Долина Заходу Сонця не була частиною поля бою. Власне кажучи, вона знаходилася в тилу ворога. Вони навмисно обрали довший шлях навколо величезного каньйону, щоб дістатися місця призначення. Генерал Фенна забезпечила їх найбезпечнішим маршрутом.
Каїр наразі перебував у глухій обороні. Було малоймовірно, що вони спробують атакувати демонічних звірів із засідки з тилу. Вони лише сподівалися на завершення боїв, а не на початок нових.
На відміну від поля бою, демонічні звірі не так активно блукали в тилу своїх армій, але їхня щільність усе одно була досить високою. Група натрапляла на могутню істоту кожні кілометр-два.
Вступати в бій з цими істотами означало б лише привернути зайву увагу. На щастя, група складалася переважно з еліти. Вони знали, як берегти сили та уникати демонічних звірів, пробираючись до мети.
— Ви помітили? Це патрульні загони біля Храму Заходу Сонця. Кожен Срібний Зміїний Воїн веде за собою групу солдатів-змієлюдей. Не думаю, що вони просто блукають. Спробуймо їх оминути, — зауважив Чад, вказуючи на демонічних звірів попереду.
Срібні Зміїні Воїни були повністю вкриті срібною лускою. Здалеку вони нагадували закутих у броню воїнів верхи на змієподібних звірах. Ці Срібні Зміїні Воїни рідко вторгалися на людські території, оскільки були найвірнішою охороною Медуз!
Срібні Зміїні Воїни не поступалися силою Вартовим Смерті Лютого Меча. Група Мо Фаня без проблем розправилася б з ними, але вони б розкрили себе тієї ж миті, як почався б бій. Тоді їм довелося б протистояти величезним ордам Срібних Зміїних Воїнів!
— Ми прийшли куди треба. Тут їх просто сила-силенна, — тихо промовив Бенц.
— Вони патрулюють дуже часто. Як ми маємо потрапити всередину Храму Заходу Сонця? — запитала Зої.
— Це просто. Ці Срібні Зміїні Воїни особливо полюбляють Західних Демонічних Мишей. Я бачив гніздо демонічних мишей неподалік. Ми можемо знайти спосіб приманити їх сюди і змусити бігати навколо Храму Заходу Сонця. Срібні Зміїні Воїни інстинктивно кинуться за ними. Тоді ми й знайдемо щілину! — швидко відповів Чад.
Західні Демонічні Миші не відрізнялися великою силою, проте зміїні звірі все одно ледве могли їх спіймати, адже ті від природи були вправними втікачами.
Однак людям було дуже легко їх упіймати. Потрібно було лише викурити їх за допомогою Елемента Отрути й зловити в пастки з Крижаних Кайданів та Магії Рослин. Зграя Західних Демонічних Мишей миттю перетворилася на приманку, щоб відвернути увагу Срібних Зміїних Воїнів!
Срібні Зміїні Воїни зазвичай не залишали своїх постів, але ці Західні Демонічні Миші завжди зводили їх з розуму. Вони не могли терпіти, коли ці тупі жирні тварики вешталися просто перед їхнім носом!
План спрацював. Група непомітно прослизнула повз зону, яку патрулювали Срібні Зміїні Воїни. Чорний силует Храму Заходу Сонця під тьмяним місячним сяйвом поступово вимальовувався перед ними.
Стародавні руїни Храму Заходу Сонця виглядали монолітно. Комплекс налічував понад тридцять споруд різних розмірів, кожна з яких мала просторий сад і сторожову вежу. Будівлі були розкидані за певним планом, через що Храм Заходу Сонця більше нагадував напівзруйноване стародавнє місто. Повалені колони, напіввідкриті зали, бур'яни, що заполонили все довкола, і вівтар, поглинутий рослинністю... не збереглося жодного цілого куточка.
— Що тепер? — Вані серйозно не розумів, який у них план.
