— Я розумію, але з Чжао Ман'янем було зовсім по іншому — мені на нього начхати, а от тобою я не можу ризикувати! — Мо Фань одразу випалив те, що думав.
Якби Чжао Ман'янь, лежачи десь у своєму ліжку, почув ці слова, його втрачене десь блукаюче єство миттю повернулося б, щоб провчити Мо Фаня. Ну хіба можна було приятелювати з таким негідником!?
— Не гаймо часу, — твердо сказала Му Нінсюе. — Назви їй моє ім’я, інакше ми просто блукатимемо навмання, мов безголові мухи.
Мо Фань спробував відмовити Му Нінсюе, але вона вперто стояла на своєму.
— Я не хочу, щоб із тобою щось сталося! — вигукнув він.
— Якщо ти справді про це думаєш, — спокійно відповіла Му Нінсюе, — то, якщо щось станеться, зроби все, аби врятувати мене і Чжао Ман'яня. А не витрачай слова даремно.
У її погляді не було ані тіні страху — лише твердість і спокійна рішучість. Вирушаючи в цю подорож, вона давно все для себе вирішила й не збиралася відступати.
— Ти справді так мені довіряєш? — тихо спитав Мо Фань, поглянувши на неї.
Му Нінсюе не відповіла. Вона й сама не знала, як сказати це правильно.
Якщо б вона відповіла «так», Мо Фань, безперечно, усе б зрозумів по-своєму. Та правдою було те, що вона ніколи в ньому не сумнівалася. Вона вірила: навіть якщо з нею трапиться те саме, що з Чжао Ман'янем, Мо Фань зробить усе можливе, щоб урятувати їх обох.
Що ще він міг зробити після того, як Му Нінсюе ухвалила рішення?
Мо Фань повернувся до схилу, де стояла Міята — усе ще спиною до них.
Вона озирнулася з тим самим невинним виразом обличчя. Мо Фань щиро сподівався побачити замість нього потворну, гнилу пащу демона. Тоді він би просто бився з нею, а не мусив вимовляти ім’я Му Нінсюе!
Він і гадки не мав, що ситуація виявиться настільки складною: не лише його друг був у небезпеці — тепер і дівчина, яка йому небайдужа, теж.
— Її звати Му Нінсюе, — нарешті вимовив Мо Фань.
І відразу пожалкував про це.
Він відчув, як Міята усміхнулася — під її безневинною маскою промайнув зловісний відблиск. То, мабуть, і було її справжнє обличчя.
Та Мо Фань розумів, що марно погрожувати їй словами на кшталт «тільки зачепиш її — розірву на шматки». Від цього не було б жодного зиску. Краще вже дотримати обіцянки.
— Гаразд, я огляну місцевість за горою. Можливо, знайду ліки від цієї дивної недуги, — з м’якою усмішкою мовила Міята й навіть чемно вклонилася.
— Постривай, а як мені… тебе знайти? — розгублено запитав Мо Фань.
Та не встиг він договорити, як Міята розчинилася в повітрі. На схилі лишилися тільки дикі хризантеми, що коливалися від подиху вітру, розносячи аромат, схожий на її.
— Вона пішла? — тихо спитала Му Нінсюе.
— Так… І, боюсь, саме вона у всьому винна, — похмуро відповів Мо Фань.
Відтепер він мав бути поруч із Му Нінсюе щохвилини. Чжао Ман'янь, найімовірніше, втратив душу, бо не міг бачити Міяту. Але Мо Фань — міг. А отже, якщо вона спробує нашкодити Му Нінсюе, він упіймає її на гарячому!
— Даремно ми тут стоїмо, ходімо назад, — сказала Му Нінсюе.
— Тобі не страшно? — запитав Мо Фань.
— Ні, я в порядку...
— Це тому, що ти віриш, що я обов’язково тебе врятую? — тихо промовив він.
— Ти нестерпний.
Му Нінсюе та Мо Фань повернулися до кімнати, де зупинилися всі інші, щоб перевірити стан Чжао Ман'яня.
Той лежав без змін. Поруч із ним сиділа Нань Жунні, підтримуючи його життєві сили магією Цілющого елементу, аби його тіло не замерзло остаточно.
Мо Фань торкнувся лоба Чжао Ман'яня — і відразу відчув крижаний холод. Температура його тіла була нижчою за межу, прийнятну для людини. Якби він не був магом, його життя вже висіло б на волосині.
— Нань Жунні, сьогодні я спатиму з Му Нінсюе, — сказав Мо Фань.
Очі Нань Жунні злегка округлилися, але вона швидко зашарілася й кивнула:
— Гаразд… тоді я ляжу з Нань Юй...
— Ти обов’язково мав це так сказати? — роздратовано вигукнула Му Нінсюе.
— Мені треба доглядати за тобою! — щиро здивувався Мо Фань, не розуміючи, що не так у його словах.
Усім потрібен був відпочинок. Вони нічого не могли вдіяти до ранку. Найкращим рішенням було знайти ченців, які пішли на якийсь обряд, — вони, безперечно, знали більше про стан Чжао Ман'яня. Якщо ж ні, то зранку можна було розпитати місцевих мешканців. Уночі все місто спало, і дістати хоч якусь інформацію було неможливо.
— Нань Жунні, не подумай нічого дивного... — поспіхом пояснила Му Нінсюе, розуміючи, що Мо Фань нікуди її не відпустить.
Нань Жунні схвалила цей підхід. Якщо навіть вона, цілителька, не знала, як боротися з дивною недугою, лишався тільки один шлях — знайти її джерело.
— А може, нам усім залишитися на ніч і стежити за Му Нінсюе? — запропонувала Нань Жунні.
Невдовзі всі зібралися в одній кімнаті.
Цзян Шаосюй і Цзян Юй теж повернулися. Вони спустилися з гори надто пізно, тож не змогли знайти власника ідзакаї. Хоч вони і хапали перехожих на вулицях, але жоден нічого не знав про храм. Отож довелося чекати до ранку.
Інші групи теж обшукали храм кілька разів, та жодних слідів не виявили. Єдиним місцем, куди вони ще не навідалися, лишався задній схил гори. Але ліс був чорний, як смола, тож досліджувати його можна було лише на світанку.
— Та ти ж ідіот! Як ти міг наражати Му Нінсюе на небезпеку? Через тебе все це й трапилось! — вибухнув Гун Юй, дізнавшись про їхній план.
У власних очах він був її захисником — як вона могла ризикувати життям без його дозволу!?
— Якщо не збираєшся допомагати — коти звідси. Ніхто не зобов’язаний слухати твоє гавкання, — різко відповів Мо Фань.
Гун Юй вже розкрив рота, щоб огризнутися, але Ай Цзянту підняв руку, зупиняючи його.
— Досить! — твердо мовив він. — Му Нінсюе вже погодилася на це. Тож чекаємо. Мо Фань, ти стеж за нею. Решта — спати. Усі виснажені. Без відпочинку ми цю проблему не вирішимо.
— Нізащо, я не довірю Му Нінсюе лише Мо Фаню! — не здавався Гун Юй.
— Тоді чергуватимете разом, — коротко відрізав Ай Цзянту.