Ло Юй не відповів, а спершу запитав: «Ти вже знаєш про те, що серця цих двох дітей належать одне одному?»
«Знаю. Я хотів був завадити, але зрештою не зміг змусити себе бути жорстоким», — зітхнув Гу Жохай. — «У них я ніби бачу нас із Су Хуайчжу в ті роки... Тільки я й подумати не міг, що через багато років ми з ним будемо отак пов'язані одне з одним».
Ло Юй нічого на це не сказав, лише протягнув руку і поплескав Гу Жохая по плечу.
Помовчавши трохи, він мовив: «Стан Су Яна доволі складний... Якби це були лише крижана сутність холодного ставка та "Напівзів'яла Червона Квітка", спосіб порятунку знайшовся б... Але цей метод справді дуже жорстокий».
Гу Жохай запитав: «У чому ж його жорстокість?»
«Щоб придушити внутрішню силу крайнього холоду в тілі Су Яна, з ним має практикувати парне вдосконалення той, хто володіє палкою, вогняною технікою. Тільки так можна вберегти його від смерті».
Ло Юй гірко всміхнувся, подивився на Гу Жохая і пояснив: «Але... якщо лише одна людина протягом тривалого часу практикуватиме з Су Яном, то щоб не стати жертвою холоду в його тілі, ця людина повинна володіти внутрішньою силою крайнього ян. Проте ти й сам розумієш: надмірність веде до шкоди. Крайній вогонь і крайній холод разом приносять користь, але порізно стають бідою. Якщо в майбутньому ці двоє розійдуться, на них обох чекатиме лише смерть».
«Або є інший вибір — тримати багато лотосів-печей(чоловіків або жінок), які по черзі пригнічуватимуть холод у тілі Су Яна», — тихо промовив Ло Юй. — «Але в такому разі...»
Йому не потрібно було доказувати, Гу Жохай і так усе зрозумів.
«Пов'язані життями», — прошепотів він. — «Або роздерті серця та потрощені кості...»
«Я знаю, ми з тобою однакові», — зітхнув Ло Юй. — «Ми обидва оберемо зв'язок життям із коханою людиною і ніколи не змиримося з тим, щоб поруч із нею був хтось інший».
Гу Жохай опустив очі, кутик його вуст сіпнувся у гіркій посмішці: «Так, цей хлопець... мабуть, думає так само».
«Але ситуація Су Яна ще особливіша», — вів далі Ло Юй. — «Окрім холодної сутності та крижаної техніки, він несе на собі прокляття кривавої смерті Клану Привидів Е'ло... Боюся, він не доживе до повноліття».
Гу Жохай мимоволі завмер.
Ло Юй зітхнув: «Тому, якщо вони пов'яжуть свої життя, Фейді... у майбутньому може опинитися в небезпеці».
Помовчавши, він додав: «Але чомусь Наставниця, здається, навмисне спрямовує його на цей шлях. Вона навіть дала йому підказку вирушити до Клану Привидів Е'ло за певною дивовижною річчю. Я... не знаю, як його відрадити, тому прийшов сказати тобі. Ти все ж його батько, ти маєш знати про це. Можливо, тільки ти зможеш його переконати».
Після тривалого мовчання Гу Жохай, оминувши питання про власного сина, раптом запитав про Су Яна: «Звідки на Су Яні закляття кривавої смерті? Чи знає про це Су Хуайчжу?»
Ло Юй розумів, що тому потрібен час усе обдумати, і не квапив його.
«Слова закляття у нього на спині. Су Хуайчжу власноруч зробив там татуювання, тож він точно про це знає», — відповів він. — «Цзінь-ер та Су Ян ніколи не поверталися до Клану Привидів Е'ло. Те закляття... за моїми здогадками, найімовірніше наклала сама Цзінь-ер, принісши своє життя в жертву».
Гу Жохай не розумів: «Навіщо їй було так чинити?»
Ло Юй теж не знав і не міг припустити, тож лише мовив: «Під час цього оточення Демонічної Секти у тебе має бути нагода зустрітися з Су Хуайчжу. Можливо, використавши це як зачіпку, ти зможеш щось у нього випитати».
Гу Жохай промовив: «Лише це і залишається...»
На якусь мить обох охопив смуток.
Ло Юй сказав: «Коли вирушиш до Міста Диявола на штурм, бережи себе... До речі, я чув, ти вже виявив, що серед майстрів Центральних Рівнин є шпигуни. Чи маєш план, як із ними впоратися?»
