Пролунав ще один оглушливий гуркіт. Двоє Чорних Кліриків також не вижили, навіть їхніх тіл не лишилося.
Лю Жу, що билася з іншими Проклятими Звірями, була приголомшена.
Безсумнівно, криваво-червоний сталевий скелет був нежиттю Фан Гу. Якби він справді використав цього скелета, щоб напасти на мешканців села Хуа, ніхто б не вижив. Сила скелета була надто непереборною. Навіть Прокляті Звірі Рівня Воїна гинули від кількох ударів!
Тепер, коли лишилося лише двоє слабших Проклятих Звірів, Лю Жу раптом відчула, як тиск спав із її плечей. Тим часом кривавий скелет, здавалося, ще не наситився, і продовжував кидатися на Проклятих Звірів та Темних Демонічних Звірів, безжально вирізаючи їх...
Дзвінкий голос Маленької Полум'яної Белль пролунав біля вуха Мо Фаня. Вона повідомила «татка», що нова «ракета» вже заряджена й готова до пострілу будь-якої миті!
Губи Мо Фаня викривила холодна усмішка. Він дивився на дияконесу, яка досі намагалася сформувати свій захист.
Просунутий Маг?
Він ще ніколи не бачив Просунутого Мага, слабшого за неї!
Скільки б шарів захисту вона не створила, поки це не були закляття високого рівня, жодної різниці не було. Метеоритний Кулак Маленької Полум'яної Белль міг легко перетворити її на попіл!
Обличчя жінки перекосилося, щойно вона побачила, як з тіла Мо Фаня піднімається інше — коричневе полум’я.
Вона ледве витримувала його Вогняний Кулак четвертого рівня, але якщо Мо Фань завдасть удару Метеоритним Кулаком, який був еквівалентний закляттю високого рівня, то навіть кількох життів їй не вистачить аби вижити.
Коричневе й трояндове полум’я поєдналися разом. Це було ніщо інше, як злиття Метеоритного Кулака Маленької Полум'яної Белль та Вогняного Кулака четвертого рівня, — того самого надпотужного Кулака, яким він відкинув навіть Трупного Чиновника Гори Плоті!
— Стій... перестань!
Та в той момент, коли Мо Фань випромінював свою вбивчу ауру, пролунав доволі несміливий голос:
— Я сказав, зупинись. Інакше твій друг помре! — голос став твердим. Його власник тримав у руці магічну зброю, схожу на кинджал.
Кинджал був приставлений просто до шиї Чжана Сяохоу. Лезо могло легко перерізати йому горло.
Обличчя Чжана Сяохоу лишалося таким же незворушним, як і завжди. Він майже не відреагував, навіть коли гостра зброя торкалася його шиї.
Мо Фань насупився й холодно глянув на людину.
— Хон Цзюнь, що ти робиш?! — зірвалася Су Сяолоу в люті.
Вождь Сє Сан теж був збентежений. Він глянув на Хон Цзюня, який раптово схопив Чжана Сяохоу, і вигукнув:
— Хон Цзюнь, але ж Чорна Церква теж не добрі люди, що ти коїш?!
— Старійшина, невже ви досі не зрозуміли? — Мо Фань посміхнувся насмішкувато, бо одразу побачив істину.
— ХА-ХА-ХА-ХА! Чудово! Хто б міг подумати, що якийсь сірий клірик виявиться таким корисним у вирішальний момент. Добре попрацював. Я заберу тебе з собою, коли ми закінчимо тут. Ти куди розумніший за тих чорних кліриків, що полягли! — дияконеса раптом вибухнула сміхом.
— Хон Цзюнь, як ти міг... ми ж люди з села, ми зобов’язані йти за настановами предків... — Су Сяолоу була вражена. Вона й уявити не могла, що Хон Цзюнь був одним із Чорної Церкви.
Але ж Хон Цзюнь жив у селі так само, як і всі інші. Як він узагалі міг увійти в контакт із Чорною Церквою?
— Хм, навіть не згадуй мені про ці «вчення»! Ви просто купка людей, які живуть наче первісні племена! Такі ідіоти, як ви, що вперто дотримуєтесь вчень своїх предків, і гадки не маєте, наскільки чудовий зовнішній світ. І саме через таких надміру консервативних людей я народився в тій дірищі. Я чужий серед своїх, навіть будучи Магом! — закричав Хон Цзюнь.
