Ай Цзянту підвівся на ноги, увесь у пилюці. Все його тіло було покрите синцями, а одяг — порваний і пошарпаний.
На нижній частині спини темніла велика гематома — очевидно, удар дістав його саме в той момент, коли він перемістився Миттєвим Стрибком. Втім, попри це, він усе ще тримався на ногах — справжнє диво.
— Не рухайся, у тебе тріщина в тазовій кістці, — сказала Нань Жунні, почувши висновок Лікувального Духа.
Ай Цзянту глибоко вдихнув — і в легені разом із повітрям увійшов пил.
— Інші… цілі? — запитав він.
Він був єдиним у команді, хто міг протистояти істоті рівня Командира. Без нього інші були б у великій небезпеці.
— Не хвилюйся. Кожен із нас — із власними сильними сторонами, нас же відбирали до національної збірної. Ці двоє Люті Звірі Блакитної Долини для нас занадто сильні, але захиститися ми все ж можемо, — запевнила Нань Жунні.
Почувши це, Ай Цзянту нарешті дозволив собі не напружуватися. Тож він зупинився і почав терпеливо чекати, поки Лікувальний Дух завершить свою роботу.
Скупчені будівлі та вузькі вулички Східної Морської Фортеці справді давали магам багато укриттів. Люті Звірі Блакитної Долини були величезними — і постійно натикалися на міцні споруди. Щойно їх ціль зникала всередині будинку, наздогнати її ставало досить важко.
Це виглядало так, ніби два лютих леви ганялися за гніздом мишей. Будівлі були для них лише високими пагорбами. Вони легко могли знести чи розчавити їх, але маги могли з легкістю переміщатись між ними. Ці прудкі маги миготіли попереду, позаду або зовсім зникали — що викликало справжній головний біль для Лютих Звірів Блакитної Долини.
Фортеця повністю розкривала свою ефективність!
До того ж, причина, чому будівлі й вулиці виглядали такими новими, була проста… їх просто регулярно руйнували.
Зруйноване ж відбудовували дуже швидко. Професійні будівельники, що були земляними магами, зводили модульні кубічні будівлі ледь не з нуля за лічені хвилини.
Люті Звірі Блакитної Долини виплеснули своє розчарування, коли не змогли вбити Ай Цзянту й загубили його слід на сусідніх будинках. Тридцятиметрові конструкції зривалися з місця, розліталися на шмаття, уламки летіли навсібіч. Та сама колона, що застала команду зненацька на самому початку, була, очевидно, їхньою роботою.
— Де всі? — спитала Нань Юй, перевіряючи роз’єднаних членів команди через комунікатор.
— Ми досягли укриття, — миттєво відповів Чжао Ман'янь.
— Покидьок! — вилаявся Цзян Юй.
— Хтось лишився сам? — спитала Нань Юй.
— Я, — озвалася Цзян Шаосюй.
— Гей, гей, а я що — не поруч!? — обурився Цзу Цзімін.
— Та який із тебе толк, чоловіче! — огризнулася Цзян Шаосюй.
— Ти що маєш на увазі? Гаразд! Ти йдеш наліво, я — направо! Думаєш, у мене є час панькатись з коротконогою жінкою накшталт тебе!? — загорлав Цзу Цзімін.
Гуп. Гуп. Гуп!!
— Що це за звук?
— Лихо… вони йдуть сюди!
Попри обмежений діапазон мікрофона та шумозаглушення, гул був такий гучний, що його почули всі — він ніби лунав прямо біля чиєїсь гарнітури.
— Хтось поруч зі звірами!? Біжіть, негайно!! — викрикнула Нань Юй, зрозумівши, що щось не так.
— Вони тут… Цзу Цзімін!! Цзу Цзімін, ти мерзотник!!! — заволала Цзян Шаосюй.
Її крик урвався — заглушений оглушливим гуркотом.
— Цзу Цзімін, негайно повернись і врятуй її! — голос Нань Юй різко знизився, став наказовим.
Цзу Цзімін не відповів. На дисплеї висвітлило: він просто вимкнув зв’язок.
— Цзян Шаосюй, сховайся в провулках і надішли нам свої координати. Ми одразу вирушимо на допомогу, — сказала Нань Юй.
— Рятуйте мене… прошу… я затиснута між ними! Броня вже не витримує, швидше!! — у голосі Цзян Шаосюй вчувалася справжня паніка. Її ситуація була ще небезпечніша, ніж кілька хвилин тому.
Цзян Юй теж застряг у вузькому проході, але йому пощастило: він був неподалік від капітана Ай Цзянту та Му Нінсюе — обох із потужними бойовими можливостями. А от Цзян Шаосюй була разом із Цзу Цзіміном, чий основний Елемент — Отрута, а додатковий — Земля. Він був повністю магом підтримки, який першим почав відступати!
Цзян Шаосюй була гірко розчарована ним, коли побачила, як він утікає навіть не озирнувшись.
Вона була лише менталістом. Проти двох істот рівня Командира, на яких її Заспокоєння не діяло, вона нічого не могла зробити. До того ж, у неї не було ніяких заклять для переміщення, а Магічні Чоботи ще були на перезарядці. Ситуація, в якій вона опинилась, була смертельна.
— Вона прямо по курсу… — Нань Юй швидко визначила місце Цзян Шаосюй за SOS-сигналом.
Му Нінсюе миттєво підняла порив вітру й підняла себе на дах. З Вітряною Доріжкою вона стрімко помчала у вказаному напрямку.
Навколо неї почала згущуватися паморозь. Вона перетворювалася на крижані ланцюги, і незабаром вісім таких сріблястих ланцюгів, немов стрічки, розповзлися по дахах у радіусі тридцяти метрів. Ланцюги жили власним життям — і щоразу, коли між будівлями був занадто широкий проліт, створювали їй місток на випередження!
— Ось вони!
Му Нінсюе нарешті побачила Лютих Звірів Блакитної Долини. Половина їхніх тіл була схована за трьома з’єднаними будівлями. Цзян Шаосюй, без сумніву, ховалася десь там усередині. Але будівлі могли дати лише тимчасове укриття. Проти істот рівня Командира не було ніякого захисту. Вони могли рознести тридцятиметрові конструкції кількома махами своїх лап!
Один з Лютих Звірів Блакитної Долини підняв гостру кінцівку й почав раз за разом вбивати її в будівлі, ніби в шаленстві намагаючись якнайшвидше дотягнутися до Цзян Шаосюй. У стінах зяяли величезні пробоїни…
Му Нінсюе насупилася. В такій ситуації вона не знала що можна зробити.
Якби був лише один звір, вона легко могла б відволікти його й відтягнути в безпечніший район, вигравши для Цзян Шаосюй час.
Але так як їх було двоє, так ще і обидва були одержимі бажанням її убити... Вона могла б привернути увагу лише одного, але інший одразу змусив би її відступити…
Му Нінсюе різко вдихнула.
— Ну ж бо… Цзян Шаосюй, одягни свою броню, — сказала вона в комунікатор, де та все ще кричала про допомогу.
— Та це і так ясно! — огризнулася Цзян Шаосюй, вже стоячи на межі життя й смерті.
Зірвався крижаний вітер. Сріблясте волосся Му Нінсюе піднялося, колихаючись у повітрі. Навколо неї швидко ширився круговий ореол — і будівлі довкола вкрилися морозом за одну мить.
Очі її блищали, як срібний сніг під блакитним небом. Вона повернулася боком і підняла руки: ліву витягнула вперед, ніби стискаючи невидимий лук, а праву — з вигнутим вказівним пальцем, наче відтягувала тятиву…