Гу Жохай усміхнувся: «Не хвилюйся, це оточення від самого початку задумувалося як вистава для тих людей. Е'ло Цзюе прагне скаламутити воду між Центральними Рівнинами та Демонічною Сектою, але він зовсім не знає вдачі Су Хуайчжу».
Ло Юй з усмішкою кивнув: «Добре, якщо у тебе вже є план».
Вони ще трохи згадували минуле. Гу Жохай збирався влаштувати Ло Юя з племінником у наметі, але той відмовився.
«Цього разу я прийшов лише розпитати тебе про причини цього походу. Сьогодні вночі я маю непомітно піти у бік крижаних рівнин. Чи пов'язаний план Су Хуайчжу з Кланом Привидів Е'ло, чи ні, я мушу докласти всіх зусиль, щоб допомогти племіннику повернути владу. Е'ло Цзюе задумав цю ворожнечу, напевно маючи й інші цілі. Краще підірвати корінь проблеми, це буде надійніше».
«Твій шлях теж сповнений небезпек, А-Юе зараз не з тобою, чи впораєшся ти?» — стурбовано запитав Гу Жохай. — «Може, мені дати тобі в супровід когось із моїх особистих гвардійців?»
«Не варто», — засміявся Ло Юй. — «Хоч я і лікар, мої бойові мистецтва теж непогані. До того ж мій племінник закінчив навчання у Малому Нефритовому Павільйоні. Разом ми зможемо захистити себе».
«У такому разі, нехай нам обом пощастить у наших справах».
Вони вдарили по руках і міцно потиснули їх на прощання.
...
Армія Павільйону Парячих Хмар та майстрів Центральних Рівнин провела ще одну спокійну ніч у пустці.
А за кілька лі звідти, під схилом гори, Гу Фейді та Су Ян зіткнулися зі своїм першим нічним нападом відтоді, як увійшли в ці землі.
Навколо не було жодного укриття. Нападник переховувався у темряві, припавши до землі та використовуючи рідку суху зимову траву як маскування. Тримаючи в руках витончений потужний арбалет, він безшумно випустив стрілу в їхній бік.
На щастя, відколи вони увійшли в пустку, обоє були напоготові. З настанням ночі Гу Фейді постійно спрямовував внутрішню силу в слух, тож він почув ледь невловимий звук спускового механізму. Коли арбалетний болт із посвистом розрізав повітря, він миттєво вихопив меч і відбив стрілу.
Су Ян уже встиг застосувати "Крок, що плекає квіти", і вирватися вперед. Ухилившись від ще однієї короткої стріли, він в одну мить перекрив убивці шлях до відступу.
Нападник був у чорному, його рухи були химерними. Побачивши, що вороги підійшли занадто близько і використовувати арбалет незручно, він вихопив криву шаблю і кинувся на Су Яна.
Су Ян витягнув тонкий меч і відповів двома прийомами з техніки "Метод Меча Квітучого Лотоса" — «Вихід із чистої води» та «Очищення», повністю відбиваючи атаку. Невдовзі підоспів і Гу Фейді, атакуючи вбивцю технікою "Секрет Меча Повернення Дикого Гуся".
Проти їхнього спільного натиску вбивця не встиг ухилитися і прийняв удар меча Гу Фейді. Проте він не виказав жодного страху. Піднявши руку, він витягнув із-за пазухи бамбукову трубку і підкинув її в повітря.
Су Ян інстинктивно змахнув мечем, щоб розрубати трубку, але Гу Фейді заблокував його лезо своїм мечем.
Гу Фейді крикнув: «Стережися, це пастка!»
Тієї ж миті вбивця сам змахнув шаблею і розрубав бамбукову трубку навпіл. Рідина з неї розлетілася в різні боки.
Побачивши це, Су Ян та Гу Фейді застосували техніки легкості та стрімко відскочили назад, ледь уникнувши потрапляння невідомої рідини.
Однак убивця, який не міг втекти з їхнього оточення, був повністю облитий вмістом трубки.
Гу Фейді принюхався і насупився: «...Це олія... змішана з фосфорним порошком?!»
Су Ян не розумів: «Олія? Навіщо йому олія...»
«Тримайся від нього подалі!» — Гу Фейді негайно відступив, тривожно вигукуючи: «Зараз спалахне!»
Не встиг він договорити, як від тіла вбивці раптом пішов білий дим, і він миттєво запалав.
