Наступного дня, ще до світанку, Су Ян був розбуджений Гу Фейді.
Група зібрала речі та осідлала коней.
Цінь Цзяньюе та Чі Тонг мали повернутися до столиці, щоб просити про підкріплення, тож вони вирушили на південний схід.
Ло Юй із племінником та Гу Фейді з Су Яном прямували до пустки, тримаючи шлях на північний захід.
Вони попрощалися біля входу до заїзду. Багато слів не казали, лише побажали одне одному успіху та роз'їхалися в різні боки.
Гу Фейді та Су Яну було незручно слідувати впритул за Ло Юєм та Ло Інем, тому вони трохи відстали, тримаючись на відстані та обираючи непримітні стежки.
...
Через два дні надвечір, коли небо вже почало темніти, Гу Фейді та Су Ян знайшли таємний сигнал поруч із позначкою на стежці, залишеною Ло Юєм.
Ло Юй та Ло Інь уже зустріли розвідників, яких вислала Вілла Тисячі Кленів, і готувалися увійти до табору, розбитого Павільйоном Парячих Хмар та майстрами бойових мистецтв Центральних Рівнин біля колодязя Карез.
Тут простягалася рівнинна пустка, навколо не було жодного великого каменя, щоб сховатися, тому Гу Фейді та Су Ян мусили зупинитися за далеким схилом, здалеку спостерігаючи за стовпами диму від вогнищ, що здіймалися до неба.
Раптом у повітрі промелькнула крихітна чорна цятка і вмить зникла у сутінках призахідного сонця.
Гу Фейді насупився: «Примарна сова... Ці створіння — справжня проблема. Якщо ми не позбудемося їх, кожен наш крок буде викритий».
Су Ян подивився в небо і сказав: «Нам варто було взяти з собою лук і стріли».
Проте Гу Фейді похитав головою: «Примарні сови літають безшумно, вони дуже малі й швидкі. Коли зовсім стемніє, навіть із луком у них буде важко влучити. На щастя, вони не вміють говорити, а слугують лише інструментом для передачі звісток».
Су Ян хмикнув: «Клан Привидів Е'ло справді має хист. Це ж справжня інформаційна війна, та ще й у небі... Як там кажуть? Панування в повітрі?»
«Панування в повітрі?» — не зрозумів Гу Фейді.
«Ну... це контроль над небом», — пояснив Су Ян. «Хто контролює небо, той має більше шансів виграти битву... десь так».
«У тебе завжди такі дивовижні ідеї...» — з усмішкою мовив Гу Фейді. Він знову підвів погляд на перші зорі, що з'явилися на небосхилі, і зітхнув: «Якби люди могли літати, небо... справді стало б стратегічним місцем».
...
Поки ці двоє просто неба спокійно розмовляли про абстрактні речі, Ло Юй та Ло Інь під проводом розвідників Вілли Тисячі Кленів увійшли до табору, оточеного бійцями Павільйону Парячих Хмар.
Ло Юй наказав Ло Іню зачекати зовні, а сам зайшов до намету.
Гу Жохай, побачивши того, хто увійшов, не зміг приховати подиву. Він негайно відклав пензель, підвівся і, насупившись, запитав: «Ти таки спустився з гір! Як ти тут опинився?» — Стишивши голос, він додав: «Чи пов'язано це з моїм сином?»
Ло Юй з усмішкою підійшов ближче і повернув нефритову підвіску Гу Жохаю: «Твого сина я втримати не в силах... Але мені якраз потрібно було спуститися у справах, тож я супроводжував його до префектури Цін'у. Він отримав лист від Наставниці, яка наказала йому та Су Яну вирушити до пустки... Але оскільки ти раніше вдав, що вигнав його з Павільйону Парячих Хмар, вони вирішили тимчасово не з'являтися на очі, щоб не зіпсувати твій план».
Гу Жохай спохмурнів: «Чому Наставниця втрутилася в це? Хіба вона не завжди трималася осторонь світських справ?»
Ло Юй похитав головою: «Я й сам не знаю. Лише відчуваю... Схоже, зараз усі справи піднебесної під її наглядом. Якщо вона втручається, то має на це причину». — Він раптом засміявся і додав: «Ми ж колись припускали, що Наставниця — безсмертна, яка досягла просвітлення і має накопичити достатньо доброчесності в земному світі, щоб піднестися на небеса».
Почувши це, Гу Жохай теж усміхнувся: «Тоді Чжучжи-ер, щоб дізнатися істину, навіть намагався потай провести нас у Павільйон Схованих Перлин...»
