не пов'язані із роботою (убірка і т.д.) строго заборонено.
Якщо хтось, незалежно від ступеня його близькості з вами, захоче запросити вас до своєї кімнати, негайно і рішуче відмовтесь, а також, не сводячи з нього очей, поверніться в свою спальню і тричі відкрийте та закрийте двері. Після цього вас більше не будуть запрошувати.
Якщо комусь потрібно буде зайти до вашої кімнати в робочі цілі, ніхто не питатиме у вас дозволу. Будь ласка, завжди пам'ятайте про це.]
Коли Рішель згадала правила, вона взяла ручку і зачинила двері. Потім відкрила. Усмішка зникла з обличчя служниці. Знову зачинила двері, потім відкрила її. Служниця пильно дивилася на неї. Нарешті, в останній раз зачинила двері і відкрила їх. Служниця перестала жахливо посміхатися. Знову закрила. Її руки тремтіли. Вона виконала всі інструкції. Служниця все ще за дверима? Або пішла?
У цей момент пролунав дзвіночок, який оповіщав полудень. Час було забирати обід близнюків.
—...
Після хвилинної зміни Рішель зібралася з духом і відчинила двері. Снаружи більше нікого не було. У неї підсмажилися ноги. Деякий час вона сиділа на підлозі, тримаючись за дверну ручку. Її серце билося швидше, ніж в перший раз, коли вона попросила відстрочити оплату по рахунках.
Близнюки були не єдиними, хто намагався змусити її порушити "правила Бертранда". Працівники іноді пропонували їй піти на кухню перекусити, коли вона гуляла. Дехто запитував, чи не хоче вона поїхати в центр міста у ці вихідні. Але вона могла поклястися, що вперше зустріла працівника, який вів себе настільки дивно.
Рішель почекала, поки заспокоїться серце.
« Все гаразд, все в порядку».
Вона вже місяць знала, що з цим палацом щось не так. Вона ще ніколи не бачила, щоб якийсь працівник вів себе дивно, але розуміла, що написане у листі було не жартома.
Наче вона нічого не чує, наче щось бачить.
« Я справлюсь. Я можу це витримати".
Рік - це не так вже й довго.
Рішель піднялася зі свого місця. Поправивши спідницю, вона додала обличчя виразі, який б приховав її хвилювання.
До дитячого вже привезли візок з обідом. Рішель вкатил її до кімнати.
ніро! Дивіться, а ось і смачний обід!
Але страждання Рішель ще не закінчилися.
— Пені? Ніро?
Дрогожаний голос затих, так ніким і не почутий. Коли Рішель усвідомив ситуацію, вона безсило опустила руки. Широко відкриті очі наповнилися жахом.
Близнюки зникли.
*
Куди вони поділися? Куди вони могли піти?
Вона підібрала довгу спідницю і побігла вниз по сходах. Така поведінка була неприйнятною для леді, але зараз її це не турбувало.
Прохідні робітники віталися з нею:
— Наставница.
— Добрий день, наставница.
Ніхто не запитав, що відбувається і чи потрібна їй допомога. Працівники особняка здебільшого були байдужі. Якщо це не було в їхніх обов’язках, то вони не втручалися. Для Рішель, яка не мала часу на довгі розмови, це було якраз вчасно.
Нарешті вона відчинила парадні двері і вибігла в сад. Аромат яскравих троянд заглушив її з голови до ніг. Рішель на мить зупинилася. Земля все ще була вологою через сильний дощ минулої ночі. Вона на мить задумалася, а потім припустила:
« Діти казали, що їм подобається грати під дощем. Зараз дощу немає, але вони можуть грати в калюжі після дощів."
Добре, тоді потрібно знайти лужу.
Перш за все Рішель пішла оглядатися поблизького до особняка.
Прочісувати мокрий сад було нелегко. Крім того, було складно зорієнтуватися, тому що скрізь росли троянди, троянда і ще раз троянд.
« Мені слід було частіше виходити на вулицю! »
Але вона нічого не могла з цим вдіяти, тому що цілодобово займалася із дітьми і готувалася до занять, у неї не було часу спокійно оглянути окупації. І все ж їй слід було ходити по них у вільний час. Ще ніколи вона так не розчаровувалася в своєму незнанні плану садів, як зараз.
Рішель відтворила в голові карту особняка. Вона всього лише мигцем ознайомилася з нею, але могла чітко представити її у своїй голові.
« На карті особняка... Якщо пройти прямо сюди, можна побачити маленьку рищу».
Можливо, там є калюжа, яка б сподобалась дітям.
Коли вона припала до пам’яті, то загорнула в кут. Роза в саду за особняком трохи вища, ніж деінде. Це вигляд їй був знайомий, вона постійно бачила його зі свого вікна.
Але сьогодні серед троянд було щось таке, чого не мало бути там.
— Людина?
З-під пишного рожевого куща стирчали шкарпетки коричневих черевиків. Обличчя Рішель побіліло. Судячи з того, що шкарпетки спрямовані вгору, взуття було на комусь. Дивлячись на це, вона могла думати тільки про погане.
— Э, эй!
Рішель без подальших коливань кинулася до нього. За цей короткий час в її голові промайнули різні думки. Що сталося? Садівник? Ні. Для садівника надто розкішне взуття. Хтось проходив повз і впав?
За трояндами виявлено досить великий простір, щоб в нього міг залізти людина. Рішель пробралася всередину, намагаючись не подряпатися об стебла.
Нарешті вона побачила власника пари черевиків.
—!
Рішель втратила дар мови.
« Алан Отіс?»
Вузький простір за стіною рожевих кущів. Він був там.
Очі закриті, руки акуратно складені на животі. Він був схожий на труп у труні або на ляльку, яка набридла дитині, і він її кинув. Але Рішель не злякалася. Вона радше відчувала, ніби спостерігає за сценою трагедії, яка зображена на відомій картині. Їй навіть здавалося, що вона потрапила в зовсім інший світ через троянди.
Підійняв вітер. Тінь від дерева з видовженими гілками впала на хлопця. Його довгі вії задрижали, можливо, тому що він відчув присутність Рішель.
Рішель, затамувавши подих, спостерігала, як його повіки розгулювалися з голубим ранковим небом. Розсіяний погляд байдуже дивився на важкі хмари попільникового кольору, які в будь-який момент могли розпастися дощ. Потім він довго не рухався. Рішель наважилася кинутись навколішки біля нього.
- Містер Отіс, з вами все гаразд? Якщо вам важко встати, я допоможу вам...
У вухах спантеличеної Рішель пролунав тихий баритон - щось середнє між голосом хлопчика і хлопця. Алан Отіс вимовив:
- З цього вікна...
Коли вона простежила за його поглядом, то побачила вікно. Це було вікно його кімнати на третьому поверсі особняка.
я помру, якщо ви стрибну з цього вікна?
[Прим. Редактор: служба явно обкурилась трояндами, хах.]
[Прим. Перекладач: 100% ванни з трояндами тут краще не приймати.]
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand