Землі Барго були просторою територією між Каїром та Великою пірамідою Гізи, що простягалася на понад сотню кілометрів. Ці землі завжди були полем бою між людьми та нежиттю — війна, яка тривала вже тисячі років.
Нежить у Землях Барго ніколи не закінчувалася, і причина цього була дуже простою. Оскільки битва не вщухала, було багато смертей, а отже, повставало багато нової нежиті. Це була нескінченна петля, що постійно повторювалася по всьому Єгипту!
За сімдесят кілометрів від Великої піраміди Гізи починався довгий пологий схил. Він нагадував стрілку компаса, що вказувала час, коли почне сяяти смертельне світло.
Щовечора, на заході сонця, якби хтось став на краю Долини Заходу Сонця і поглянув угору, він би побачив, як сонячне проміння ідеально розливається долиною, перетворюючи її на іскристе золоте море.
На жаль, це видовищне явище приносило мешканцям Каїра лише безмежний страх та тривогу. Коли сонячне світло зникало з долини, смертельне світло Піраміди починало литися на Землі Барго, наче прапор, що символізує Королівство Мертвих...
Смертельне світло підкорялося циклам дня і ночі, точнісінько як сонце та зорі. Тривалість сліпучого сонячного світла в Долині Заходу Сонця постійно змінювалася протягом місяців і років, але зазвичай кожні п'ять років наставав час, коли смертельне світло тривало довше, ніж зазвичай, і саме тоді відбувалися найзапекліші битви між Каїром та нежиттю!
Зараз вони перебували в Чорному Сезоні — п'ятирічному періоді, коли смертельне світло тривало найдовше. Ворогом, який кинув виклик місту Каїр, була Піраміда Хафри, друга за величиною піраміда в Єгипті.
Справжня нежить ще не з'явилася. Наразі були активними лише два головні види демонічних звірів у Єгипті — Горгони та Медузи. Справжні тортури для єгиптян лише починалися з настанням Чорного Сезону!
В унікальному місці Долини Заходу Сонця височів стародавній храм, який був частиною давньої культурної спадщини.
Єгиптяни були схожі на людей, що жили вздовж Хуанхе та рівнини Янцзи і поклонялися тотемним звірам. Раніше вони покладалися на захист особливих істот. Храм Заходу Сонця був одним із найвеличніших вівтарів стародавніх єгиптян, де вони приносили жертви своїм богам.
Потім настала епоха фараонів, які повалили стародавню цивілізацію та заснували магічну цивілізацію в Єгипті. Однак, перетворившись на нежить після смерті, вони не бажали відмовлятися від контролю над золотими землями.
Храм Заходу Сонця існував дуже довго. Він був величним, проте вкрай занедбаним. Минуло чимало часу відтоді, як туди ступала нога людини, переважно тому, що багато мисливців загинули дивною смертю, так і не зумівши наблизитися до Храму Заходу Сонця.
— Ходять чутки, що духи стародавніх богів відвернулися від нас, людей, бо фараони відреклися від них першими. Будь-хто, хто наблизиться до храму, буде покараний, — промовив Чад під час ходьби.
Храм Заходу Сонця був оповитий усілякими чутками та таємницями, які залишалися нерозгаданими й донині. Були люди, які вирушали на розвідку всередину Храму Заходу Сонця, але виявляли, що він є нескінченним лабіринтом, схожим на піраміди. Якби звичайна людина ступила туди, вона б ніколи не повернулася. Декому ледве вдалося втекти звідти, але всі вони поверталися з порожніми руками.
— Цей Храм Заходу Сонця якось пов'язаний із Пірамідами? — поцікавився Мо Фань.
Група дісталася Долини Заходу Сонця і перебувала всього за якихось двадцять кілометрів від Храму Заходу Сонця. Якраз сутеніло, тож їм випала нагода спостерігати, як червоне сонце сідає за схил. Здавалося, ніби вони зрештою дістануться самого сонця, якщо продовжать підніматися вгору!
Храм Заходу Сонця стояв саме в тому напрямку, де сідало сонце. Здалеку здавалося, ніби храм був збудований для бога сонця. Цілком імовірно, що стародавній бог, якому колись поклонялися єгиптяни, був якось пов'язаний із сонцем.
Мо Фань пригадав, що до того, як Грецією почав правити Храм Парфенону, греки також поклонялися стародавнім богам. Кажуть, що Титани-Тирани були нащадками тих стародавніх богів. Він мимоволі замислився, чи не були стародавні боги Єгипту пов'язані зі стародавніми богами Греції.
Відверто кажучи, ці боги в минулому, найімовірніше, були якимись могутніми істотами, точнісінько як Тотемні Звірі в Китаї!
Коли настала епоха магії, багато країн повалили ці стародавні цивілізації й натомість обрали віру у власну магічну силу.
— Кажуть, що смертельне світло — це сила стародавніх богів, яку вкрали фараони. Не впевнений, як саме вони були пов'язані, але ми всі знаємо, що фараони знищили цивілізацію, яка поклонялася стародавнім богам, — сказав Чад.
— То стародавній бог досі всередині Храму Заходу Сонця? — не втримався від запитання Мо Фань.
Брат Чада, Бенц, розреготався. Він пояснив: — У Єгипті більше немає жодного бога, навіть нащадків богів. Хіба в Китаї не так само? У вас більше немає Тотемних Звірів... Храм Заходу Сонця — це просто культурна спадщина, яка, найімовірніше, перетворилася на гніздо Медуз.
Коли вони наблизилися до Храму Заходу Сонця, раптом пролунав орлиний клекіт. Мо Фань підвів погляд і побачив білого орла, що пікірував просто на нього.
Саме тоді, коли Мо Фань відчув спантеличення, білий орел розтиснув пазурі й скинув тубус.
Мо Фань із запізненням пригадав, що йому дистанційно допомагає адміністраторка мисливців. Вона мала негайно передавати йому свої останні знахідки через Орлів-Вісників.
У Землях Барго не було мобільного зв'язку. Телефон тут годився хіба що як годинник чи ліхтарик. Єдиним способом передачі повідомлень був цей стародавній метод!
Демонічні звірі не атакували Орлів-Вісників, тому вони ідеально підходили для доставки повідомлень мандрівникам у дикій природі.
Мо Фань відкрив тубус. Усередині був документ.
— Що там написано? — запитав Чжао Ман'янь.
— Вона каже, що чутки про людей, які вмирають поблизу Храму Заходу Сонця, правдиві. Тіла будь-кого, хто наближається до Храму Заходу Сонця ближче ніж на три кілометри, починають гнити. Вони ще не з'ясували причину цього. Вона просить нас бути обережнішими! — Мо Фань зачитав інформацію від адміністраторки Анни.
— Може, вони просто перебільшують? — вголос замислився наставник Вані.
Мо Фань похитав головою. Він показав Вані фотографію, прикріплену до документа.
Наставник Вані поглянув на неї, розглядаючи знімок трупа мисливця, що перебував у стані сильного розкладу. Він настільки зігнив, що на обличчі залишилися лише очі.
— Ця фотографія доводить, що чутки правдиві. Три кілометри... ми зараз у межах трьох кілометрів від Храму Заходу Сонця? — озвався Му Бай.
— Але... що може бути причиною цього?
— Подумаємо про це пізніше. Якщо стародавня цивілізація зникла кілька тисяч років тому, навряд чи таке сильне Прокляття досі діє. До того ж, хіба Медузи не активні в тому районі? Сумніваюся, що стародавній бог був би до них надто приязним! — Мо Фань вирішив рухатися далі. Він не став вагатися лише через нову інформацію.