— Чекаємо. До ранку, — відрізав Мо Фань.
— Чому? — запитав Ферреро.
— Просто роби, як кажуть. Якщо не подобається, можеш іти на всі чотири сторони, — прогарчав Мо Фань.
Ферреро був невдоволений такою відповіддю, проте не зронив і слова.
Група сховалася в залі, заваленій уламками та камінням. Вони гадки не мали, з чого була збудована ця зала. Вона виглядала напрочуд новою, і не здавалося, що їй кілька тисяч років. На вигляд можна було б подумати, що вона протистояла вітрам і дощам лише кілька століть.
Стародавні руїни Храму Заходу Сонця були досить міцними. Від більшості стародавніх руїн за кілька тисячоліть залишилися б лише фундаменти або купа каміння, але каркас Храму Заходу Сонця стояв і досі. Він був набагато більшим, ніж вони уявляли.
Бенц невпинно чухав спину, ніби його покусали якісь отруйні комахи.
Спершу решта не звернула на це уваги, але коли Бенц продовжував чухатися щокілька хвилин, Чад збагнув, що щось не так.
— Бенце, у тебе вся спина зараз почне гнити! — вигукнув Чад.
— Спина страшенно свербить... а ви, хлопці, хіба нічого не відчуваєте? — запитав Бенц.
— Тепер, коли ти сказав, і справді... — ніяково озвалася Софія.
Зої миттю зайшла за спину Софії і перевірила її. Вона помітила червоні плями з пухирцями, схожими на вітрянку. Її стан був трохи кращим за Бенца, але було очевидно, що її теж отруїли!
— З-здається, я теж це відчуваю... — сказав Чжао Ман'янь.
Дивний стан продовжував поширюватися групою, наче це було заразно. Навіть у Мо Фаня на руках з'явилися сверблячі пухирці!
— Невже стародавній бог наклав на нас Прокляття? — Вані пригадав чутки про Прокляття, яке нападає на будь-кого в радіусі трьох кілометрів від Храму Заходу Сонця.
Щойно Вані згадав про Прокляття, усіх миттю охопила паніка; вони згадали жахливий труп, який бачили на фотографії.
— Зберігайте спокій. Жодне Прокляття не здатне тривати кілька тисячоліть, тим більше з такою величезною площею дії. Мабуть, ми щось прогледіли, — заспокоїв усіх Мо Фань.
— Але ж ми ні до чого не торкалися! — вигукнув Чжао Ман'янь.
Мо Фань підняв погляд і втупився на місяць, що випромінював моторошне зелене сяйво в небі.
— Тільки не кажи, що ти вважаєш місячне світло отруйним? — запитала Гайді, помітивши, куди дивиться Мо Фань.
— У листі, який надіслала Анна, згадувалося, що рани на тому тілі, що розклалося, найімовірніше, були спричинені якоюсь Магією Світла. Але жертва вочевидь прибула до Храму Заходу Сонця вночі, а єдине джерело світла тут — це місяць, — пояснив Мо Фань.
— Як місячне світло могло це спричинити? Хіба що в ньому прихована якась зловісна енергія, про яку ми не знаємо... — зауважила Гайді.
— Думаю, причина саме в тій штуковині, — Мо Фань вказав на вежу вдалині.
Вежа сягала понад сорок метрів заввишки. У ній виднілася величезна діра, всередині якої щось світилося. Чжао Ман'янь спершу подумав, що там захований якийсь скарб, але він не наважувався підійти ближче через велику кількість Срібних Зміїних Воїнів навколо.
— Підемо подивимося? — запропонувала Гайді.
— Угу, — кивнув Мо Фань.
Пересуватися всією групою було складно. Деякі з них уже сильно страждали від наривів. Мо Фань узяв із собою лише Гайді та Софію, яка також була Магесою Тіні.
Гайді була Магесою Звуку. Вона з легкістю могла стежити за наближенням демонічних звірів.
