Глава 780: Середовище і покаяння.
— Оракул сказав, що це місце було заражене чужою силою. Потрібно очищення! — Серед групи лицарів стояв благочестивий старий чоловік у шаті єпископа. Він здавався надзвичайно суворим.
- Пане Єпископе, ми оточили всю територію! — Я шанував лицаря. Він був худим, а риси його обличчя - такими ж гострими, як ніж.
— Ладно. Божевільний загін, будьте готові скоординуватися. Не дайте піти жодному єретику! — Єпископ махнув рукою. За ним пішли численні молоді й рішучі священики, одягнені в білі церемонійно - посадочну одежу, а за ними організовані групи лицарів.
У той час, коли в містечку стався великий перелом, люди не помітили нічого.
« Гм? І хоча його можливості були обмежені, Лейлін все ще міг відчувати людей навколо села. Шкода, що він нічого не міг зробити. У його нинішньому стані йому потрібна була допомога Тіффа, щоб вибратися з лісу. У нього не було ніякого способу прорватися через цю облогу.
« Контроль богів надзвичайно строгий!» - захоплено вигукнув Лейлін. Він помітив вівтар, коли вперше увійшов у село і закони, які він випромінював.
Звичайно, існували відмінності між законами і істотами з інших світів. Можливо, більш підхожою є назва « Божественна сила».
Захищена Божою силою, ціле село було подібне до дому. Хоча вплив, порівняно з теперішнім домом, був дуже слабким, вони мали подібні характеристики.
« Я, як чужа істота, буду виявлений в той момент, коли опинюся у домі!»
Лейлін зітхнув: « Якщо я не знайду місця, де збираються істинні невіруючі або ті, хто уникає місць із вівтарями та святинями люди, мені ніде буде сховатися, поки я залишуся в цій формі... Шкода, що це неможливо...».
Повертаючись з спогадів Велзевула, майже всі розумні істоти світу Бога вірили в якісь божества.
Це дуже страшно - бути невіруючим у цьому світі. Навіть з послідовниками іншої релігії або тими, хто вірив у демонів, поводилися ліпше, ніж з невіруючими.
Ходили чутки, що після смерті душі невіруючих не приймали жодних богів і могли тільки вити й плакати, поки їх розп’яли живцем.
« Боги по цілому світі поширюють вібрацію богів як численні вузли сіті. Душа кожного послідовника буде заклеєна богами!»
Тут явно не заборонялося масові вбивства. Однак усі дослідження, проведені на душах, вважалися богохульством і спаленими.
На вбивство прихильників богів закривали очі, але якби хтось хоч трохи намагався вплинути на їхні душі, боги відразу б це помітили.
Боги відчували те саме, коли до вашої дитини торкався чужої особи. Цього вже було достатньо, щоб викликати їх лють.
« Певно, що священики, божественні слуги, побожні послідовники та святі вояки не повинні торкатися, інакше це спровокує їх Бога і він напевно відреагує на це! »
Це був найважливіший урок з спогадів Велзевула.
« У світі Бога не можна вбивати і пожирати душі для швидкого відновлення сил. Якщо я зроблю це, на мені з'явиться щось типу мітки, і боги відшукують мене, куди б я не пішов. Звичайно, в чужому світі моя сила душі невелика. Я не зможу втекти.
Розійшовшись у ситуації, Лейлін відчув певний розслаблений настрій.
У цей момент він був тільки насінням душі, і його знищення не сильно вплинуло б на його основне тіло. Він міг використати цю можливість, щоб зібрати більше даних.
« Ідіть до мене, жерці богів! »
Зламаний меч виблискував смугою темно-червоного кольору, що супроводжується кровожерливим сяйвом.
...
Почулись голоси коней, пронизливий рев, кровожерливі крики та жалібні благання про допомогу.
Тіфф потерти очі задньою частиною своєї руки, яка була більш чистою, а потім зівнув.
Він прокинувся від шуму, і побачив полихаючий жар за вікном. Топот коней, плескання дверей і крики звенелі в його вухах, як бурмотіння диявола.
« Що відбувається? Це нічний кошмар?
- Чого ти вийшов? Вернись! — Коли Тіфф вийшов з кімнати, його відразу ж затягували назад.
На обличчі його батька було похмуре і серйозне вираз. Тіфф ніколи раніше не бачив його таким.
Але перш ніж він встиг слухняно повернутися до своєї кімнати, високий, красивий жеребець протаранив його сад.
Верхом на коні сидів лицар у сталевих доспеках. Розкішна броня, зроблена з сталі, позбавила Тіффу дару мови. Зазвичай таку броню носили лорди-рицарі, або вона була фамільної реліквії, що належала палацам, наприклад баронам.
Навіть у барона, який був найближче до цієї області, не могло бути спорядження такого якості.