Ло Юй на мить завмер.
Гу Жохай замовк, а потім сумно мовив: «...Побачив тебе — і нахлинули спогади юності. Звик так його називати».
Ло Юй помовчав і запитав: «Ти бачився з ним останнім часом?»
«Так. Він надіслав листа, згадавши про нашу домовленість на свято Подвійної Дев'ятки... і я прийшов на зустріч», — відповів Гу Жохай.
«Отже, це оточення... справді його план?» — запитав Ло Юй.
Гу Жохай після паузи кивнув: «Так, це він попросив мене очолити Павільйон Парячих Хмар та сили Центральних Рівнин, щоб до дня зимового сонцестояння оточити та знищити Демонічну Секту».
Ло Юй знову запитав: «І ти справді віриш, що він не скористається нагодою, щоб одним махом знищити еліту бойового світу Центральних Рівнин?»
Гу Жохай ледь помітно всміхнувся: «Я вірю йому, але бойовий світ Центральних Рівнин не обов'язково вірить мені. Ти ж бачив людей зовні. Скільки великих фракцій насправді прислали своїх кращих бійців?»
Ло Юй довго мовчав, а потім зітхнув із посмішкою.
«Знаючи його репутацію в бойових колах, він мав би передбачити таку ситуацію», — сказав він. — «Зрештою, коли він тоді у гніві повів Квіткових Слуг Демонічної Секти і влаштував криваву розправу на Центральних Рівнинах, весь світ здригнувся. Але скільки людей знають, що вбиті ним були шпигунами та зрадниками, засланими Кланом Привидів Е'ло? Навіть якби він захотів виправдатися, йому б ніхто не повірив...»
«Що?» — Гу Жохай різко підвів очі, його погляд впився в Ло Юя. — «Люди, яких він убив, були шпигунами Клану Привидів Е'ло?!»
Ло Юй здивувався: «Ти справді цього не знав?» — А потім зрозумів: «Хоча так, ти ж не знав про всі ті брудні справи Клану Привидів... Хоча я тоді вже жив відлюдником на сніжній горі, я почув про це і спеціально послав А-Юе все розвідати. Су Хуайчжу тоді дійсно вбив багатьох без пояснень, можливо, були й помилки, але переважна більшість належала до Клану Привидів Е'ло».
Обличчя Гу Жохая зблідло.
Через довгий час він заплющив очі й пригнічено зітхнув: «Я весь час помилявся щодо нього... Я думав, він побачив, що я одружуюся, і не зміг убити мене... Коли він прийшов влаштувати розгром на весіллі й потрапив під напад героїв Центральних Рівнин, я вважав, що він саме через це зненавидів бойовий світ... і вчинив ті вбивства».
«Свої думки він ніколи не висловлював прямо, то хто міг його зрозуміти?» — безпорадно мовив Ло Юй. — «Насправді, я гадаю, що коли він нищив тих шпигунів, він також використовував це як спосіб виплеснути біль».
Гу Жохай насупився: «Але якщо він кохав Ло Цзінь, то чому напав на Клан Привидів Е'ло?»
Ло Юй витріщив очі від подиву: «Невже ти якось не так розумієш слово «кохання»? Те, як він поводився з Цзінь-ер, аж ніяк не могло бути коханням». — Побачивши, що Гу Жохай мовчить, Ло Юй продовжив: «Коли я почув, що він викрав Цзінь-ер до Демонічної Секти, я теж жахнувся. Я ризикнув піти до Міста Диявола, щоб розпитати його, але мало не потрапив до рук Королівського Двору Клану Привидів. Насилу повернувшись на пік Юйцюн, я почув про твоє весілля... Потім у бойовому світі почалися заворушення, а згодом надійшла звістка про смерть Цзінь-ер, тож я перестав розпитувати».
«Справи минулих років», — гірко всміхнувся Гу Жохай, — «краще й не питати».
«Але нещодавно я випадково дізнався про деякі таємниці тих часів», — промовив Ло Юй. — «Тож я хочу знати, чому ви тоді розійшлися? Невже справді через Цзінь-ер?»
Настала довга тиша.
Згодом Гу Жохай повільно вдихнув і видихнув, після чого тихо заговорив: «Тоді, ти пішов шукати А-Юе, а ми з Су Хуайчжу разом із Ло Цзінь подорожували до озера Цзюянь...»
Тоді на березі озера Цзюянь.
Гу Жохай та Су Хуайчжу були ще зовсім молодими юнаками, їхні серця належали одне одному.