Су Ян ще тоді, коли Гу Фейді крикнув йому відійти, застосував "Крок, що плекає квіти", і відступив на кілька чжан. Тепер він бачив, як людину поглинає шалене полум'я, а вона все ще намагається кинутися на нього. Від цього видовища у нього волосся стало дибки.
За мить убивця був повністю охоплений вогнем. З криком він упав на землю і забився в конвульсіях.
Гу Фейді обійшов місце пожежі, схопив Су Яна за плече і, напівпритиснувши до себе, закрив йому очі та вуха.
«Не дивись і не слухай», — тихо промовив він. — «Він не хотів, щоб ми дізналися, хто він, тому вибрав такий спосіб самогубства, щоб знищити сліди... Світло вогню приверне увагу, нам треба йти».
Су Ян ковтнув слину в пересохлому горлі, кивнув і хрипко сказав: «Я в порядку... можу йти сам».
Гу Фейді випустив його з обіймів, але їхні сплетені пальці так і не розімкнулися.
Вони разом залишили схил, де переховувалися, намагаючись триматися якнайнижче до землі. Зробивши велике коло навколо табору об'єднаних сил Павільйону Парячих Хмар, вони перебралися за інший пагорб, порослий сухою травою.
Су Ян на той час уже заспокоївся. Побачивши зосереджене обличчя Гу Фейді, він заговорив першим: «Вибач, мені бракує досвіду, ледь не дозволив тій штуці потрапити на мене...»
«На щастя...» — Гу Фейді пригорнув його до себе і зітхнув. — «На щастя, ти не постраждав... Надалі ніколи не будь таким необачним. Якщо ворог щось кидає, намагайся ухилитися, не варто перевіряти це мечем».
Су Ян, згадуючи жахливу смерть вбивці, теж відчув запізнілий страх і серйозно кивнув.
«У пустці зараз неспокійно. Нас лише двоє, тож мусимо відпочивати та вартувати по черзі», — сказав Гу Фейді. — «Перша половина ночі спокійніша, ти будеш на варті... Чи витримає твоє тіло?»
Су Ян ляснув себе по грудях, торкаючись схованої під одягом нефритову підвіску фенікса, і вдавано легко мовив: «Зі скарбом, який дала Наставниця, я тепер дуже сильний, звісно витримаю!»
Гу Фейді все одно не був спокійний: «Тобі потрібно лише уважно слухати все навколо. Якщо щось трапиться, ти мусиш мене розбудити, зрозумів?»
«Зрозумів, я не буду вдавати з себе героя», — заспокоїв його Су Ян. — «Можеш спокійно входити в стан медитації».
Ще кілька разів попередивши Су Яна, щоб той обов'язково розбудив його у разі небезпеки, Гу Фейді нарешті сів, схрестивши ноги, і почав медитацію.
Су Ян повільно спрямував внутрішню силу до вух. Тієї ж миті тиха ніч у пустці наповнилася звуками. Вітер шелестів піском, над головою пролітала сова, у землі ворушилися змії та комахи, що не боялися холоду. З боку табору Павільйону Парячих Хмар час від часу долинав чийсь гучний голос, а зовсім поруч...
Зовсім поруч було чути рівне дихання та сильне серцебиття Гу Фейді.
Су Ян сидів поруч із ним, обхопивши коліна руками, і дивився на розкішний Чумацький Шлях у нічному небі.
Коли саме він встиг так звикнути до цього світу бойових мистецтв?
Як от щойно — він зміг без змін в обличчі спостерігати, як жива людина вчиняє самогубство прямо перед ним, і в його душі не було жодного коливання. Як і тоді, під час замаху Лань Ву, він уже зміг холоднокровно встромити лезо меча в чуже серце.
Або ще раніше, коли на них напали в селянській хаті — вже тоді в ньому прокинулося бажання вбивати найманців.
А перша кров на його руках з'явилася на краю прірви в пустці, коли він відбив смертельний удар, призначений для Гу Фейді.
Справді, варто лише один раз пролити кров, і далі стаєш дедалі байдужішим, дедалі швидше до цього звикаєш.
Але Су Ян не хотів ставати таким «героєм».
Навіть почавши приймати цей світ, він усе ще не любив пригнічувати слабших силою.
Тому... коли він допоможе Гу Фейді здобути Ґу Білого Полум'я, він усе ж захоче повернутися до Малого Нефритового Павільйону.