Для Мо Фаня та Софії не склало труднощів непомітно прослизнути повз Срібних Зміїних Воїнів за допомогою Елемента Тіні; їм потрібно було лише приховати свою присутність. Ці Срібні Зміїні Воїни, які ще не досягли рівня Командира, були нездатні виявити їхні тіні.
Вони промайнули повз кілька забур'янених садів і подивилися вгору на чорну як смола вежу. Сяйво, яке вона випромінювала, було напрочуд моторошним!
— Вам... вам не здається, що це схоже на око? — тремтячим голосом запитала Софія.
— Це і є око! — впевнено заявив Мо Фань.
Нічний зір Гайді не був таким гострим, як у двох магів тіні, проте в неї по спині побігли мурашки, коли вона почула від Мо Фаня та Софії, що та річ, яка світиться на вежі — це око. Звідки там могло взятися таке величезне око, що ще й світиться? Що це за істота?
— Я вже бачив щось подібне раніше, — продовжив Мо Фань.
Мо Фань пригадав, що в імператорській гробниці Стародавнього Короля була річ, схожа на око — Мідне Дзеркало Зловісного Ока.
Використання Мідного Дзеркала Зловісного Ока було дуже дивним. Хань Цзі згадував, що воно було створене з використанням Елемента Світла та Елемента Хаосу.
Мо Фань називав його стародавньою камерою відеоспостереження. Зрозуміти принцип роботи Мідного Дзеркала Зловісного Ока було нескладно, якщо розглядати його як комбінацію Елементів Світла та Хаосу.
Та річ на вежі не була живою істотою. Це було щось зловісне, схоже на Мідне Дзеркало Зловісного Ока, і воно було вбудоване у вежу. Коли його світло змішувалося з місячним, місяць набував моторошного зеленого відтінку в очах тих, хто на нього дивився.
— Це, мабуть, Палаюче Зловісне Око, — зробив висновок Мо Фань.
— Палаюче Зловісне Око? Що це таке? — з цікавістю спитала Софія.
Гайді теж витріщилася на Мо Фаня. Їй було страшенно цікаво, звідки він знає такі речі. Він зовсім не виглядав як людина-енциклопедія!
— Я читав про це в одному стародавньому манускрипті в Греції. У давнину, коли люди тільки винайшли магію, їхні способи її використання ще не були досконалими, тому вони використовували органи мертвих стародавніх звірів для створення захисних артефактів, щоб не дати демонічним звірам вторгнутися в їхні міста. Це Палаюче Зловісне Око було досить популярним у ті часи. Воно нагадує світловий бар'єр, але не заважає ворогу зайти всередину. Натомість світло руйнує клітини ворога в межах бар'єра. Що довше ворог залишається всередині, то сильніша шкода. Схоже, що той хлопець, який помер від Прокляття Храму Заходу Сонця, насправді був убитий цим Палаючим Зловісним Оком! — впевнено заявив Мо Фань.
— Де ти про все це дізнався? — з розгубленим обличчям запитала Софія.
— Це нормально — готуватися перед поїздкою сюди. Я читав про ці речі в деяких старих книгах, — поблажливо відповів Мо Фань.
Бог Смерті в Греції, національний звір Єгипту і Тотемні Звірі в Китаї; здавалося, що кожна стародавня цивілізація була якось пов'язана з цими священними звірами. Тому, під час одужання в Храмі Парфенону, Мо Фань прочитав багато книжок про європейські країни та країни на південь від Егейського моря. Книги в Храмі Парфенону містили історичні записи, які не розголошувалися громадськості. Мо Фань просто хотів перевірити, чи є якийсь зв'язок між Тотемними Звірами та священними звірами в інших країнах, водночас вивчаючи їхні стародавні цивілізації.
Греція та Єгипет були тісно пов'язані, і здавалося, що колись вони навіть воювали між собою через це саме Палаюче Зловісне Око!