— Три роки… лише три роки ти був поза селом — і перетворився на таке...
— Я поклявся не повертатися в ту діру ще на другому місяці після того, як покинув її. Якби не накази Чорної Церкви, ти вважаєш, що я взагалі захотів би повернутися в село? Що в ньому є, крім купки ідіотів, які або без кінця твердять про вчення предків, або все життя займаються тою жалюгідною селянською працею? А найдурніше правило — заборона залишати село через якогось там бога в колодязях? Чиста маячня! — Хон Цзюнь нарешті вихлюпнув на село всю свою ненависть. Його обличчя викривилося, зробившись схожим на потвору.
— Але… це все ще не причина приєднуватися до Чорної Церкви! Я ж навіть порушив настанови предків, вигнав людей із селища сонячної кози й щомісяця крав трохи Води Кун, тільки щоб твій шлях Мага був легшим, щоб ти став сильнішим за тих, хто насміхався з тебе... — сказав старійшина Сє Сань, і його обличчя сповнилося відчаю.
— Занадто повільно, користь, яку давала Вода Кун для моєї культівації, була надто повільною! Ти й уявити не можеш, що запропонувала мені Чорна Церква! — вигукнув Хон Цзюнь.
— Не хвилюйся, щойно тебе підвищать до рангу Чорного Клірика, ти зможеш робити все, що захочеш. Гроші, жінки, слава, повага — будь-кого, хто насмілиться знущатися з твого походження, ти перетвориш на Темного Демонічного Звіра, зробиш його своїм рабом! — зареготала дияконеса.
Дві полум’яні хвилі, що здіймалися від тіла Мо Фаня, не зникли. Він аж ніяк не очікував, що хтось із села міг зговоритися з Чорною Церквою. Адже люди в селах жили майже відрізаними від усього світу. Членам Чорної Церкви було важко там прижитися, та й користі з цього їм не було б жодної. І все ж цей Хон Цзюнь, який пробув поза селом лише три роки, щоб учитися й стати Магом, уже встиг згнити!
А може, він від самого початку ненавидів своє походження. Раб власних бажань, він лише чекав на того, хто здійснить його мрії, і Чорна Церква підійшла ідеально.
— То все це сталося через твою жадобу. Як ти збираєшся дивитися в обличчя селянам, які загинули! — обурено вигукнула Су Сяолоу.
— Та це ж просто купка людей, що все життя рабськи працювали на полях. Кому яке діло, що вони мертві? Вони без кінця вихваляли ці «священні вчення предків», а для сторонніх це були лише жалюгідні жарти! — відрізав Хон Цзюнь.
Сє Сань уже не знаходив слів. Він знехтував настановами предків і поставив життя цілого села під загрозу тільки для того, щоб задовольнити бажання сина стати відомим Магом. Він і гадки не мав, що все обернеться ось так...
Згадуючи селян, яких вирізав Фан Ґу, мстячись за свій народ, і сина, якого він уже не впізнавав, старійшина раптом відчув спустошення. Його охопила зневіра, і він осів на землю, наче втратив душу.
— Старійшино... — пролунав голос Чжана Сяохоу.
Старійшина Сє Сань підняв голову. Він не розумів, чому цей недоумкуватий хлопець звертається до нього.
— Якщо чесно, я завжди думав, що ти теж один із Чорної Церкви, — спокійно промовив Чжан Сяохоу, і в його очах на мить промайнув незвичний вогник.
Старійшина здригнувся. Він не зовсім второпав, що має на увазі Чжан Сяохоу. Та з якоїсь причини хлопець більше не звучав так безглуздо, як раніше...
— Брате Фань, пробач, що знову втягнув тебе в таке лайно — Чжан Сяохоу не звернув уваги на реакцію Сє Саня, а лише глянув на Мо Фаня й усміхнувся.
Мо Фань теж відповів усмішкою.
Полум’я Вогню Лиха й Трояндове Полум’я, що досі палали на ньому, раптово розгорілися ще яскравіше. Навколишній простір поглинув сліпучий палаючий червоний колір.
Ті, кому судилося померти, все одно помруть. Невже дияконеса справді думала, що їй вдасться врятуватися, спираючись лише на зрадника?