Група покинула Острів з Печерою ближче до полудня.
Велика Демонічна Саламандра лежала мертва, а Криваві Отруйні Саламандри кинулися тікати хто куди, рятуючи власні шкури. Чисельність Демонічних Саламандр більше не зростатиме — тепер уряду буде значно простіше знищити решту демонічних потвор.
Усе інше Мо Фаня вже не обходило. Багато Мисливських Груп зараз розбили табори на Озері Тисячі Островів, щоб збирати Серця Демонічних Саламандр, тож дуже скоро їхня кількість суттєво зменшиться.
Мисливці виявились не дурними: зрештою знайшли простіший спосіб полювати на цих потвор, і чутки про нього швидко розійшлись між іншими. Збирати Серця стало вже не так складно, як на самому початку, та й атаки самих Саламандр не несли особливої загрози, тож мисливці охоче лишалися тут заради шансу підзаробити легких грошей.
Мо Фань показав Серце Великої Демонічної Саламандри Лінлін і з цікавістю запитав:
— Що скажеш про це?
— Містить чисті частинки Каменів Охорони, — швидко зробила висновок дівчинка.
— Тобто воно неймовірно цінне? — зрадів Мо Фань.
— М-м, Велика Демонічна Саламандра, напевно, поглинула колосальну кількість частинок із Каменів Охорони в Озері Тисячі Островів. Насправді уряд навіть не володіє технологіями, здатними очистити ці частинки до такого ідеального стану, — звичайні Камені Охорони з домішками нічим не відрізняються від простого металу, — пояснила Лінлін.
— Ого, то ми тепер багаті? — захоплено випалив Мо Фань.
— Щось на кшталт того. Цієї штуки мало б вистачити на будівництво дамби завдовжки понад три кілометри — такі укріплення мають хіба стратегічно важливі військові міста. Раджу не продавати. На звичайному ринку складно визначити справжню ціну подібної речі, та й, чесно кажучи, такі матеріали зазвичай належать уряду. Лише декілька країн виставляють їх на аукціони тому, хто запропонує найвищу ціну, — решта просто конфіскує силою, виплативши мізерну компенсацію. Оскільки ти мер нового міста Фаньсюе, краще використай це для посилення власної оборони, — порадила Лінлін.
— Он як? Теж звучить як чудова ідея! Якщо оборона гори Фаньсюе стане надійнішою, більше фракцій захочуть відкрити бізнес на моїй території. А я собі й далі загрібатиму купу грошей, здаючи їм землю в оренду, — швидко прикинув у голові Мо Фань.
— Дивно, що ти взагалі до цього додумався. Я гадала, у тебе в голові лише готівка! — пирхнула Лінлін.
— До речі, у Му Нінсюе скоро день народження. Лінлін, як думаєш, є в мене шанс затягнути її в ліжко, якщо подарую їй це? — запитав Мо Фань.
— Я ще неповнолітня! — відрізала дівчинка.
— Ой... — Мо Фань обернувся, збираючись запитати Апас, та вчасно згадав, що технічно й вона неповнолітня.
— Лін!~ — розлігшись на голові Мо Фаня, Маленька Полум'яна Белль раптом радісно пискнула, наче була абсолютно впевнена, що план її господаря спрацює.
Мо Фань легенько щиглянув крихітне створіння по лобі й пробурмотів:
— Ти ще навіть молоко пити не кинула. Для тебе це теж не підходяща тема!
— І все одно щось мені здається дивним. Така істота, як Велика Демонічна Саламандра... — вголос розмірковувала Лінлін.
— Якого біса ти так цим переймаєшся? Ми ж уже вбили цю тварюку. Тобі краще відзвітувати Цзян Ся, що завдання виконано. А мені ще треба знайти Бога-Оленя, інакше скільки мені ще потрібно буде чекати, щоб дістатися Верховного рівня? Цей ідіот Му Бай уже майже навчився будувати Зоряний Палац... — продовжував бубоніти Мо Фань.
Небо над Тихим океаном стояло ясне й світле після тривалого періоду штормових вітрів. Гелікоптер повільно патрулював повітряний простір над водою, а його чітке відображення ковзало по спокійній поверхні.
Гвинти стрімко оберталися. Маг у формі Альянсу Берегової Лінії читав книгу в салоні, час від часу поглядаючи на воду внизу.
— Ми патрулювали цей квадрат зовсім недавно. Зробимо швидке коло — і можемо повертатись на Гаваї, — озвався пілот.
— Я не проти, справді скучив за курортами та гавайськими красунями. Під час чергування все одно нема чим зайнятись, крім читання, — погодився маг.
— До речі, ти комусь перейшов дорогу? Чому такому талановитому магу доручили таку нудну роботу? — посміхнувся пілот.
— Просто втомився пахати як віл. Культивація для мене — справжня тортура. Щойно мій розвиток досягне достатнього рівня, знайду собі спокійну роботу й насолоджуватимусь життям, — маг закрив книгу й, обпершись на край відкритих дверцят, звісив одну ногу назовні.
— Ха-ха, розумію! — кивнув пілот.
Маг кинув побіжний погляд на океан попереду, розмірковуючи, з якою жінкою замутити після чергування, — аж раптом у поле зору потрапила сріблясто-біла суша!
Ця земля не мала виразних форм, просто розтягнувшись уздовж океанського обрію. Вона не була темною, як звичайні скелясті острови, чи зеленою від рослинності, — під сонячним промінням вигравала унікальною сумішшю срібного, білого та сірого кольорів. Коли гелікоптер повільно наблизився, суша засяяла особливим блиском, наче хтось розсипав срібло по всьому океану, — величне й неймовірне видовище!
— Щось я не пригадую тут жодного острова, — пробурмотів маг.
— Це... це схоже на... невеликий острів? — приголомшено вимовив пілот, розгледівши цю дивовижну картину.
— Тут не повинно бути жодних островів, та й до материка звідси дуже далеко, — упевнено промовив маг, насупивши брови.
Якого біса тут узявся цей блискучий сріблясто-білий острів?
Вони перебували посеред Тихого океану, де зроду-віку не було жодного клаптика землі, — не кажучи вже про такий велетенський!
— Може, ми відкрили новий, ще нікому не відомий острів? — оптимістично припустив пілот.
— Підлетімо ближче, тільки не поспішай, — скомандував маг.
— Зрозумів!
Гелікоптер полетів далі. Тепер безкраю сушу вдавалося розгледіти набагато чіткіше.
Маг здивувався, усвідомивши, що острів виявився значно більшим, ніж він собі уявляв, — навіть протилежного краю не було видно! Ця земля в кілька разів переважала Гаваї за розмірами, і проблема була одна: ніхто й ніколи не доповідав про існування такого велетенського острова посеред Тихого океану.
Насправді він більше скидався на невеликий континент. Магу раптом здалося, ніби вони дісталися узбережжя Північної Америки — широка смуга землі швидко заполонила весь горизонт, витіснивши морські хвилі.
— Жодних ознак гір чи рослинності. Абсолютно плаский, мов металевий лист. Дуже дивний острів... — пробурмотів маг.
Що ближче вони підлітали, то помітніше змінювався вираз його обличчя.
— Летимо далі? — запитав пілот.
— Продовжуй, — відповів маг дивним голосом, наче з усіх сил намагався зберегти спокій.
Підлетівши ще ближче, маг і пілот уже не могли стримати шок!
Що вони щойно побачили?!
Вони ладні були присягнутись, що ніколи не бачили нічого подібного навіть у найбожевільніших кошмарах, не кажучи вже про реальність!
Це був ніякий не острів!..