Чень Суян розплющив очі на лікарняному ліжку, відчуваючи в усьому тілі таку слабкість, що не міг навіть поворухнутися.
Він довго вдивлявся у білу стелю та ніжно-зелені занавіски навколо, поки його свідомість повільно, крок за кроком, поверталася до тями.
Крапельниця безшумно відраховувала краплі ліків, що вливалися у вену на тильному боці долоні, через що вся рука здавалася прохолодною.
Коли думки нарешті впорядкувалися, Чень Суян кліпнув очима, згадуючи все, що з ним сталося.
Досвід перебування всередині роману залишався в його голові неймовірно чітким. Він і подумати не міг, що після того, як провів поруч із Ґу Фейді десятки, майже сотню років, він зможе повернутися у цей світ після спокійної смерті від старості.
Спогади до перенесення ринули на нього хвилею, нагадуючи про нинішнє становище — зараз він щойно оговтався після того, як знепритомнів від алкоголю на вечірці з нагоди закінчення зйомок та свого дня народження. Чи був це наступний день, чи він перебував у комі довше, він поки не розумів.
Чень Суян деякий час сидів як заціпенілий, дивлячись у порожнечу, а потім простягнув руку до тумбочки, щоб намацати свій телефон.
У цей момент завіса біля ліжка відсунулася, і раптово пролунав голос: «О, Суяне, ти прокинувся!»
Чень Суян не звернув на нього уваги. Він розблокував екран телефону і виявив, що зараз лише наступний день після того, як він знепритомнів.
Його менеджер, Вей Цзянь, стояв біля ліжка і, дивлячись на нього зверху вниз із виразом «як же ти мене дістав», почав бурчати: «Ну скажи мені, у тебе хоч крапля здорового глузду є? Під час зйомок у тебе боліла голова, ти щойно випив аспірин і все одно поперся пити алкоголь! Ти хоч знаєш, як це небезпечно? Га? Добре, що в тебе шлунок міцний, нічого серйозного не сталося...»
«Е-е... брате Вей», — Чень Суян потер живіт, не відчуваючи дискомфорту, і видавив посмішку. — «Можна вас дещо попросити?»
Вей Цзянь, якого перервали на півслові, не розсердився: «Про що?»
Чень Суян сказав: «Чи не могли б ви допомогти мені зв'язатися з автором оригіналу "Заклятих ворогів"? У мене... є до неї справа».
Раніше у світі книги він отримав від Цінбо маленьке пташине яйце, з якого вилупився зелений папуга.
Той папуга був зовсім не простим — він виявився втіленням системи міжпросторових подорожей під назвою «SoULmAte(Супутник життя)».
За логікою, з цією системою його душа мала б перенести і душу Ґу Фейді через простори, щоб разом проживати різні життя. Навіть якщо він повернувся сюди, душа Ґу Фейді не мала б його покидати.
Однак зараз система мовчала, не подаючи жодних знаків.
Душі Ґу Фейді теж ніде не було видно, і без допомоги системи Чень Суян не знав, де її шукати.
Згадуючи зустріч із Цінбо у книзі, він пам'ятав, що вона теж згадувала слово «система», а той зелений папуга був нащадком її маленької пташки. Тому Чень Суян вирішив спочатку знайти авторку і почати пошуки з неї.
Вей Цзянь підозріло подивився на замисленого Чень Суяна і за мить мовив: «Твої зйомки вже закінчилися, навіщо тобі авторка? Хоча вона й рекомендувала тебе на кастинг, але після продажу прав на екранізацію вона вже не має стосунку до серіалу. Вона не бере участі в написанні сценарію і не зможе додати тобі екранного часу...»
Чень Суян приклав руку до лоба: «Я не хочу більше сцен, просто є справа... хочу подякувати їй».
Вей Цзянь пирхнув: «Коли вона тебе рекомендувала, ти щось не дуже поспішав з подяками, а тепер, коли вже пізно пити боржомі, ти раптом згадав».
Чень Суян: «...»
Вей Цзянь додав: «Зараз прийде лікар, у тебе ще огляд шлунка, тож не забивай голову всілякими дурницями».
Тим часом швидко прийшов лікар, почав опитування та призначив обстеження.
Чень Суяну нічого не залишалося, як виконувати вказівки й проходити одну процедуру за іншою.
У перервах між оглядами він знайшов вільну хвилинку, зайшов у мережу, відшукав на сайті, де публікувалися «Закляті вороги», посилання на Weibo авторки Цінбо і написав їй у приватні повідомлення. Для певності він підписався як «Су Уцзю повернувся» і залишив коментарі під її новим твором та останніми постами, щоб вона точно помітила.
Якщо роки в стародавньому світі й дали Чень Суяну щось важливе, окрім вічного кохання з Ґу Фейді, то це те, що його характер перестав бути тривожним, як у звичайних молодих людей.
Навіть якщо зараз система не відповідала, він розумів, що поспіхом справу не вирішити. Якщо він буде крок за кроком робити те, що може, результат прийде, а паніка нічого не змінить.
Коли всі обстеження закінчилися, надворі вже почало сутеніти.
Лікар повідомив, що зі здоров'ям Чень Суяна все гаразд, але потрібно деякий час дотримуватися дієти: нічого холодного, гострого чи алкогольного. Виписавши ліки, лікар відпустив його додому.
Вей Цзянь відвіз Чень Суяна додому, ще раз нагадав про дієту та про рекламний захід у неділю, після чого поїхав.
Чень Суян повернувся до своєї орендованої однокімнатної квартири площею всього 40 квадратних метрів. У момент, коли він відчинив двері, його раптом охопило почуття глибокої ностальгії.
Тісна, але затишна квартира з простими меблями була значно гіршою за розкішні дворики, якими він насолоджувався у книзі, проте він не відчув дискомфорту від зміни умов — якою б маленькою вона не була, це був його справжній дім.
От тільки не вистачало однієї людини.
Чень Суян перевірив телефон, переглянув свої коментарі та повідомлення для Цінбо, але відповіді не було. Він зітхнув.
Розуміючи, що зараз нічого не вдієш, він пішов у душ і ліг спати.
Щойно його голова торкнулася подушки, телефон дзинькнув — прийшло повідомлення у Weibo.
Фей Цінбо: «Що сталося? Як ти зміг повернутися сюди?!»
Фей Цінбо: «Де ти зараз?»
Фей Цінбо: «Чекай, додавайся у WeChat, поговоримо».
Нижче був номер телефону.
Чень Суян додав її у WeChat і дізнався, що справжнє ім'я дівчини — Чу Цінбо. Їй було трохи за двадцять, вона була його одноліткою.
Обговорюючи зникнення системи, вони обоє були в розпачі, не розуміючи, чи не стався якийсь збій.
Дійти згоди одразу не вдалося.
У Чу Цінбо, здавалося, були якісь термінові справи, тож вона призначила Чень Суяну зустріч завтра вдень у кафе, щоб усе обговорити детальніше. Оскільки система була прив'язана до душі, вона не мала б просто так зникнути. Можливо, під час зустрічі система Чу Цінбо допоможе щось з'ясувати.
Ніч минула спокійно.
Наступного дня у Чень Суяна не було роботи, тож він увесь ранок прибирав вдома. Коли настав час зустрічі, він одягнув маску, сонцезахисні окуляри та вирушив до кафе.
Зараз він ще не був зіркою першої величини. Мав лише прихильників свого танцювального стріму та кілька згадок у пресі завдяки «Заклятим ворогам», тому міг не боятися, що його оточить натовп у громадському місці.
Коли Чень Суян прийшов до кафе, Чу Цінбо ще не було. Він замовив чаю, вибрав місце в кутку, скинув їй фото свого розташування і став спокійно чекати.
Через пів години в кафе зайшла дівчина, закутана так, що було видно лише очі. Помітивши Чень Суяна в кутку, вона швидко підійшла і сіла навпроти.
Чень Суян здивувався: «Цінбо? Ти... теж боїшся, що тебе впізнають?»
Чу Цінбо зняла капелюх, стягнула маску і прошепотіла: «Я переховуюся!»
З цими словами вона витягла з-під футболки кулон у формі колібрі й простягнула його Чень Суяну: «Ось, тримай. Перевір, чи зможе моя система щось дізнатися про твою».
