Відверто кажучи, якби Міята знову з’явилася, Мо Фань без жодних вагань назвав би їй ім’я Ґун Юя.
Усе складалося просто ідеально: ніч, одна кімната, він і Му Нінсюе. І от — цей тип мусив зіпсувати момент! Якби не його присутність, то, може, через два роки їхня дитина вже бігала б до крамниці по соєвий соус...
Мо Фань, сидячи біля вікна, хилитався від утоми. Подорож морем виснажила його до межі — особливо людину, не звиклу до розгойдування хвилями. Ще кілька днів — і він би прийшов до тями.
Та щоразу, коли він заплющував очі, перед ним поставала усмішка Міяти — невинна ззовні, але з відтінком лиховісної насолоди. Витіснити цей образ із пам’яті було неможливо.
Мо Фань мовчки поглянув на Му Нінсюе.
Дівчина сиділа із заплющеними очима, зосереджена на медитації. Вона й справді дивовижна — навіть знаючи про стан Чжао Ман'яня, знаходила в собі сили зосередитися на культивуванні.
Її обличчя було гладеньким, спокійним. Мо Фань відзначив, які в неї були гарні вигнуті вії і не зміг відвести погляду. А далі його увагу прикували її граційні груди — пружні, ідеальної форми. Тонка тканина одягу й білизни не могла приховати цієї краси.
Нижче — вузька талія, яку він міг би обхопити напіврукою. Йому навіть стало цікаво, як це — відчути її в обіймах.
Погляд ковзнув ще нижче — і він побачив чіткі лінії її тіла, витончені вигини від талії до стегон, без жодного надлишку. У цій поєднаній м’якості й крихкості було щось непоясненно привабливе. А срібне волосся, що спадало набік і трохи розкуйовджене, лише доповнювало картину.
Яка ж вона вродлива! Якби не цей дурень Ґун Юй, Мо Фань, певно, не втримався б. У багатьох випадках треба діяти, а не чекати. Рідкісний шанс — цілий рік разом із Му Нінсюе, майже як на медовому місяці. І якщо він, самопроголошений ловелас, не скористається цією можливістю — хіба це не зрада власного звання?
Адже який сенс бути розпусником без амбіцій?
Ніч минула тихо. Лише шелест листя за вікном порушував тишу.
Мо Фань і Гун Юй не зімкнули очей. Коли за вікном почало світліти, у далині, над морем, з’явився край сонця. Хвилі переливалися, мов різнобарвні полотна, створюючи дивовижну картину.
Мо Фань підвівся, потягнувся й підійшов до Му Нінсюе. Легенько торкнувся її плеча, щоб розбудити.
— Здається, ми помилилися... Му Нінсюе... Му Нінсюе? — покликав він ще раз.
Він подумав, що вона просто занадто заглибилася в медитацію, тож нахилився й легенько струснув її. Але Му Нінсюе не відкрила очей.
Серце Мо Фаня різко стиснулося. Він торкнувся її лоба — і завмер.
Крижаний.
Її шкіра була холодна, як лід. Хоч Му Нінсюе завжди мала холодну ауру, але це — зовсім інше. Її тіло було неприродно холодним!
Вона перебувала в тому самому стані, що й Чжао Ман'янь. Температура тіла впала до небезпечної межі.
Мо Фань розплющив їй повіки і побачив, що зіниці вкрила сірувата пелена. Вона не реагувала навіть тоді, коли він дмухнув їй у око.
— Швидко! Поклич інших! — різко наказав Мо Фань, озирнувшись на напівсонного Ґун Юя.
— Вона... теж втратила душу? — приголомшено прошепотів той і швидко нахилився перевірити її стан.
Коли він переконався, що Му Нінсюе справді в тій самій комі, що й Чжао Ман'янь, його обличчя перекосилося від люті. Він блиснув очима на Мо Фаня, наче звинувачуючи його в усьому, й кинувся будити інших.
Мо Фань лишився сам у кімнаті. Му Нінсюе сиділа, як і раніше, в тій самій позі, але її життєва сила застигла, ніби замерзла разом із тілом. Скільки б Мо Фань не кликав — вона не відкривала очей.
Мо Фань стиснув кулаки, побачивши стан Му Нінсюе. Груди стискалися від гніву — серце калатало, мов ударний барабан!
Ту Міяту він ніколи не пробачить!
Невдовзі прийшла Нань Жунні. Після короткого огляду вона підтвердила: Му Нінсюе у тому самому стані, що й Чжао Ман’янь. Тіло крижане, свідомості немає. За словами місцевих, у них ніби забрали душі.
— Ви обоє весь час за нею наглядали? — запитав Ай Цзянту.
— Я… я, можливо, трохи задрімав перед світанком. Сил не залишилося, — тихо зізнався Гун Юй.
— Я стежив за нею всю ніч. Нічого не сталося — дівчина навіть не заходила до кімнати, — впевнено відповів Мо Фань.
— Ви двоє залишаєтеся тут і доглядаєте за нею. Решта розділяється, — наказав Ай Цзянту.
— Не думала, що відразу після прибуття до Японії ми зіткнемося з чимось настільки дивним, — сказала Нань Юй.
— Будь-яке дивний випадок має причину. Гун Юй, Лі Кайфен, вирушайте шукати монахів, що пішли на обряд. Якщо вони давно тут живуть — мусять знати, у чому річ. Мо Фань, Цзян Шаосюй — ви зі мною та Нань Юй шукати ту дівчину. Хай хто вона не є, але має бути спосіб повернути їм душі. Цзян Юй, Му Тін’їн, решта — розпитуйте в місті. Дізнайтеся все, що має стосунок до цього храму! — твердо промовив Ай Цзянту.
Двоє з їхньої команди вже стали жертвами. Ніхто не очікував, що ситуація виявиться настільки серйозною.
Єдине, що давало надію, — вони з’ясували, що винна дівчина, про яку згадував Мо Фань, — Міята. Якщо її знайдуть, знайдуть і відповіді.
— Треба оглянути схили за храмом. Відчуваю, там криється щось важливе, — сказав Мо Фань.
Інші вже кілька разів обстежували сам храм, але жодних слідів не знайшли. Тож дівчина має десь переховуватися. Найпідозріліше місце — позаду гори!
Загін відразу розділився. Мо Фань, Цзян Шаосюй, Ай Цзянту та Нань Юй вирушили до підніжжя гори. Вони натрапили на занедбану стежку — видно було, що колись тут ходили люди…
Ліс за храмом був густий і темний. Пробираючись углиб, вони помітили по обидва боки дороги кам’яні світильники. Якщо прибрати шар бур’яну й землі, під ним відкривався старий мармуровий шлях.
— Мо Фань, я не розумію, — заговорила Нань Юй. — Якщо вона справді може забирати душі, не залишаючи сліду, то чому не вразила нас усіх одразу? Навіщо їй були потрібні імена? Вони настільки важливі?
— Сам не можу второпати. Чорт забирай, якби той монах залишився, усе було б простіше! Він теж бачив ту дівчину, отже, точно щось про неї знає! — вилаявся Мо Фань.
Молодий лисий «ослик» теж зник із храму — і цим лише додав Мо Фаню головного болю.