Разом із ними була молода принцеса Клану Привидів Е'ло — Е'ло Цзінь, яка подорожувала під ім'ям Ло Цзінь. Брат довірив її опіці цих двох друзів. Ло Цзінь знала про стосунки Су Хуайчжу та Гу Жохая і навіть часто жартувала з цього приводу, тому Ло Юй без зайвих думок залишив сестру з ними.
Хто ж знав, що саме під час їхнього перебування на озері Цзюянь... одного вечора Су Хуайчжу раптом знайшов на столі у своїй кімнаті лист.
Гу Жохай запитав, що там написано, але Су Хуайчжу лише ледь помітно всміхнувся і сховав послання. Припустивши, що це звістка від когось із Демонічної Секти, Гу Жохай не став допитуватися і, як зазвичай, занурився в медитацію.
Коли ніч уже давно запала, Гу Жохай отямився після медитації й побачив, що Су Хуайчжу, який завжди охороняв його спокій, немає в кімнаті.
Він подумав, що той пішов вирішувати справи, про які йшлося в листі, тому не хвилювався. Гу Жохай виліз через вікно на дах, щоб помилуватися зоряним небом.
Однак щойно він ступив на черепицю, як помітив, що у сусідній кімнаті, де зупинилася Ло Цзінь, вікно відчинене навстіж, а всередині нікого немає.
Ло Цзінь була сестрою його друга, за яку вони відповідали. Гу Жохай стривожився, боячись, що з дівчиною вночі може щось трапитися, і негайно кинувся на пошуки.
Зрештою він знайшов їх у лісі на березі озера Цзюянь... де побачив сцену, яку досі не може згадати без болю...
«Коли я застав його, на його обличчі не було ні краплі каяття, навпаки — він був розлючений... і наказав мені піти», — опустивши очі, згадував Гу Жохай. — «Ло Цзінь плакала і благала мене про допомогу, але... у той момент у моїй голові було порожньо, я не знав, що робити... і просто втік».
Гірко всміхнувшись, він додав: «Хто ж знав, що він не просто не повернеться до заїзду, а силоміць забере Ло Цзінь до Демонічної Секти. Кажуть, він навіть залишав по собі чутки про щоденні розваги в борделях на шляху туди, і навіть згадував про своє татуювання, про яке майже ніхто не знав... У мене не було вибору, крім як повірити. Я й подумати не міг, що наступного разу побачу його на власному весіллі».
«Він влаштував безлад на твоєму весіллі, але так і не пояснив причини того, що сталося тоді?» — запитав Ло Юй.
«Я...» — почав Гу Жохай. — «Тоді він поранив мого батька і хотів убити мою молоду дружину. У гніві я вступив із ним у бій і... наговорив багато образливих слів».
«Його майстерність була вищою за мою, я не міг його зупинити, лише закрив собою беззахисну жінку... Він міг би вбити нас обох одним ударом меча, але зупинився. Я думав, він заспокоївся, і хотів розпитати про той випадок, але він... раптом убив одного з гостей, прорвався крізь оточення і зник... А невдовзі прийшли звістки, що він влаштував криваву бійню на Центральних Рівнинах».
«Минуло двадцять років, але ці події досі стоять перед очима», — Гу Жохай прикрив повіки. — «Якщо він не кохав Ло Цзінь, то навіщо йому було потайки зустрічатися з нею вночі на березі озера...»
Ло Юй зітхнув: «Якби він кохав Цзінь-ер, хіба він би став примушувати її?»
«Насправді я пізніше теж думав, що в цій справі є якась таємниця», — сказав Гу Жохай. — «Але оскільки я вже виконав волю батька, одружився і мав сина, а згодом почув, що у Демонічної Секти з'явився Святий Син... Навіщо мені було вимагати правди про минуле? Все одно вже нічого не повернеш».
Сумно похитавши головою, він додав: «Тільки нещодавно, коли я вперше зустрів Су Яна, я усвідомив, що знову помилився. Попри все, я не повинен був полишати пошуки істини, бодай для того, щоб нарешті заспокоїти серце. Але коли на свято Подвійної Дев'ятки я знову запитав Су Хуайчжу про те, що сталося, він знову відмовився відповідати серйозно».
Почувши це, Ло Юй тихо зітхнув: «Су Ян... теж дитина з непростою долею».
Гу Жохай насупився: «Я бачився з ним раніше і дізнався, що заради порятунку мого сина він, маючи в тілі крижану сутність, він почав практикувати техніку крайнього холоду... Ти оглядав його, який результат?»