Чень Суян взяв кулон і запитав: «Це система? А де твоя пташка?»
Чу Цінбо закотила очі за окулярами: «Це сучасне суспільство, хто ж тут гуляє вулицями з птахом на плечі? Вона розумна, тому перетворилася на прикрасу».
Почувши це, Чень Суян завмер, повернув кулон і промовив: «Він не реагує... Ти кажеш, що в цьому світі система стає прикрасою?»
Чу Цінбо кивнула: «Мабуть, так. Твоя система у світі "Заклятих ворогів" теж була птахом, тож пошукай якусь прикрасу у формі птаха. Можливо, вона вже там. Ех, чому я вчора про це не подумала! Якби згадала, не довелося б сьогодні виходити з дому!»
Чень Суян засміявся: «Ти справжній хікікоморі».
Чу Цінбо була на межі відчаю: «Справа не в мені, я просто переховуюся...»
Чень Суян здивувався: «Від кого? Ти комусь винна гроші?»
Вона зітхнула: «Якби ж то гроші. Проблема значно серйозніша».
Вона наблизилася до нього і прошепотіла: «Моя система нещодавно теж дала збій... Е-е, ти можеш не знати, але я написала роман про майбутнє, епоху імператриці. Хоча це теж був жанр данмей... Ой, тепер ти знаєш, що це означає. Коротше...»
«В оригіналі та імператриця була другорядною злодійкою, що розлучала головну пару. Але її характер виявився занадто сильним. Коли я перенеслася туди, щоб виправити скло на цукор, я так багато всього накрутила, що вона про все дізналася...»
Чу Цінбо розвела руками: «І вона якось на мене націлилася. Фінальна битва була хаотичною, і... вона якось активувала перехід і перенеслася сюди разом зі мною... Фух, нарешті є хтось, кому я можу про це виговоритися!»
Чень Суян на мить заціпенів і повільно промовив: «...Тож ти постійно переносишся у власні твори, щоб переписувати їх?»
Чу Цінбо безпорадно приклала руку до лоба.
«Так, переписую», — болісно промовила вона. — «Раніше я писала лише "скло", чим більше драми, тим краще. Зазвичай я мучила героїв і фізично, і морально, всі вони в мене були нещасні. А потім... одного дня я отримала посилку від читача, відкрила її — а там цей кулон».
Вона торкнулася ланцюжка і продовжила: «Я спочатку зраділа, а виявилося, що це "система доброї матінки". Вона примушує мене переноситися у власні тексти й виправляти трагедії на щасливі кінці, інакше я помру...»
Чень Суян: «...»
Чу Цінбо продовжила: «Той роман про імператрицю мав стати останнім. Виправила б його — і система б від мене відчепилася! Обіцяла собі писати лише милоту! Але хто ж знав, що перед самим фіналом виникне така проблема... Я голову ламаю, як відправити ту імператрицю назад, бо в реальному світі мої сили обмежені».
Чень Суян кашлянув і запитав: «Як виглядає та імператриця з твоєї книги?»
Чу Цінбо здригнулася: «Навіщо тобі?»
Чень Суян відповів: «Вона випадково не зростом близько 175, у чорному шкіряному одязі та чоботях, з червоним хвилястим волоссям і ще...»
«Досить, не продовжуй...» — Чу Цінбо підняла тремтячу руку. — «Вона... тут...»
Чень Суян подивився за спину авторки і видавив ввічливу, але ніякову посмішку.
Погляд Імператриці був прикутий до потилиці Чу Цінбо, на Чень Суяна вона навіть не глянула.
«Хе», — холодно засміялася вона. — «Твій дім захищений бар'єром, там я нічого не могла вдіяти. Але раз ти сама висунула носа, невже думала, що втечеш від мене?»
Чу Цінбо видавила нервовий смішок: «Я не втікала, з чого ти взяла... Е-е, СуСу, біжи додому шукати прикрасу, у мене тут справи, спишемося у WeChat!»
З цими словами вона різко підскочила, відштовхнула Імператрицю і кулею вилетіла з кафе. Імператриця миттєво кинулася за нею, і обидві швидко зникли у натовпі на вулиці.
Чень Суян спокійно допив залишки чаю і покликав офіціанта, щоб розрахуватися.