Очі Тіффа наповнилися страхом і заздрістю. Тим часом, він також помітив на доспіх гребінь - це був гребень богині весняних вод!
« Це святі лицарі богині весняних вод! Що вони тут роблять? "
Слід сказати, що ці святі лицарі були кумирами Тіффа, але те, чим вони займалися зараз, просто руйнувало всі його мрії.
- Шановний пане, дозвольте мені дізнатися...
Батько Тіффа набрався сміливості і підійшов до лицаря. Але перш ніж закінчити свої слова, він був безжалісно відправлений у політ і впав на землю.
— Я скажу це тільки один раз. Усі жителі повинні зібратися біля вівтаря. Все!
Рицар вдерся у вхідні двері Тіффа, і пішов звук обшуку сундуків та коробок. Мати Тіффа разом з братами і сестрами вигнали їх з дому.
Після батька та решти своєї родини Тіфф вийшов через парадні двері і попрямував до серця села, де відбувалося збирання.
Тільки в цей момент Тіфф здивовано помітив, що інших жителів села також виганяли з їх будинків, і вони текли, як потік, збирались у центрі селі.
- Що відбувається? — Тіфф досі не мав жодного уявлення про те, що відбувається. Все, що він знав - що його мати так сильно стиснула за його руку, щоб відчувати біль.
Перед ним стояв його батько, з похмурим і повним тривогою обличчям.
Тіфф не бачив такого виразу на обличчі свого батька навіть тоді, коли в село прийшли збирачі податків, хоча вони голодували останні кілька років.
Багато селян зібралися в центрі, як загнані вівці. Лицарі підняли смолоскипи і оточили їх, яскраво сяючи в нічному небі.
Крім того, навколо лицарів стояло багато священиків.
Їхній одяг був ще більш екстравагантним, ніж у священика, якого він бачив раніше в селі. Якщо говорити простіше - всі вони повинні бути чудовими людьми.
*Кхм - кгм ... кхм...*
Серйозна атмосфера, а також прибуття божественних службовців і лицарів змусили Тіффа відчути страх, хоча у нього не було на те причини.
- Пане Єпископе, всі жителі села зібралися. Це сільський старост.
Рицар з золотими візерунками на доспіхах вказав на старого чоловіка, який сильно тремтів перед єпископом.
— Пане єпископе, наше село Кан завжди було святим у поклонінні богині весняних вод і ніколи не наважувалася йти проти неї!
З погляду Тіффа цей старий чоловік, який виглядав дуже владно, тепер був подібний до дитини, яка плаче і молиться перед старим єпископом.
— Бог навчив нас любити кожного чоловіка!
Старий єпископ люб’язно допоміг старій селищі піднятися і навіть схилився, щоб допомогти йому відтрехнути бруд, ніж негайно викликав почуття вдячності.
— Причина, чому я тут, полягає в тому, що Бог наказав мені очистити цю ділянку від іноземних сил.
Після того як старий чоловік заспокоївся, єпископ показав їм причину свого візиту.
Тіфф бачив, як тіло його батька закачалося і мало не впало на землю. Навіть його мати почала тихо ридати, і довколишні жителі села виглядали так, ніби світ навколо них розвалився.
Лише через деякий час Тіфф зрозумів, що боги були дуже жорстокими, коли справу досягали чужоземні сили. Навіть простих людей жорстоко карали.
Звичайно, він був простою дитиною. Все, що він бачив - це те що після слів єпископа багато селян, у тому числі й найстарші села, похитнулися і падали на землю, не в змозі навіть благати.
— О, Богиня весняних вод; смиренні слуги святі в жертву вам. Будь ласка, відкрийте ваші божественні очі і визначте чужі сили в цьому місці!
Єпископ вірно молився перед вівтарем у маленькому селі. Відразу після цього, молочно-білі промені світла проливалися від вівтаря, приносячи з собою святий чистий блиск.
— Підходьте сюди один за одним, щоб ми могли розділити вас. Богиня завжди справедлива — проголосив старий єпископ. Відразу після цього лицарі почали хапати селян і притискати їх до вівтаря, змушуючи вставати на коліна та кивати.
Мешканці села були змушені, один за одним, проходити цю церемонію під вівтарем, а промені світла на вівтарі залишалися білими.
- Наступний! « Старий єпископ виглядав безжалісним, наче ніщо у світі не коштувало його до нахмуритися або похитувати. Святі лицарі були схожі на демонів, які тільки й знали, що виконувати його вказівки як роботи.
Зрештою родина Тіффа прийшла на місце.
Першими були його батько і сестра, а потім і сам Тіфф.
Тіфф став навколішки на прохолодну землю, відчуваючи сильний дискомфорт.
— Швидше, покайся! — Величезна сила надихнула його спину, і він не мав вибору, крім як схилитися.
Ти Богиня всіх родин, ти і зорі на небі; та, хто любить нас як мати. Я каюся тебе...
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv